WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Східні слов'яни в давнину. Культура. Світогляд - Контрольна робота

Східні слов'яни в давнину. Культура. Світогляд - Контрольна робота

ст. назва "анти" остаточно зникає, її заміняє ім'я слов'ян.
В V ст. слов'яни вибираються в походи на Балканський півострів, переходять Дунай, нападають на границі Візантійської імперії. Щоб захиститися від слов'ян, Візантія будує низку фортець по Дунаю, напівніч від Балканського хребта. Проте, вона не була в силах зупинити рух слов'ян. У 40-50-х роках VI. ст. слов'яни починають оселятися за Дунаєм. Там у VII ст. застали їх болгари. Під тиском народів, які проходили з Азії на захід, слов'яни приходять у рух і подаються на північ, на захід. Частина їх осідає в смузі лісів Поділля, Київщини, Волині, Чернігівщини. Частина подається далі на Карпати, на горішню р. Тису. М. Грушевський зазначив, що з кінця VI ст. Прикарпаття було вже зайняте українськими племенами. Срезневський писав, що на схилах Карпат, в Ужгороді, населення мовою, народністю - рідні брати "малоросіян". Звідти на північний схід сягають вони Галичини, Буковини. Частина Семигороддя була заселена українцями. У ХШ ст. семигородські документи згадували гору Русь, Руський торг. Про рух українських слов'ян з півдня на північ свідчить, між іншим, назва притоки Дніпра - "Десна", себто "права". Якби вони йшли з півночі на південь, Десна була б з лівого боку, вони не могли б назвати Гї "правою".
"Повість временних літ" подас перелік слов'янських племен так, як вони жили в
XI столітті. "Се бо токмо словенеск язьік в Руси, поляне: деревляне, ноугородци,
полочане, дретовичи, север, бужане, зане седоша по Бугу, после же вельшяне". Кількома рядками вище читаємо: "Поляном же жиущем особе якоже рекохом, сущим от рода словенска, й нарекошася поляне, а деревляне от словен же, й нарекошася древляне; радимичи бо й вятичи от ляхов. Бяста два брата в лясех, - Радим, а другий Вятко, - й приведеша седоста Радим на Сожю, а прозвашася радимичи, а Вятко седе с родом своим по Оце, от него же прозвашася вятичи. Й живяху в мире поляне, й деревляне, й север, й радимичи, вятичи й хрвате. Дулеби живяху по Бугу, где ньше вельшяне, а улучи й тиверци седяху по Днестру, приседяху к Дунаеви."
В іншому місці "Повість" каже так: усі племена мали своє княжіння - "в полях, а в деревлях своє, а дреговичи своє) а словене своє в Новегороде, а другое на Полоте полочане. От них же кривичи, иже седят на верх Волги, й на верх Двиньі й на верх Днепра, их же град єсть Смоленск; туде бо седят кривичи. Таже север от них".
У цьому списку подано племена, від яких походять: український народ (поляни, сіверяни, деревляни, дуліби, що звуться пізніше бужани та волиняни, уличі, тиверці та хорвати), білоруський народ (дреговичі, кривичі, полочани та радимичі) і великоруський (словени та в'ятичі). Сіверяни жили на Лівобережжі - по Десні та Сейму, поляни - по середньому Дніпру, деревляни - по Тетереву, Ужу та Горині, на Волині - дуліби або бужани, "де нині волиняни", на долішньому Возі. Вони ж звуться бужанами, бо живуть по р. Возі, та волинянами. Можливо, що то були три окремі племена. Уличі жили понад Дністром та Богом, а тиверці - між Богом та Прутом. Щодо хорватів, то очевидно тут літопис має на увазі білих хорватів, в XI ст. входили до складу Велико-Моравської держави і від к походять українці східної та західної Галичини. У той же час назви окремих племен зустрічаються в творах різних чужинецьких письменників. В IX ст.
анонімний автор, якого цитує теж анонімний баварський географ IX ст., перелічував племена - волинян, бужан, сіверян, уличів. В Х ст. Константин Порфірородний теж перелічував племена: кривичів, дреговичів, сіверян, древлян, уличів, вербіян. Останні дві назви незрозумілі. У тому ж Х ст. Аль Масуді писав, що одне з племен - волінана, і називав їхнього царя Маджака. Таким чином, ім'я слов'ян, які в VII сторіччі замінили назву антів (останній раз слово "анти" зустрічається в 602 році), зникає в ІХ-Х ст. ст. Його заміняють назви окремих племен.
В Х-ХІ сторіччях залишилися натяки на пересунення племен. Збереглися назви долішнього Дніпра - Білобережжя і частини чорноморського побережжя - "Лукомор'я".
На долішньому Дніпрі був торговельний осередок - Олешя, пізніше - Олепіки. Були українські колонії в Криму, в Корсуні, при гирлі Кубані, в Фанагорії. Тільки існуванням міцного українського осередку можна пояснити появу в XI ст. Тьмутороканського князівства. На існування значного українського населення на Чорномор'ї вказує "Повість временних літ". Про уличів та тиверців літописець в XI ст. пише так: "Уличи й тиверци седяху бо по Днестру, приседяху к Дунаеви. Бе множество их; седяху бо по Днестру оли до моря й суть градьі их до сего дня, да то ся зваху от Грек Великая Скуфь". Таким чином виявляється, що від "множества" уличів та тиверців залишилися тільки городища, а вони
подалися на північ. На пересунення племени полян вказує пояснення "Повісти" на походження назви полян від поля, степу, де жили вони раніш, а за літописця жили вже в лісовій смузі. Останній рух, який зафіксувала "Повість" - це прихід із Польщі, від ляхів, двох братів - Радима та В'ятка з родами своїми й оселення їх - Радима на Сожу, а В'ятка
на Оці.
Серед усіг цих українських племен провідне значення набувають поляни, з їхнім головним містом Києвом, який виріс на місці, безперервно залюдненому, починаючи з часів палеоліту (Кирилівська стоянка, про яку згадувалося вище). Можливо, що тут був Данпртштадир готських часів. У всякому реві, від VI сторіччя тут уже було місто, як свідчать аровеоиогічиі дослідження, а від VII от. місто це вже згадується вірменським письменником під назвою Куяр.
Як свідчать рештки поселень українців УІІ-УШ сторіч, жили вони здебільшого великими гуртами. Житлами служили землянки з грубами, з дерев'яними стінами, обмащеними глиною, або хати з сіньми та двома світлицями, що нагадують пляном сучасні українські хати. Біля житла були глибокі ями для переховування продуктів. Недалеко від поселень бували могильники з безкурган-ними могилами, з рештками трупоспалення. Подібні поселення зустрічаються по всій Україні. Цікаво, що під вівтарною частиною Десятинної церкви в Києві знайдено рештки подібної хати, старшої від Десятинної церкви, кінця Х століття.
Українські поселення мали укріплення - городища з високими земляними
валами та глибокими ровами. Ровміщалися вони переважно на високих берегах рік, на рогах, які з двох-трьох боків оточені були річкою.
По всіх українських землях залишилося багато городило у Київщині - 400, на Волині - 350, на Поділлі - 260, на Чернігівщині - 208, у Галичині - 100. Ці городища були рйного розміру.
Серед цих міст були великі, значні вже в VIII ст. Київ мав вулиці, майдани,
палаци князів. У ньому було багато ремісників, ним міг змагатися багатством Чернігів, де теж виробляли
Loading...

 
 

Цікаве