WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Повстання 1702-1704 років - Реферат

Повстання 1702-1704 років - Реферат

Але боротьба могла бути розв'язана тільки силою зброї. Сєнявському не важко було подолати розпорошене по окремих загонах козацько-селянське військо. Повстанські загони в околицях Костянтинова, Межибожа, Вінниці було розбито. З огляду на перевагу польських сил, Самусь змушений був відступити до Брацлава, а далі в Богуслав.

Героїчний опір зустріло польське військо під Ладижином, де був Абазин. Добре бився Абазин, але, оточений переважаючими силами ворога, втративши три чверті свого загону, був узятий в полон. Поляки спалили Ладижин і вирізали всіх мешканців. Українська народня пісня згадує про те, як

... Здибалися козаченьки в Ладижині, в лісі,

Не один там козаченько головою звісив.

До середини березня 1703 р. повстання на Поділлі та Брацлавщині було придушене. Кілька козацьких і селянських загонів відступило за Дністер. Населення майже всього Побережжя — міст Калюса, Ушиці, Жванця, Могилева та багатьох містечок і сіл перейшло в Молдавію. Пішов туди й Шпак. Багато козаків і селян (особливо з Вінниці та Умані) 60 пішло до Палія, але чимало залишилося в лісах та на островах р. Бога й продовжувало партизанську боротьбу.

Почалася жорстока помста переможців. Абазин був вбитий на палю. Усі повстанці, захоплені зі зброєю в руках, були покарані на смерть. Мешканці міст і сіл, що чинили опір полякам, були вирізані до одного. Особливо жорстоко придушував повстання київський воєвода Йосиф Потоцький. Він наказав відтяти ліве вухо всім селянам, запідозреним у повстанні. На Поділлі ґродські суди засуджували на смерть населення цілих сіл. Подільський соймик 1703 р. ухвалив скоротити термін слобід до одного року, після чого селяни перетворювалися на кріпаків. Уся худоба селян Подільського воєводства була сконфіскована. 61

Однак придушення повстання на Поділлі та Брацлавщині не припинило боротьби. Київщина залишалася в руках Палія і Самуся. Хоч Самусь (у січні 1704 р.) відмовився від гетьманства, але він залишився й надалі богуславським полковником. І він, і З. Іскра заявили Мазепі, що "когда бы ляхи имЂли на нас наступати, то поколь сил наших станет, будем от их наступленія боронитися и как непріятелей оных разорять" 62. Палій енерґійно укріплює Білу Церкву, готуючися до зустрічі польського війська. На всі поради й накази царського уряду повернути Польщі Білу Церкву й припинити боротьбу, Палій відповів рішучою відмовою. "Ні ляхам, ні кому іншому я не здам Білої Церкви, хібащо мене звідти витягнуть за ноги", — казав він. Рішуча позиція, зайнята Палієм, справила на польський уряд велике враження. Польське військо не відважилося піти проти Палія, і місцевій шляхті залишалося тільки просити (в липні 1703 р.), щоб Палій дозволив їй повернутися до своїх маєтків і збиратися на соймики. По суті це було визнання Палія представником державної влади на Київщині. У 1703 р. Палій тримав у своїх руках Київщину і посилав свої загони на Брацлавщину та Поділля, де в наступному 1704 р. знову вибухло повстання.

Повстання 1704 р. почалося одночасно в різних місцевостях Правобережжя, переважно в Брацлавському й Подільському воєводствах. Селянські й козацькі загони нападали на маєтки в околицях Немирова, Умані, на Поділлі (загін у 600 чоловік на чолі з Шпаком, що повернувся з Молдавії), зокрема біля Кам'янця (селянський загін Ворони), на Наддністрянщині (селянські загони на чолі з сотником Палія Назуленком і запорожцем Корсунем), навіть коло Дубна.

Особливо велике повстання на чолі з сотником погребиським Грицьком Борисенком було в Немирові. Повсталі міщани й селяни Немирівщини (громади немирівські, ковалівські й прилуцькі) зорганізували козацькі сотні і розбили польське військо під Сенявою.

