WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Мазепа в німецькій пресі до 1708 р. - Реферат

Мазепа в німецькій пресі до 1708 р. - Реферат

Реферат на тему:

Мазепа в німецькій пресі до 1708 р.

Навіть по славній перемозі під Віднем 1683 р., мусулманський світ ще все був пострахом для християнської Европи. Кожна вістка про Туреччину ставала свого роду сенсацією. Війна з Туреччиною була темою дня, їй присвячували дуже багато уваги. Ще більше цікавилась цим Австрія, безпосередній сусід, що так недавно пережив грізну облогу Відня, де насправді вирішувалась доля не тільки "Св. Римської імперії німецького народу", але й всього християнського світу.

Приступлення Московії, у склад якої входила Козацька Гетьманська Держава, до війни з Туреччиною у рямцях "святої Ліґи", мусіло теж звертати увагу Західньої Европи. Перед тим на Заході цікавилися Сходом, зокрема Москвою, дуже мало, спорадично, уважаючи її за "варварську країну". Одначе постать молодого царя Петра І, його поведінка під час подорожі по Західній Европі, викликала зрозуміле зацікавлення. Відтоді починають цікавитися московським царством, його життям, звичаями та обрядами його мешканців. Ще за батька Петра І, Алексея Михайловича, постає т. зв. "німецька слобода", куди з'їжджається з Західньої Европи, особливо з Німеччини, багато всяких авантурників і шукачів щастя. Для багатьох людей на Заході Москва — це своєрідне "Ельдорадо", екзотична країна. "На чолі цієї країни, що тоді, так би сказати, була гостем при столі творення історії, — пише Ричард Прутц, автор історії німецького журналізму, — стояв такий чоловік, що другого не можна було знайти на троні у всій тодішній Европі: комбінація генія та бестії в одній особі, оригінальний, жадібний до науки, колосальний у своїй хтивості, як і в чеснотах, веселої вдачі, людина близька до народу, що працювала як звичайний моряк, любить упиватися і в п'яному стані підносить наймичок до гідности цариць, а вуличників до гідности міністрів". До Москви їхали не тільки авантурники, але також різного роду ремісники і висококваліфіковані фахівці. Очевидно, між ними були й високоосвічені люди, що у своїх листах, кореспонденціях та спогадах описували не тільки Московщину, але й Україну, козаків та самого гетьмана.

Ще більше до спопуляризування прізвища Мазепи на Заході спричинився його тайний союз зі шведським королем (1708) та катастрофа під Полтавою (1709) що стали сенсацією дня для тодішнього світу й давали багатий матеріял дипломатам для їхніх дипломатичних звітів, очевидцям — для їхніх спогадів, а кореспондентам — для їхніх звідомлень до своєї преси.

Без сумніву, Мазепа був незвичайною людиною не тільки в анналах української історії, але звертав на себе увагу багатьох письменників, мистців і дослідників ускладненням та різноманітністю як свого життя так і політичної діяльности. Висока освіта, товариська культура, відвага, вроджена енергія, дипломатичний хист — оце прикмети динамічної особовости Мазепи, що заставила не тільки своїх його слухати й цінити, але теж і противників його шанувати. Зокрема Мазепа, як державний муж, маючи завжди перед очима добро України, умів знайти компроміс і вихід у незвичайно складних умовах, увійшов на історичну арену не як випадкова людина, але як політик європейського маштабу.

Однак мета цієї праці — не точна біографія чи оцінка діяльности гетьмана Мазепи, навіть не повне зібрання усіх тогочасних чужинецьких джерел про нього, але радше віддзеркалення постаті гетьмана й деякі контроверсійні, особливо цікаві моменти з його життя й політичної діяльности в тогочасних дипломатичних актах, звітах і споминах очевидців, та сучасній йому пресі Західньої Европи. Зокрема безсторонні свідчення чужинців того часу для нас цікаві й цінні, тому що вони кидають яскраве світло не лише на постать самого гетьмана, але й на тодішнє культурне, суспільне й політичне життя в Україні.

Тодішня німецька публічна опінія була немало зацікавлена сходом Европи. Турецька небезпека все ще загрожувала не тільки Австрії, але фактично всьому християнському світові. Тож не диво, що після перемоги під Віднем, уже наступного року (1684) цісар Леопольд І організує антитурецьку коаліцію — "Святу Ліґу", в склад якої посередньо входила й Гетьманщина. Слідкуючи за розвитком воєнних подій, європейська преса не могла поминути й козаків і гетьмана, що брали в рамцях тієї коаліції активну участь (обидва Кримські походи, 1687-1689).

Зацікавлення Україною в Німеччині збільшив вибір саксонського курфюрста Августа II на короля Польщі (1697), в склад якої входило Правобережжя, до того ступеня, що навіть перекладено з англійської мови історію Польщі й литовського князівства колишнього придворного англійського лікаря Яна III Собєського, д-ра Бернарда О'Коннора, на німецьку мову. До речі, це була компіляція відомого опису України Бопляна.

