WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Повстання 1702-1704 років - Реферат

Повстання 1702-1704 років - Реферат

У кінці жовтня 1702 р. 53 Самусь і Абазин з допомогою місцевих міщан та селян оволоділи фортецею Немировом, де була чимала польська залога. Далі козаки зайняли Вінницю, Бар і Межибіж. Отже, вся Брацлавщина й значна частина Поділля опинилися в руках Палія.

Одним з визначніших керівників повстання на Поділлі й Брацлавщині був полковник Федір Шпак (Білецький). Це був один з "осадчих" у маєтках київського воєводи Йосифа Потоцького. Коли Семашко прийшов на Брацлавщину, він оголосив осадчим, "що тільки вони тут пани і повинні об'єднуватися в загони для визволення краю з-під шляхетського гніту". Тут, особливо на Побережжі, утворилося багато козацько-селянських загонів, з'явилися нові козацькі полки — Шаргородський, Могилівський та інші; сюди ж прийшло чимало охочих загонів з Молдавії. На чолі великого козацько-селянського загону діяв Шпак. Він брав активну участь у взятті Самусем і Абазином Немирова. Продовжуючи боротися проти польської шляхти і в 1703 р., Шпак казав селянам, що вони вільні від панського гніту, що він чинить це з наказу короля тощо.

Паніка охопила польську адміністрацію в Кам'янці. Повстання загрожувало перекинутися на Волинь, Галичину і Підляшшя. "Сказывают, что и Черная Русь вслЂд за ним тож чинить будет, и иго c себя скинуть... Казаки зЂло грозят Львову", — писали московські "ВЂдомости". Перелякана шляхта тікала на захід — до Галичини й Польщі, галасуючи про нову "Хмельниччину".

Одним з найголовніших досягнень Палія було взяття ним на початку листопада 1702 р., після семитижневої облоги 54, Білої Церкви. Польська влада на Правобережній Україні (крім Волині) була зліквідована.

Повстання Палія і Самуся 1702 р. поставило на порядок денний питання про приєднання Правобережжя до Гетьманщини. Палій думав, що фактична ліквідація польської влади на Правобережжі поставить московський уряд перед доконаним фактом і примусить його прийняти Правобережну Україну під протекцію царя. Самусь навіть склав присягу на вірність цареві й гетьманові Мазепі. І Самусь, і Палій почали писатися "його царської милости". Внаслідок аґітації Палія, населення Правобережної України було переконане, що гетьман Мазепа й московський уряд співчувають повстанню і допоможуть йому.

Тимчасом це було далеко не так. Одержавши від Самуся повідомлення про повстання з проханням про військову допомогу, Мазепа дав невиразну відповідь. Сповіщаючи про це Петра, Мазепа писав, що на Правобережжі "смута принадлежностям нашим зЂло есть не противна" , оскільки вона перешкоджає аґресивним плянам Польщі щодо Києва й Лівобережної України. Гетьман трохи допоміг повстанцям військовими припасами (порох і оливо), щоб "не стогнать вовсе Самуся от моего рейменту".

Проте ні московський, ні український уряди не збиралися, та й не могли на той час допомогти Палієві. Головна увага Москви звернута була тоді на війну зі Швецією, а в цій війні союзником Росії була Польща. Шведське військо окупувало тоді значну частину Речі Посполитої; маґнатська опозиція Авґустові II піднесла голову. Союз з Росією був дуже мало популярним у польських політичних колах, і будьяка підтримка Палія московським урядом, безперечно, ускладнила б становище Росії в Північній війні".

У польських колах зі шведських джерел ширилися чутки про те, що московський уряд і гетьман Мазепа підтримують повстанців. Зокрема говорили, що Мазепа з 20-тисячним військом має прийти на допомогу Самусеві. Польський уряд кілька разів у 1702—1703 рр. звертався до Петра І з проханням допомогти йому приборкати повстання. Зважаючи на це, московський уряд не тільки відмовив Самусеві й Палієві в підтримці, але вимагав, щоб вони припинили боротьбу. Відповідні інструкції одержав і гетьман Мазепа. Палій і Самусь відповідали на царські й гетьманські поради, що вони не можуть припинити справедливої і переможної війни проти Польщі.

А втім, становище українського уряду перед лицем правобережного повстання було дуже складне. Боротьба Палія проти Польщі була надзвичайно популярна в широких масах українського народу. Вона високо піднесла авторитет Палія й зробила його народнім героєм. Чимало козаків і селян Лівобережжя, всупереч урядовим заборонам, йшло на допомогу Палієві. Ще в більшій кількості йшли до Палія запорозькі козаки. Нові суворі заходи Мазепи проти переходів на правий берег Дніпра, із загрозою навіть смертної кари порушникам кордону, не могли стримати цього руху. Більш того: на Лівобережжі почалися розрухи проти державців та орендарів. "Из огня через Самуся на той сторонЂ рЂки ДнЂпра розженого залетЂла злая искра" і в полк Переяславський, — писав Мазепа цареві. На початку серпня 1702 р. населення м. Воронкова, після виступу переяславського полковника в похід, "збунтовалося", причому заколотники забили орендаря, а потім, "побЂжав на села монастырскіе, старост одних чуть не до смерти побили, а другіе страха ради сами прочь разбЂжались". Заколот у Воронкові незабаром був придушений, але ці події дуже стурбували Гетьмана, який боявся, що вогонь охопить весь Переяславський полк і перекинеться на інші полки 56. Недарма він писав Петрові І, що селяни всі "злобятся" на нього і хочуть тікати за Дніпро.

