WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Мазепа в німецькій пресі до 1708 р. - Реферат

Мазепа в німецькій пресі до 1708 р. - Реферат

Про ці події пише також Ґазетте де Франс і чисельна англійська тогочасна преса. З уваги на її специфічний характер, уважаємо за відповідне обговорити зміст відомостей та коментарів про Мазепу в окремих розділах.

Закінчивши війну з Туреччиною мирним договором у Константинополі 3 липня 1700 р., цар виповів уже 8 серпня того ж самого року війну Швеції, постійно вимагаючи від Мазепи козацького війська. Від 1700 р, Мазепа був примушений висилати козаків проти шведів або проти прихильників короля Станислава Лещинського, ставленика Карла XII. Уже на самому початку війни гетьман висилає Полтавський, Чернігівський, а згодом і Ніженський полки під командою наказного гетьмана, полковника І. Обидовського. До цієї експедиції були додані ще два сердюцькі полки, одначе вони прибули щойно по битві під Нарвою (20 листопада 1700 р.) і їх повернено до м. Печери (недалеко Пскова), а опісля ці сердюцькі полки й частина Чернігівського полку під командою полковника Я. Лизогуба були послані до Ґдова над Чудським озером, де успішно воювали зі шведами. На початку січня 1701 р. несподівано помер полковник Обидовський і козацьке військо повернуло на Україну. У лютому цар підписав з Августом II формальний договір, обіцяючи йому значну суму грошей (100.000 рублів) та 15 тисяч війська. У тому ж році козацьке військо було примушене брати ще більшу участь у воєнних операціях проти шведів. На наказ царя, гетьман розділив свою армію на дві частини: одну меншу під проводом гадяцького полковника, М. Бороховича, вислав до Пскова, який, з'єднавшись із московським військом під командуванням кн. Рєпніна, вирушив звідти під Риґу на допомогу польсько-саксонським військам. З головними ж силами Мазепа вирушив у напрямі Пскова, але по дорозі одержав повідомлення затриматися в Могилеві і звідти вислати аванґард (20.000 козацького війська) під командуванням наказного гетьмана, миргородського полковника Д. Апостола який злучився (26 червня 1701) з російською армією генерала Шереметьєва. Спочатку його розбили шведи під Риґою, одначе пізніше (29 грудня 1701 р.) він побив шведський відділ Шліппенбаха. 1702 р. Апостол одержав наказ залишити два компанійські полки для охорони Пскова, а самому повернутися на Україну.

Розбивши остаточно польсько-саксонські війська під Риґою, шведи захопили всю Литву й велику частину Польщі з її столицею. У Польщі, що до цього часу вважала війну зі Швецією приватною справою Августа II, виникає загальне замішання, яке збільшується наслідком сильного протипольського козацького повстання під проводом хвастівського полковника Семена Палія (Гурка) у 1702-1704 рр. У тодішних польських політичних кругах виринула думка погодитися зі шведським королем і з його допомогою відзискати Лівобережжя. Отже Україна стає предметом польських комбінацій У відношенні до Швеції та Москви, при чому Мазепа теж відіграє тут немалу ролю.

Одначе не всі поляки були згідні з цим пляном, зокрема ті, що злякалися козацького повстання на Правобережжі й воліли триматися Августа й союзу з Москвою, щоб дістати допомогу проти Палія. Шведські воєнні успіхи ще більше посилили замішання й боротьбу між прихильниками Августа (Оґінські) та шведів (Сапєга), що зосередилася в литовсько-білоруській фортеці Старий Бихів. На наказ царя, Мазепа висилає спочатку 2.500 козаків під командою "знатного військового товариша" Т. Радича, а опісля ще 10.000-ний загін під командуванням стародубівського полковника М. Миклашевського, який остаточно 12 жовтня 1702 р. здобув Бихів.

Тим часом 1704 р. Варшавський Сейм, при сильній шведській підтримці здетронізував Августа II і вибрав познанського воєводу, Станислава Лещинського польським королем. Проти цього вибору виступила на зібранні чи пак "конфедерації" в Сандомирі частина польської шляхти, залишаючись вірною Августові II. Тепер становище Августа погіршилося до того ступеня, що в квітні 1704 р. Мазепа дістає від царя нові директиви вирушити 40.000-ною козацькою армією на допомогу царському союзникові. Того ж місяця гетьман вирушив у похід, перейшов Дніпро й поступово почав займати Правобережжя, де домінував Палій — речник програми "без хлопа і без пана", якого підтримували запорожці, серед яких Мазепа не тішився симпатіями (повстання Петрика). Компроміс між Мазепою та Палієм, хоч останній до такого був згідний, як пише Оглоблин, був неможливий і конфлікт назрів скоріше, ніж можна було цього сподіватися. Він закінчився арештом і засланням Палія спочатку до Москви, а від 1705 р. до Тобольська, де заарештований перебував до 1708 р. Позбувшись Палія, Мазепа став гетьманом об'єднаної України.

