WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Криза українсько-московських відносин і українські політичні плани під час Північної війни - Реферат

Криза українсько-московських відносин і українські політичні плани під час Північної війни - Реферат

Реферат на тему:

Криза українсько-московських відносин і українські політичні плани під час Північної війни

Північна війна великим тягарем лягала на Україну, втягнену російським урядом у боротьбу за чужі їй цілі та інтереси. Українське козацьке військо мало не щороку ходило в далекі походи — в Прибалтику, Білорусь, Литву, Польщу та інші країни — й подовгу там перебувало, здебільшого позбавлене нормальних джерел постачання й залишене там напризволяще. Розпорошені українські загони не тільки підлягали головному московському командуванню, але часто-густо мусіли виконувати накази місцевих московських начальників, які не знали й не хотіли знати особливостей українського військового устрою й зовсім не зважали на українські права, звичаї та традиції. Тим самим неминуче й брутально було знівечувано саму військово-політичну основу Української держави й підважувано силу й престиж гетьманської влади.

Але важка війна давалася взнаки не лише козацтву, а й цілій українській людности, яка була і посередньо, і безпосередньо втягнена у воєнну машину. Безконечні військові, особливо фортифікаційні роботи — і на Україні (зокрема, будівництво Києво-Печерської фортеці), і далеко поза межами її (приміром, укріплення Прибалтики й будівництво нової російської столиці — Санкт-Петербурґа) — потребували безліч людей, транепорту й матеріялів, з величезною шкодою для українського народнього господарства. Звичайні й надзвичайні натуральні й грошові побори з української людности на потреби московських військових частин, які перебували або переходили на території України, викликали чимраз гостріші сутички між населенням та місцевою адміністрацією і зайшлими або перехожими військовими загонами. Офіційне листування того часу рясніє численними скаргами української людности і влади на утиски та ґвалти московського війська.

Зовсім звичайними були такі випадки, як той, що трапився 1703 р. в Козельці, полковому місті Київського полку. Підполковник Ушаков 4, який супроводив Паткуля (відомий представник ліфляндської шляхетської опозиції шведському урядові, який став аґентом Петра І) з Києва до Москви, приїхавши до Козельця і не діставши підвод (він приїхав уночі без попередження), "людей тамошних посполитых жестокими побои зЂло оскорбил; а найпаче взяв войта з безчестіем и обнажа перед собою, хотЂл бить своими руками, естлибы народ не отнял"; а коли "войт от тЂх побой принужден был бЂжать, тогда, настигши ево, того полуполковника поланные без милосердія били и кровопролитіе учинили, от которого побою тот войт и нынЂ лежит при смерти".

А ось що писав полковникові чернігівському П. Полуботкові сотник городницький Андрій Стахович 5 року 1706: "... идучи з Полоцка нЂякійсь маіор Данило Евстратович полку Репина и другой капитан Дмитрій Яковлевич з людми великороссійскими перш у сотню мою Городенскую великія обиды и забойства людям чинили, а на остаток в селЂ Хоробричах человЂка на смерть замордовали, перш колЂни шпагою покололи напинаючи, а потом з фузеи прострЂлили, а тилько з тое причины, що з коньми в лЂс утЂкав, и в том же селцЂ хлопця Ивана стрЂлци з конем в полЂ узяли и не знать гдЂ подЂли, и коней десятеро взяли. Теды я в Седне†ходилем сам з тими людми, жебы казал пан маіор записать того человЂка Ивана Корененкова зятя, хто його забив и якого полку солдат, и вспоминалем ся про того хлопця и про забраныи конЂ. Теды много зо мною сперечался и не вчинил розыску, а на потом сказал мнЂ тое, що и тебе, мовил, як козака забют самого, то пропадеш. А скоро (я) з двора вышолем и пошолем в другой двор коней своих познавати, що у мене взяли в городЂ, а они маіор и капитан наславши денщиков узяли зараз мене у шію перш бити, а потом поваливши пузцями (?), що ледво тильки мене живого покинули. И послЂ того бою знову я трохи очунявши приходилем до його маіора, оповЂдаючи ему, же то власне есть з его направы, а он з того смЂх учинив и сказал: не шукай лошадей по дворах. То, мовить, тобЂ за тое, що ты у нас управы просиш. Милостивый добродЂю! Умилосердись и приложЂть свого панского старан в такой нашей бЂдЂ и забойст†московском, же вже четвертого человЂка в сотнЂ моей забили на смерть, а теперь пришло уже и до мене самого, же трохи на смерть не забили. И так вЂдает Бог, чи скоро буду людми послЂ их рук, же не могу и плечима здвигнутися и духу в собЂ привдохнути от их побою".

