WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Східні слов'яни в давнину. Культура. Світогляд - Контрольна робота

Східні слов'яни в давнину. Культура. Світогляд - Контрольна робота

ювелірні речі. Галич, Луцьк (Лучеськ), Перемишль являли собою значні торговельні міста.
Археологічні джерела дають можливість уявити собі головні заняття населення. Це було рільництво (на що вказує хліборобський інвентар), скотарство (були корови, коні, свині, вівці, птиця). Населення знало ганчарство, ткацтво, обробку заліза, інші ремесла. Важливе місце посідало полювання на дикого звіра. Тоді було турів, зубрів, лосів, оленів, а також тварин з дорогоцінним хутром: білок, куниць, лисів різних типів, а головне - бобрів урічках. Крім того, було багато диких бджіл, і здобування меду та воску відігравало значну роль в житті.
Усі ці природні багатства притягувало увагу чужоземних купців і втягали людність України з далеких, часів у торговельний вир.
Територію українських племен перерізували важливі річкові шляхи, які зв'язували їх з культурними країнами всього світу. Перший великий торговельний шлях, що зв'язував країни Сходу з Европою - був Волзький.
У VII ст. арабський халіфат розгорнув широку торговельну діяльність і включив до свого кола фінські країни східньої Евройи, швкову Віярмію. В лісах північної Европи водилося багато цінного звіра: горностаїв, соболів, куниць, чорнобурих лисів та ін. Хутра цих звірів були у великій моді на сході, в країнах арабського сходу, у Візантії та Европі.
Ці хутра етали від VII ст. головним дредметом експорту. Про розмір цієї торгівлі свідчать скарби, які складаівться З дорогоцінного східнього срібла та арабських диргемів. Диргеми надзвичайно зручні для датування знахідок, бо були чинні тільки За життя халіфа, при якому їх карбовано, ІД монетні скарби охоплюють добу від VII до VIII сторіччя нашої ери.
Крім арабів, торгівля охоплювала Індію, а далі - Китай.
Волзький шлях проходив поза українською територією, але великі притоки
Дніпра - Десна, Сейм, Сула, Ворскла, Псьолта інші- зв'язували Дніпро з Сіверським Дінцем, Доном, Волгою, Каспійським .морем. Де волоком, де по річках, арабські купці потрапляли в басейн Дніпра, і свідками інтенсивної торгівлі з арабами залишалися великі скарби диргемів. На острові ґотлянді знайдено 67 000 дир-гемів, в Києві - кілька знахідок по 2-3 тисячі диргемів у кожній, у Могилеві в одній знахідці - 1300 диргемів, у с. Копіївці Вінницької области - 500 диргемів і ін. Крім арабських монет, знайдено західньоевропейські: французькі, німецькі, англійські та інші. Арабські письменники багато оповідали про слов'ян (українців), про торгівлю з ними. Вони писали, що українські купці приходили й до Багдаду, Закавказзя, навіть до Олександрії. Арабськийписьменник кінця УШ ст. Мохаммед бен Істак писав, що ці товари спрямовували до Тегерану.
Крім "великого шляху з варяг у греки" існували інші: Двінський - від Ризької затоки Західньою Двіною на Дніпро, Німана Прип'яттю на Дніпро. В Гродні був значний осевід якого збереглися могильники, рештки княжого палацу. Одночасно з "шляхами з варягів у греки" існував шлях, який )етинав Україну з сходу на захід. Він ішов з Каспійського моря ягою, волоком на Дін. Сіверським Дінцем, волоком до приток Дніпро - Сейму, Десни, або через Псьол, Ворсклу. Перетинаючи Дніпро, Ійін вів на захід Прип'яттю або суходолом на Краків, Прагу. Цим шляхом везли на захід східні товари, а з заходу - зброю, металевий посуд, полотно.
Так через Україну проходили дві магістралі, що сполучали північ з півднем, захід - із сходом, арабів та Візантію - із Скандинавією, Індію та Китай - з імперією Карла Великого. Короля українських племен не була пасивною в цьому торговельному вирі. Вони не обмежувалися транзитною торгівлею, а вносили насамперед - хутра, на які був однаковий попит і в Арабському халіфаті, і у Візантії, і в Західній Евроггі. Вони експортували мед та віск, на які був теж великий попит, бо мед ішов на жякі солодощі та питво, а віск - на освітлення церков та житла багатих людей. Поставляли вони й "челядь" - рабів.
Релігійне життя українських племен було дуже складне. Перед запровадженням християнства кожне плем'я шанувало своїх богів і мало власні культи, але з процесом творення держави відбувається об'єднання цих богів. Головні були: Дажбог, бог сонця, Велес - бог худоби, Сварог, Хоре, Стрибог, Мокоша, Смарагд та інші. Згодом, коли наприкінці Х ст. Володимир прагнув об'єднати всі українські племена, він встановив спільний для всіх культ Деруна.
З християнізацією України зникли відомості про головних богів поганського
пантеону і залишилися тільки натяки на існування певних місць, де відбувалися ритуальні дії. Очевидно, були "капища" - на це вказують споруди з каменю біля княжого двору в Києві. С. Я. Грабовський пише, що було знайдено в Києві рештки великого храму, неподалік від Десятинної церкви. Він згадує і "культовий будинок" в Білгороді.
Наприкінці Х ст., за відомостями, мало місце нищення "капищ". Збереглися де-не-де статуї богів. Статую Святовида, чи Світовида знайдено в р. Збручі. Вона мала обличчя під однією шапкою. На нижчому ярусі були барельєфи жінок у хороводі та чоловіків у молитовних позах. Знайдено статую в с. Липиці біля Рогатина, з 4 головами. У релігійних віруваннях українців існували дві течії: обожнення природи в ріаних формах та культ роду. Для українця вся природа була населена масою різних божеств: польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки та іішіі живуть,мовляв, у річках, болотах, у лісах і мовкуть приймати образ тварин. Рослини уявляли як живі істоти. У зв'язку з таким погаидом на природу існували різноманітні обряди, свята, пов'язані зі змінами весни, літа, осени, зими. Вони перейшли й до християнських свят у формі різних обрядів: коляди, щедрування, "маелениця", весяянки, гагілки, Купала тощо. У цих ємних відбивається втаровинний хліборобський та скотарський побут. Другу групу становить культ роду. Цей культ заповнював усе життя. На козковому відчувалася присутність предків, "дідів", зокрема під час народин, весілля, смерти. Існувала віра в життя після смерти. Мерців палили або погребали, з ними покладали їжу, зброю. У заможних убивали коня, жінку чи невільницю. Насипали горбки,
іноді дуже високі - кургани. За рік улаштовували тризну на могилі з великою учтою.
Прийняття християнства не знищило поганських обрядів, навпаки - багато з них перейшло до християнства, зберігши свою внутрішню суть, хоч вони були й пристосовані до християнських свят. Старі поганські уявлення збереглися в масі пісень обрядових, сезонових, пов'язаних з різними видами праці.
Важливою рисою релігійних уявлень поганської доби була життєрадісність,
ясність. Українці не мали у своєму пантеоні жорстоких, суворих богів. Вони жили одним, спільним життям з веселою, радісною природою України і відчували її ласку.
Loading...

 
 

Цікаве