WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Криза українсько-московських відносин і українські політичні плани під час Північної війни - Реферат

Криза українсько-московських відносин і українські політичні плани під час Північної війни - Реферат

Перша концепція — можна назвати її гадяцькою, бо ґенетично вона пов'язана була з Гадяцькою угодою 1658 р. — знайшла собі широке коло прихильників серед генеральної старшини й полковників центральної і північної Гетьманщини (генеральний обозний І. Ломиковський, полковники: миргородський — Д. Апостол, прилуцький — Д. Горленко, лубенський — Д. Зеленський, стародубівський — М. Миклашевський та інші). Вона вабила їх (здебільшого вихідців з Правобережжя) передусім тим, що якнайбільше забезпечувала станові (соціяльні й політичні) інтереси вищої козацької старшини як зверхнього стану Української держави. З другого боку, вона, здавалося б, певною мірою ґарантувала політичні інтереси України, незалежно навіть від наслідків Північної війни. Мало того, угода з Польщею на засадах Гадяцької унії створювала леґальний ґрунт для розв'язання проблеми Правобережної України, отже об'єднання України обох боків Дніпра. Ця концепція мала багато прихильників і в Польщі, і, головне, в Литві. Польсько-литовські маґнати, незалежно від їх орієнтації — і прибічники Авґуста II, і прихильники Станислава Лещінського, — шукали першої-ліпшої нагоди, щоб перетягти на свій бік керівні українські кола і насамперед самого гетьмана Мазепу.

Секретні українсько-польські переговори почалися ще в 1703 р., коли українське військо ходило на допомогу Авґустові проти шведів та їх "адґерентів" на Правобережній Україні та Білорусі. Полковник стародубівський Михайло Миклашевський, віддавна зв'язаний особистими й родинними стосунками з опозиційними старшинськими колами (зокрема із Самойловичами), а також споріднений зі смоленською шляхтою 7, починає в 1703 р. таємні пересправи з литовсько-польськими маґнатами Авґустового табору, що їх "принципалом" був тоді каштелян Троцький Михайло Казимир Коцєл. У цих зносинах особливо цікаве те, що відразу була знайдена конкретна формула майбутніх українсько-польських державно-правних відносин. Україна мала "в такій же вольності цвісти, як і Корона Польська і Князівство Литовське". Ці вольності українські було визначено так: "Волность Украинская будет таковая, какова Речь Посполитая Коронная и Литовская, и таковая ж будет Речь Посполитая третія Украинская, и сколко сенаторей из Литвы и c Короны, толко особ годных, увЂренных, столко ж кресл сенаторских засЂдати имут в УкраинЂ, в колЂ сенаторском, которых тотчас на меморіал присылать надобно и королю полскому предлагать; ...шляхтою при своих волностях [привилі]ями уволнены будут. Чин духовный, мЂщаня при своих волностях; a гдЂ приналежит воєводством, повЂтом быть и староствам, тЂ городы воєводствами и повЂтами, и староствами от короля... уволнены привиліями з сейму будут" 8.

Це був плян відновлення Великого князівства руського на засадах Гадяцької унії 1658 р. Взагалі в цей час ідеї Гадяцької унії були дуже популярні в українських старшинських колах. Зокрема 1707 р., в Києві, під час чергового конфлікту між українським і московським урядами, старшина "собиралася до обозного енералиого Ломиковского, а найпаче повседневно до полковника Миргородского (Апостола), у которого и о способах обороны своей совЂтовали, и пакта Гадяцкіе читали, якіе тот же полковник Миргородскій c библіотеки Печерской взял был", як згадував пізніше (1721) П. Орлик у листі до митрополита Стефана Яворського. Про це ж повідомляв московський уряд у своєму доносі В. Кочубей (зв'язуючи це з ім'ям самого Мазепи).

Про відновлення Гадяцької унії говорилося і в дипломатичних колах у Варшаві. Про це повідомляв свій уряд 19 серпня 1708 р. секретар французького посольства у Варшаві Балюз (людина добре поінформована в українських справах 9), згадуючи при цьому, що свого часу ідея Гадяцької унії була підтримана Францією. Про ці пляни української старшини знали і в Швеції. Як писав згодом (10.XI. швед, стилю 1708 р.) своєму братові секретар похідної канцелярії Карла XII Йозеф Цедергельм, "російське ярмо почало давити країну (Україну) і його нести було для козаків чим далі, тим все тяжче. Через те постало (у них) стремління з'єднатися з поляками в надії на більшу свободу".

