WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Повстання Петра Іваненка (Петрика). Українсько-Кримська угода 1692 року - Реферат

Повстання Петра Іваненка (Петрика). Українсько-Кримська угода 1692 року - Реферат

Реферат на тему:

Повстання Петра Іваненка (Петрика). Українсько-Кримська угода 1692 року

Петро Іванович Іваненко був родом з Полтавського полку (з Полтави або м. Нових Санжарів), мабуть, син козака 25. Людина здібна, освічена й бувала, він дістався до Генеральної військової канцелярії, де незабаром став військовим канцеляристом, чому допомогло також одруження Петрика з небогою генерального писаря В. Кочубея, онукою полковника полтавського Ф. Жученка 26. Року 1689 Петро Іваненко був одним з 8 канцеляристів, які їздили з Гетьманом до Москви, причому займав він у списку посольства перше місце після Василя Чуйкевича, майбутнього реєнта Генеральної військової канцелярії й генерального судді. Року 1691 Петрик був уже старшим військовим канцеляристом і користувався повним довір'ям та прихильністю як Кочубея, так і самого гетьмана Мазепи. Він вже мав родину (джерела згадують про його сина, а він сам — про "дітей"), непоганий маєток ("худобу неподлую", за його власними словами), зокрема двір у Батурині. Перед ним відкривалася добра старшинська кар'єра. Але для цієї небуденної людини цього було замало.

Петрик був добре обізнаний з історією й тогочасним станом України й політикою українського уряду. Переконаний український державник, Петрик розумів усю небезпеку для України з боку Москви й Польщі. Ідея визволення України від усякого чужого панування, а передусім "одобраня от московское власти милое отчизни своее Украйны" (лист Петрика до Запоріжжя з 18 травня 1692 р. 27), стає головною метою Петрика. Петрик вважав, що союз з Кримом (і, мабуть, Туреччиною) був би важливою, а на той час чи не єдиною ґарантією державної самостійности України. Тим часом Україна, як союзник Московщини, була в стані війни з Кримом і Туреччиною. Так зародилася думка про союзну угоду України з Кримом, що об'єднала цілі Петрика й впливових українських політичних кіл, які й роблять Петрика своєю довіреною особою.

На початку 1691 р. посланий у службових справах до Гадяча й Полтави Петрик таємно подався (в кінці лютого) на Запоріжжя, де його незабаром обрано на військового писаря. Перебуваючи на Січі, Петрик розпочинає переговори з Кримом і мобілізує запорозьку урядову й громадську опінію проти Москви й офіційної політики гетьманського уряду. В кінці квітня 1692 р. він "тайным обычаем", але з відома кошового отамана І. Гусака, вирушив до Криму, де від імени міродайних кіл Гетьманщини й Запоріжжя продовжує переговори з кримським урядом, які завершилися трактатом союзної угоди між Україною й Кримом, підписаним у Газі-Кермані (Казикермені) 26 травня того ж року 28.

Що акція Петрика була пов'язана з політичними колами в Батурині й Полтаві, більш того, була ними підготована й організована, про це широко говорили на Україні й поза межами її. Український посланець у Москві Юрій Харевич 1691 р. казав, що "на Украине говорят, что он (Петрик) на Запороже збЂжал с вЂдома генералного войскового писаря Василья КучюбЂя... і послал де ево, Петрушку, ис Полтавы до Запорожья провадить полтавской полковник нарочного своего... і знатно де совершенно, что тот побЂг... учинился c вЂдома КучюбЂева" 29. Гетьман Мазепа ясно заявив (у травні 1691 р.) московському посланцеві дякові Нікітіну, що "Петрушка совершенно побЂжал c вЂдома КучюбЂева і полтавского полковника..." 30. І тоді, і пізніше (в 1708 р.) Гетьман записував справу Петрика на карб Кочубея (а також М. Самойловича та інших лідерів опозиції). Зрештою, Гетьман прямо обвинувачував Кочубея у підготові втечі і в дальших діях Петрика на Запоріжжі в Криму. Він не тільки казав це Кочубеєві в вічі й гостро сварився з ним, але й наказав його "взяти в замок за караул" 31. Отже, це була офіційна версія українського уряду, хоч і не призначена для ширшого загалу — і разом з тим це була публічна опінія, яка, однак, не могла в свій час знайти собі офіційного підтвердження. Про це знали також у Москві і в Криму. Зрештою, сам Петрик не крився зі своїми зв'язками серед вищих українських кіл.