Скарга Стаховича дійшла до Гетьмана, який, пересилаючи її канцлерові Ґоловіну, писав 26 вересня 1706 р.: "Отовсюду ко мнЂ доходят жалобы на своевольства велико-россійских ратных людей", і просив Ґоловіна, "чтоб... на плач, стенаніе, вопль и слезы бЂдных людей милосердым оком приклонившеся, изволил ими же вЂси судьбами таковую своеволю войск великороссійских ускромити и от дальних разореній, побоев и смертных убойств людей моего реґимента освободити". Але всі скарги й протести українського уряду на московські надужиття й ґвалти були цілком марні.

Зрештою, справа була не тільки в цих московських здирствах і знущаннях над українським населенням, які московський уряд намагався виправдати умовами воєнного часу. Недарма згаданий вище підполковник Ушаков казав "про Малороссійскій народ, а имянно козацкого чину: сіи де люди столь вЂрны великому государю, в какой вЂрности обрЂтаются королю польскому тамосторонніе козаки" (це говорилося під час козацького повстання на Правобережній Україні). Для гетьмана Мазепи й вищої української старшини ставало чимраз яснішим, що втручання московського уряду та його військового командування у внутрішні справи України не лише порушує державні права України, але й свідомо прямує до того. Справді, в російських урядових колах обговорюються пляни звести нанівець самостійність Української держави, скасувати її козацький устрій і віддати Україну (чи якусь частину її) у володіння або московського князя Меншікова, або ж якогось чужоземця (приміром, англійського герцоґа Марльборо). Про це говорилося досить одверто, й про це були поінформовані українські міродайні кола і гетьман Мазепа. Нарешті, в кінці квітня 1707 р., під час військової наради в Жовкві, сам цар повідомив Гетьмана про свій намір цілковито зреорганізувати козацьку службу ("указ об устроеніи компаній", як називає його Мазепа, або "указ об устроеніи козаков подобіем Слободских полков в пятаки" 6, за словами П. Орлика), що по суті було скасуванням самостійного українського війська й ліквідацією Української козацької держави. Цей указ, з огляду на заперечення з боку Гетьмана, не був здійснений, хоч вістря його залишилося.

Але загроза для існування Української держави була тоді не лише з московського боку. Поділена політичне на два табори — московський і шведський — і майже цілком окупована або московсько-українським, або шведським військом, Польща, однак, у своїй політиці щодо України опинилася в досить зручному становищі. Якщо б перемогли Петро І і Авґуст II, поділ України між Москвою і Польщею був би припечатаний. У разі перемоги Карла XII і Станислава Лещінського, ціла Україна, як фактичний союзник Москви, потрапила б знову під владу Польщі. Це була трагічна ситуація, і керманичі Української держави мусіли подумати про те, як провести український державний корабель безпечно між тою Сціллою і Харібдою.

Отож перед українськими керівними колами неминуче постало питання про визволення України з-під московської зверхности. Серед вищої української старшини в період Північної війни особливою популярністю користуються дві політичні концепції, обидві традиційні в історії Української козацької держави: ідея Великого князівства руського у федеративній (чи конфедеративній) системі Речі Посполитої та ідея союзу України з Кримом (і Туреччиною) для боротьби проти Московщини (й Польщі) за незалежну Українську державу.

Loading...

 
 

Цікаве