Про активну участь Палія в боротьбі з турками й татарами деякі газети згадують спорадично, без коментарів. Трохи більше місця присвячують на своїх сторінках повстанню Палія проти Польщі, що його детально описує франкфуртський журнал Театрум Европеум, неясно згадуючи про зв'язки білоцекрківського полковника з Мазепою. Що тодішня німецька преса не визнавалася у тогочасних українських справах, прикладом може послужити гамбурзький тижневник Гісторіше Ремаркс. Пишучи про "повстання козаків та селян проти Польщі", підкреслює, що "за посердництвом Москви Палій мусив віддати Польщі Білу Церкву". Ця вістка, ясна річ, не відповідає правді. Навпаки, на всі поради й накази Москви припинити дальшу боротьбу з поляками, Палій відповідав рішучою відмовою "ні ляхам, ні нікому іншому я не здам Білої Церкви, хіба що мене звідти витягнуть за ноги", — казав він.

Поза тим не знаходимо багато вісток про Мазепу, щойно зовсім несподівано з початком 1704 р. німецька преса присвячує особі гетьмана багато уваги. Згадуваний нами історично-популярний тижневик Гісторіше Ремаркс з 22 січня 1704 р. поміщує довгу кореспонденцію з Москви за 27 листопада 1703 р. Автор пише, що з нагоди воєнних успіхів цар урядив прийняття для різних достойників, "підчас якого довго і приязно розмовляв з Мазепою, який подарував цареві дорогу, діямантами прикрашену шаблю". У звязку з цим кореспондент подає аж до подробиць дуже докладну біографію гетьмана, що починається: "Йоганнес Мазепа — начальний вождь козаків — польський шляхтич з України, що народився у своїй посілості Мазепинці, недалеко Білої Церкви." Дальше пишеться, що Мазепа був пажем при дворі польського короля Яна Казимира, та що пішов звідти підчас війни Дорошенка проти Москви, щоб зайнятися господарством у своєму селі. Будучи в Україні він вступив на службу до гетьмана Петра Дорошенка, який вислав його як посла до кримського хана, одначе по дорозі до Криму його піймали запорожці й як полоненого послали до Батурина гетьманові Іванові Самойловичу. Мазепа справив на гетьмана добре враження, здобув собі його довір'я і завдяки своїм здібностям скоро добився високих почестей. Спочатку Самойлович іменував його почесним званням "знатного військового товариша", а згодом "генерал-поручником", так порівняв кореспондент звання генерального осаула. Мазепа "був такий спритний, що — на його скаргу — усунено Самойловича з гетьманства і за наказом царя заслано на Сибір, де він і помер, (як відомо, вожді або гетьмани підлягають московському цареві)", завважує автор. "Козацька армія одноголосно вибрала Мазепу гетьманом у 1685 р. [1687]. На другому році свого гетьманування, Мазепа, будучи під кн. Ґоліциним, (який невдало командував об'єднаними арміями під Перекопом), закинув йому підкупство й відверто всю вину скинув на Ґоліцина, якого цар заслав на Сибір, де він і досі перебуває. У 1695 р. Мазепа щасливо здобув сильно укріплену твердиню Газі-Керман. По здобутті тієї твердині, Мазепа того ж року здобув ще інші фортеці, тобто Тавань, Шінгерей, і Ослам-городок [Іслам-Керман і Шах-Керман]. 1697 р. гетьман розбудував і ще більше укріпив Тавань, а 1698 те саме зробив із твердинею Газі-Керман і меншими фортецями, які одначе після підписання договору між Москвою і Туреччиною знищено й повернено туркам", пише автор. Далі автор згадує, що Мазепа був одружений із багатою вдовою з козацького роду; вона померла 1702 р. З цього подружжя була тільки одна дочка, яка теж незабаром померла. Автор згадує матір Мазепи, називає її ім'я — Магдалина Марина Мокієвська. І дальше: "...його єдина сестра була тричі одружена і перший чоловік називався Обидовський, син якого був Ніженським полковником і царським 'стольником', другий муж — Витуславський, а третій Войнаровський, або Венаровський. Син із цього подружжя, Н. Войнаровський, студіює філософію в Києві, він буде спадкоємцем. Його двоюрідна сестра Мартіяна Витуславська живе в монастирі у Києві", — так закінчує кореспондент біографію Мазепи. Хоч автор ознайомлений із життям Мазепи в подробицях, однак жодним словом не згадує про любовну аферу з п. Фальбовською, про що мова йтиме в розділі "Легенда й правда про Мазепу", с. 174—9.

Loading...

 
 

Цікаве