Не виключена можливість участи в акції Петрика навіть самого Мазепи. Ще сучасники думали, що Гетьман був причетний до цієї справи. Чутки про це походили від самого Петрика, і їх залюбки повторювала, боронячися від урядових обвинувачень, опозиція, зокрема Кочубей, який згодом (1708) писав, що Мазепа "виправив до Криму Петрика... давши ему науку, як орду вывести на крайние Украинные городы... и так справовался (Петрик), як ему от Гетмана была наука". Це повторювали й інші вороги Мазепи в своїх доносах на Гетьмана до Москви. Сучасний історик мазепинської доби С. Величко під впливом цих обвинувачень і чуток пише (1720), що Мазепа був промотором всієї акції Петрика. Ця думка знайшла собі підтримку і в новітній українській історіографії (зокрема, М. Слабченко). Нарешті, досліджуючи це питання спеціяльно, на підставі всіх джерельних матеріялів, ми також прийшли до висновку, що участь Мазепи в справі Петрика (зокрема щодо угоди з Кримом) можлива, в зв'язку з антимосковськими плянами Мазепи, які, певною мірою, поділяла й старшинська опозиція 32.

Політична програма Петрика цілком ясна. Мета повстання — це "одобрання од московское власти милое отчизни своее Украины" 33. Петрик добре поінформований у тогочасній політичній ситуації України й чудово розуміє велику небезпеку для неї з боку "ненавистных монархов" московських і польських. "Гды ж тые монархове наши, — писав він до Запоріжжя 22 червня 1692 р., — ... власне як л†лютые пащоки своЂ роззявивши, хотячи нас коли колвек поглотити, сЂрЂч учинити своими неволниками". "И не дивно ж кролеви полскому, поневаж здавна мы его были подданые, а за Божіею ласкою и помощью, з ордами за Хмелницкого выбившися c подданства, такую ему учинили шкоду, од якоЂ он и до сих час не может поправитися, для чого всЂми силами старает як бы могл обняти в подданство Малоросійский край наш, и тую свою через нас учиненную одомстити шкоду". Так само й "хан Кримский за тое на нас враждует, иж мы ему и всему панству Кримскому, в сусЂдст†мешкаючи, як з давных часов, на полЂ и на водЂ чинили шкоду, в людех и в набытках, так и тепер чинимо завше". Але "дивно московским царям, которіе не через мЂч нас обняли, але доброволне для віри христианскоЂ продкове наши им поддалися; до того, звЂвши наш край Чигиринский на ЗаднЂпрскую сторону, обсадилися нашими людми от всЂх сторон неприятелских, и откол колвек неприятелЂ войною прийдут, то наши городы и села попаливши и людей c потребу набравши, назад поворочают, а Москва вся завше за нашими людми, як за стЂною, знайдует в цЂлости; и тым всЂм не контентуючися, старает всЂх нас починити своими холопами и неволниками, для чого первей наших гетманов, МногогрЂшного и Поповича (себто Самойловича — О.О.), которие за нами стояли, забрали зовсЂм в неволю, а потом и нас всЂх хотЂли загорнути у вЂчное свое подданство" 34. Отож, "бысмо болш нЂчіего ярма, нЂ московского, нЂ полского, не носили на своих волных шиях и не терпЂли такое от неприятелей своих неволЂ, которая нас от Москвы и от ляхов потикает, горше нЂжли от бесурманов" (лист Петрика до Запоріжжя з 12 липня 1692 р. 35), — Петрик вважав за потрібне скласти угоду з Кримським ханством, щоб з його допомогою визволити Україну з-під московської влади.

Договір Петрика з Кримом 26 травня 1692 року 36 був укладений від імени "волного государства" "Княжества выдЂлного Киевского, Черниговского и всего Войска Запорожского городового и народа Малороссійского" на засадах рівности й обопільности зобов'язань.

Це трактат вічної згоди й союзу між двома державами Україною й Кримом. Він складається з короткого вступу й 16 пактів. Низка пактів присвячена політичним взаєминам обох держав. Тут відрізняємо дві групи пактів: загальні зобов'язання постійної обопільної допомоги й зобов'язання спеціяльні, тимчасові. Складено було угоду оборонного союзу. Кримська держава зобов'язується Україну "от поляков и от Москвы и от всЂх непріятелЂй оборонять всЂгда". Зі свого боку, "княжество Малороссійское" усіма своїми силами мусить захищати Кримську державу. Ця допомога подається без нагороди, за вийнятком, коли треба було б іти "в далные мЂста, а зимняго времяни". Тоді "тЂм войскам и лошедям повинен быть харчь и опочив пристойной і налЂжащей" (арт. ТІ, X). Всі непорозуміння між Україною й Кримом мали полагоджувати дружнім шляхом. Застережено було обопільне полагоджування й відшкодування претенсій підданців обох держав (арт. VIII). Встановлений був порядок зносин дипломатичних (через послів та гінців), для чого було б зорганізовано пошту в Переволочні й у Газі-

Loading...

 
 

Цікаве