Отже, становище поляків стає знову загрозливим. 9 липня 1704 р. Мазепа, який був тоді з козацьким (лівобережним) військом під Паволоччю, писав царському урядові, що "гультяйство" Палія грабує шляхту, роблячи це ім'ям гетьманського уряду. Це створювало дуже незручне становище для Гетьмана. Справа йшла не тільки про польську шляхту. Пожежа, як і в 1702 р., загрожувала перекинутися на Лівобережжя. Влітку 1704 р. на раді з Запоріжжі вирішено було знову зруйнувати старшинські салітряні майдани коло Запоріжжя. Запорозька "голота" готова була виступити проти старшини та орендарів: "пойдем за ДнЂпр в городы арендарей бити", "идем конечно бити арендарей и панов, ибо уже батьков наших у плугов умучили, ими орючи", — все голосніше й рішучіше казали на Запоріжжі. За таких обставин Гетьман боявся з'єднання запорожців з Палієм, який, за відомостями Мазепи, "регименту моего (гетьманського) казаков подговаривает на общей совЂт" (себто на Генеральну Раду), кажучи: "Инако де, господа молодцы, господ своих и арендарев не избудете, разве общим совЂтом, как прежніе наши чинили".

А тут ще натискували польські маґнати. Недарма сучасник (Граб'янка) каже, що Мазепа "по намо†лядской о ПалЂи начал промишляти". Король Авґуст II наполягав перед гетьманом Мазепою, щоб той приборкав повстання Палія. Шляхтичі Брацлавського й Подільського воєводств раз у раз приїздили до гетьмана з настирливими проханнями допомогти їм повернутися до своїх маєтків, звідки їх вигнав Палій. Але Мазепа зовсім не збирався задовольняти ці вимоги й прохання. У листі до Ґоловіна в серпні 1704 р. Гетьман писав: "Никгды бы ляхи не показали себя способными справитися з бунтовщиками, понеже самые подданные их к бунтам склонны и не хотят долЂе ига лядского над собой терпЂти. Как уже из чотырох городов: Винницы, Бершада, Ягорлыка и Новоконстантинова приЂзжали подданные ко мнЂ и просили, чтоб я позволил им губернаторов своих вон выгнати, не могучи болш терпЂти несносных грабительств".

У липні 1704 р. Мазепа з козацьким військом перейшов кордон і вступив у Київське воєводство. В універсалі 12 липня 1704 р. Гетьман повідомляв про те, що йде не для порушення "вічного миру" або шляхетських прав, тим більше не "для того, абысмо тым нашим военным марсом, в сих наибарзЂй пограничных краях, яковую своевольному народови до седиціи и бунтов противко панов и державцов своих и до выламаня ся з належитого послушенства и подданства подавали окказію и отуху". Він заявляв, що йде на допомогу Речі Посполитій проти шведів, і пропонував панам, "абы их милости безпечне, без найменшое тревоги, на добрах своих ойчистых, дЂдичных и яким же колвек правом набытых седЂли, в належитои подданных своих послушенства клюбЂ держали, спокойно оными владЂли и, гдЂбы колвек межи оными вщиналося яковое до ребеліи шемране, владзою своєю, ведлуг воли и уподобання своего ж, оных от того повстягали". Мазепа застерігав "посполитый... народ", "абы, в належытом ку паном, державцем и поссессором своим послушенст†знайдуючися, найменшого нигдЂ не вщинали до бунтов шемраня". Гетьман загрожував, що, в разі заворушень, "сами роскажем оные всмиряти и, яко непріятелей, таковых бунтовников зносити".

Незабаром після того Гетьман сповіщає царя про те, що "бунты около Богу и ДнЂстра усмирилися, и всюды как губернаторы по мЂстам и мЂстечкам, так и шляхта по своим селам сидят безопасно и подданных своих взяли в належащее послушаніе". Шляхта Київського воєводства на соймику в жовтні 1704 р. висловила гетьманові Мазепі подяку за допомогу.

Але справжнього спокою на Правобережній Україні не було. Року 1705 "свавільні купи" так званих "опришків", або "левенів", з'являються на території Подільського воєводства. Подільська шляхта, не покладаючи великої надії на гетьмана Сєнявського, звернулася 5 серпня 1705 р. до Мазепи з проханням стримати козаків полків Самуся, 3. Іскри й Шпака від насильств над шляхтою, подібних до тих, що були в 1704 р. Гетьман міг відповісти на це тільки пригадкою, як жорстоко поводився з українською людністю Правобережжя Сєнявський, придушуючи в 1703 р. повстання між Богом і Дністром. Він добре знав, що тамтешня людність не хоче польської влади, воліючи, за її власними словами, бути під бусурманами, а навіть "під самим Люципером".

Так тривало й далі. Року 1707 частішають скарги на розгром козаками Самуся шляхетських маєтків у Подільському воєводстві (зокрема в Лятичівському повіті). По деяких місцевостях Київського й Брацлавського воєводств селяни до 1707 р. не допускали шляхту до володіння її маєтками.

Loading...

 
 

Цікаве