Тогочасні німецькі джерела для нас особливо цікаві, тому що відомості про Україну, козаків та Мазепу приходили безпосередньо з України або з Москви від численних німецьких учасників чи очевидців тих подій, що були на службі гетьмана або царя. Напр., комендантом Білої Церкви довгі роки був німецький полковник Раппе, якого 1680 р. заступив полковник Ґребен. Обидва вони постійно дописували до газет у Берліні та Ляйпціґу. На українській службі були ще й інші німецькі старшини, напр., військовий інженер Фрідріх фон Кеніґсек, із Саксонії, що служив у Батурині як осаул артилерії аж до своєї смерти в 1708 р. Багато більше німецьких старшин, учених, дипломатів та інших фахівців служило в Москві, звідки вони дописували до тодішньої німецької преси, що служила подекуди джерелом інформації для преси в інших західньоевропейських країнах. Окрім приватних дописів, чи спогадів, царський уряд доручав їм виготовляти офіційні комунікати переважно німецькою мовою, їх офіційно розсилано до чужинецьких урядів, як і до західньої європейської преси. Слід згадати, що крім таких інформаційних центрів, зокрема Берліну, Відня, Ґданську й Кеніґсберґу, були ще й інші, голляндські міста Амстердам, Гаґа, Ляйден тощо.

Перші згадки про Мазепу зустрічаємо в західньоевропейських джерелах, у зв'язку з його вибором на гетьмана підчас першого Кримського походу (25 липня ст. с., 4 серпня н. с. 1687 р.)

Тримаючись хронологічного порядку, почнемо з німецької преси, що перша писала про розвиток воєнних подій не тільки німецьких військ, але й інших союзників на основі безпосередніх офіційних комунікатів чи звітів власних кореспондентів. Як відомо, у склад експедиції першого Кримського походу входила козацька армія під проводом гетьмана Івана Самойловича. Ця експедиція під загальним командуванням кн. Василя Ґоліцина закінчилася повною невдачею. Ґоліцин, хотячи виправдатися в Москві, вигадав не без сугестії козацької старшини та самого Мазепи, що похід не вдався тому, що Самойлович, який відраджував іти на Крим, порадив татарам запалити в степу траву. Через те не стало досить поживи для коней, які гинули з голоду й таким чином унеможливили дальший похід. За наказом московського уряду Самойловича арештовано (23 липня ст. с.), а два дні пізніше обрано Мазепу на нового гетьмана. Про це пишуть німецькі кореспонденти найчастіше з Москви до своїх газет.

Причини відвороту Ґоліцина, як слушно завважує Оглоблин, були звичайно далеко складніші, ніж це він сам подавав до Москви, чи як писали тогочасні німецькі газети. То татари підпалили в степу траву, до речі, без порозуміння з Самойловичем. Навіть тогочасні німецькі кореспонденти з Москви підкреслювали це у своїх звідомленнях до газет. Напр., безіменний дописувач 8 липня 1687 р. писав із Москви: "...Виглядає мені, що головне командування не може нікого робити відповідальним за невдачу цього походу, тому що кримські татари підпалили траву, а їм у тому допоміг вітер..."

Ця історія "зради" українського гетьмана й підпалу татарами степової трави була дуже вигідною для московського уряду, що намагався виправдати свою невдачу в очах західньоевропейської публічної опінії. її не тільки поширювали, але й сприяли в поширюванні; німецька преса ще довго про все те писала.

У перших вістках німецька преса розписується. більше про причини цього походу, в тодішних дописах мало або й зовсім не згадується Мазепа. Для Заходу він був "гомо новус", тому не диво, що Театрум Европеум, пишучи про вибір нового гетьмана, перекрутив його на "Манзей" Біпьдерзаль на "Мареппа", а Ґазетт де Франс на "Муссапа".

Одначе з розвитком подій на Україні, у зв'язку з несподіваним арештом Самойловича і вибором Мазепи, подекуди навіть сильними заворушеннями козаків проти нового гетьмана, німецькі кореспонденти згадують Мазепу частіше у своїх дописах. 1688 р. вони пишуть, що його становище в Москві ще не дуже певне, у деяких дописах підркеслюють стриманість козацької старшини та неприхильне ставлення запорожців, які хоч прийняли гетьманські подарунки, питають "хто вибрав Мазепу гетьманом".

Однак із бігом часу, пишуть німецькі кореспонденти, умовини в Україні устійнилися, Мазепа завів лад і порядок, а його становище скріпилося, та що хоч другий Кримський похід 1689 р. теж закінчився повною невдачею, німецька преса вже не обвинувачує за це Мазепу, але Ґоліцина, якому закидають, що його підкупили французи і тому він наказав відступити.

Підчас російсько-турецької війни подибуємо в тодішній німецькій пресі тільки короткі вістки про Мазепу, напр., 1695 р. "...Шереметьєв і Мазепа завзято стараються здобути фортеці на обидвох берегах Дніпра". Докладніше про це пише у своєму звіті з 4 січня 1696 р. австрійський посол у Москві, О. Плеєр: "...гетьманські козаки 17 миль від Перекопу здобули там фортецю Мустрін-Кермен (сьогоднішний Таванськ) і ще три інші 18 серпня 1695 штурмом за допомогою козаків".

Loading...

 
 

Цікаве