Особливо непокоїли Гетьмана запорожці, які 1702 р. "не престають... из уст своих бунтовных слов выпускать и безпрестанныя посылки к Крыму посылают" 37. "Встанет вскорЂ на Москву другая Хмеливщина, — казали на Запоріжжі, — потому что Украина нынЂ в великих бЂдах; и естли де к тому придет, что запорожское войско из СЂчи выгонят, то конечно вЂчными времены всЂ малороссійскіе украинные люди будут Моск†неволниками, чего... давно государство Московское желает и на то способов ищет".

Ще гостріший настрій був на Запоріжжі в 1703 р. Запорожці погрожували піти на Гетьманщину "арендаров и панов бити и грабити и зовсЂм розбити: кгдыж пра†нам не докы бути, терпЂлисмо же отцов и братов, и кревных наших держали в неволЂ и в конец хотят закабалити, a мы за вольность козацкую идем на таких противных нам воевати". Цей настрій був також виразно антимосковський. Від слів перейшли до дій. Запорожці, — писав Мазепа Ґоловіну 58 (1703), — "не только бЂдных людей (себто старшини з Гетьманщини) селитряные майданы нечаянно напав совсЂм разорили, но и мой гетманскій до основанія снесли и учинили мнЂ убытку на 8000 рублей". Руйнуючи салітряні майдани (на р. Самарі), запорожці забирали казани, волів і різну "рухлядь" (хатнє майно). Гетьман сповіщав московський уряд про те, що на Запоріжжі "со всЂх сторон прибывающее гультяйство над постоянным, добрым товариством взяло силу". "З городов, — писав Мазепа, — многіе легкомысленные люди, особливо гультаи, домов своих не имущіе, чуючи о запорожском злом передсявзяти, до СЂчи бЂгут". Даремно доручав Гетьман компанійським полкам, а також полковникам "на таковых сторожу пилную имЂть", наказуючи втікачів ловити й "до туремного давати вязеня": "еднак же прокрадуются оны", — писав Мазепа.

Гетьманський уряд добре розумів небезпеку повстання на Запоріжжі. "Не так страшны они, запорожцы, — писав Мазепа, — понеже малое их собраніе, и не так страшны пересылки c ними хана Крымского, как то зЂло разсуждати надобно, что чють не вся Украина тЂм же запорожским духом дышет. Понеже обыкность та, что народ посполитой своеволю любит, и всякій под властью пребывающій желает оной над собою не имЂти". Повстання на Правобережжі, розрухи на Запоріжжі, заколоти на Гетьманщині, — все це відбивалося і в козацькому війську. Полтавський полковник сповіщав гетьмана про те, що всі його полчани при першій пагоді "начнут запорожцам помогать в их злом намЂреніи". У 1703 р. Мазепа повідомляв царський уряд, що "теперь у всей Малороссійской Украины зЂло отпало сердце к великому государю".

Всі ці обставини й визначили ставлення Мазепи до правобережного повстання й вплинули на дальшу тактику Гетьмана щодо Палія.

Взяття Білої Церкви завершило перший етап українського повстання проти Польщі. Майже вся Правобережна Україна (за вийнятком Волині) опинилася в руках Палія. Окремі міста, де ще залишалася польська влада, були надто невеличкими й нечисленними острівцями серед бурхливого моря повстання. Волинь і Галичина були настроєні досить тривожно.

Однак це був кульмінаційний пункт повстання. Селяни, які повиганяли своїх державців, не хотіли йти далі й нерідко поверталися додому. Це, безперечно, послабляло сили повстанців. З другого боку, шляхта гарячково мобілізувала свої сили для відсічі. Волинська шляхта, на заклик свого каштеляна Ф. Ледоховського, у вересні 1702 р. зібрала значне військо, щоб не дати козакам прорватися на Волинь і в Галичину. Так само робила й подільська шляхта.

Тим часом польський уряд готувався до приборкання повстання. Силами місцевих шляхетських загонів були придушені спроби повстання на Волині (і в Галичині). У січні 1703 р. проти повстанців зібрано було численне ("знатне") польсько-литовське військо, з коронною артилерією ("с пушечным снарядом") на чолі з польним коронним гетьманом, воєводою белзьким Адамом-Миколаєм Сєнявським, одним з найбільших маґнатів Правобережної України, і генералом Брандтом. Одначе польський уряд був не дуже впевнений у власних силах, а тому кликав на допомогу кримського хана, царя Петра й гетьмана Мазепу 59. З метою, очевидно, внести розбрат серед повстанців, а також виграти час, польський уряд зробив ще одну спробу домовитися з Самусем і Палієм. Самусеві був посланий королівський універсал з наказом припинити війну і обіцянкою "законним" способом задовольнити козацькі вимоги. 10 лютого 1703 р. Авґуст II звернувся до Палія з листом, де наказував йому, "чтоб сами опомнились и других, отклонивши от предпринятого мятежа, к должной покорности привели".

Loading...

 
 

Цікаве