Але була й інша концепція визволення України з-під московської влади, — концепція, яка також спиралася на давніх засадах української козацької політики, й традиція якої була відновлена на початку 1690-х років, під час повстання Петрика. Це була, мовляв, "кримська" концепція. Сенс її полягав у тому, що найліпшою ґарантією української незалежности, а передусім єдиною реальною силою, яка могла допомогти Україні визволитися від панування й Москви, й Польщі, є союз

України з Кримом, а через те й з Туреччиною. Ця концепція мала низку переваг над "гадяцькою" концепцією. Передусім вона мала кращу історичну традицію, бо пов'язана була з героїчними часами української національно-визвольної революції 1648 р. Вона нагадувала не тільки славну добу Хмельницького, але й давніші часи Михайла Дорошенка, й пізніші часи Петра Дорошенка. Та найголовніше те, що вона ставила на порядок денний постулят державної незалежности України, вимагаючи, кажучи словами П. Орлика, щоб Україна "perpetuo sit ab omni extra dominatione libera". Ця концепція мала виразний антипольський характер і була особливо популярна серед козацької старшини полудневої Гетьманщини (зокрема Полтавського полку) і Запоріжжя. Саме з цих кіл і вийшли акція Петрика і його договір з Кримом 1692 р.

На початку XVIII ст. репрезентантами "кримської" концепції були генеральний суддя Василь Кочубей, полковник полтавський Іван Іскра (свояк Кочубея), кошовий отаман Запоріжжя Кость Гордієнко та інші, не кажучи вже про Петрика, який був тоді гетьманом Ханської України. Ще був живий старий Федір Жученко, колишній полковник полтавський, тесть Кочубея й Іскри, людина заслужена, маєтна і впливова, з широкими фамілійними й родинними зв'язками серед полтавської старшини та купецтва.

"Кримська" концепція особливо активізується коло 1703 р. Саме того року Мазепа повідомив московський уряд про те, що Іскра "имЂл тайно корреспонденцію и согласіе c ханом Крымским и беем Перекопским, и уже было и полк свой, кромЂ старшини, к тому ж наклопил, чтоб быть в согласіи c Крымом, а великому государю противными" 10. Ще більш небезпечною для Москви була ситуація на Запоріжжі. Року 1702 запорожці "не престают... из уст своих бунтовных слов выпускать и безпрестанныя посылки к Крыму посылают". Так було й пізніше. 17 листопада 1706 р. Гетьман повідомляв Москву про те, що на Запоріжжі "едны в безумной своей радЂ кричат зломысленнЂ и настаЂвают на тое злосовЂтно, чтобы посылать до хана Крымского для затягненя им в помощь и в пособіе Орды". Лідером цих антимосковських елементів був К. Гордієнко, старий ворог Москви, який хоч і не був на той час кошовим, але в запорожців "мЂет любовь", як писав Мазепа.

Як ставився гетьман Мазепа до цих українських політичних концепцій та пов'язаних з ними акцій? Які ж, врешті, були державнополітичні пляни самого Мазепи як господаря Української держави та керманича української політики під час Північної війни?

Обидві концепції — і "гадяцька", і "кримська" — не були Мазепі чужі 11. І батько його, і він сам, мабуть, належали до прихильників Гадяцької унії і гетьмана Виговського. Й походженням своїм, і своєю минулою діяльністю, і — що найголовніше — своїми політичними плянами в дусі української соборности Гетьман був близько зв'язаний з Правобережжям. З другого боку, сам Мазепа був відомим "дорошенківцем" і, мабуть, поділяв орієнтацію гетьмана П. Дорошенка на Туреччину. Є поважні підстави думати, що Мазепа вважав союз з Кримом за корисний для інтересів України, й що саме він був ідейним надхненником українсько-кримської угоди Петрика 1692 р.

Але ставлення Мазепи до цих проблем на початку XVIII ст. було зовсім інше. Передусім "кримська" концепція не могла тоді забезпечити визволення України з-під московської влади. Доля України й цілої Східньої Европи залежала від великих міжнародніх подій, які відбувалися не на Півдні, а на Півночі, де йшло змагання між Швецією й Московщиною. Далі "кримська" концепція була неприйнятна для Мазепи вже тому, що вона сполучала соціяльні мотиви, які висувало Запоріжжя, з політичними прагненнями старшинської (зокрема найбільш впливової тоді полтавської) опозиції. Певне значення мало, звичайно, й те, що цю концепцію висували особисті вороги Мазепи, й що ця акція, будь-що-будь, була продовженням Петриківщини, тим більш небажаним і небезпечним, що сам Петрик і далі залишався на політичному коні.

Loading...

 
 

Цікаве