WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Східні слов'яни в давнину. Культура. Світогляд - Реферат

Східні слов'яни в давнину. Культура. Світогляд - Реферат


КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з предмету "Історія України"
на тему:
Східні слов'яни
в давнину. Культура. Світогляд.
Слов'яни виникли з автохтонного індоєвропейського населення Східної Європи. Більшість учених додержується думки, що прабатьківщина слов'ян охоплювала північні схили Карпат, долину Вісли та басейн Прип'яті. Звідси на початку VII ст.вони стали розселятися в усіх напрямах: на північному сході заглибилися в землі угро-фіннів до Оки та верхньої течії Волги; на заході їхні поселення сягали р. Ельбиу Північній Німеччині. Та найбільший потік колонізації пішов на південь, на Балкани, куди слов'ян, наче потужний магніт, притягували родючі землі, багаті міста й тепліший клімат. Якщо порівнювати цей процес із міграцією кочовиків, то розселення слов'ян являло собою повільний рух із праслов'янських земель, у процесі якого зберігалися зв'язки з прабатьківщиною. Внаслідок цього він охопив великі території. Цікавою рисою цієї експансії був її мирний характер. За винятком окремих сутичок на кордонах з Візантією слов'яни просувалися на нові землі головним чином як колоністи, а не загарбники. Проте, розселяючись, вони водночас і розпорошувалися. Дослідження визначного російського вченого Олексія Шахматова доводять, що на початок VI ст. із спільної мови слов'ян сформувалися три підгрупи: західнослов'ян-
ська, з якої згодом розвинулися такі мови, як польська, чеська та словацька; південнослов'янська, з якої постали болгарська, македонська та сербохорватська; східно-слов'янська, що з неї розвинулися українська, російська та білоруська мови.
У VII ст. східні слов'яни зосереджувалися на правому березі Дніпра. Намагаючись установити якомога найдавніший родовід слов'янського населення України, радянські вчені обстоюють думку, що східні слов'яни (чи їхні прямі предки - анти) були корінним населенням регіону. Західні ж спеціалісти, вказуючи на брак доказів цієї теорії, сходяться на думці, що східні слов'яни переселилися сюди свого часу. Протягом VII та VIII ст. східні слов'яни продовжували розселятися. Згодом вони налічували близько 14 великих племінних союзів, що заселяли землі України, Білорусії та Росії. Найважливішими серед них були поляни, що жили в Центральній Україні на берегах Дніпра. До інших східнослов'янських племен України належали древляни - на північному заході, сіверці - на північному сході, уличі й тиверці - на півдні. У західній частині країни жили волиняни та дуліби.
Східнослов'янських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села будувалися за одну-дві милі одне від одного і налічували від 4 до 70 дерев'яних жител. Кожна нова група поселень виростала на відстані 30-40 миль. У центрі зводилися гради, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Тому скандінави називали ці землі "Гардарікі", що значить "країна укріплень".
Про політичну організацію східних слов'ян відомо небагато. Очевидно, вони не мали верховних правителів чи якоїсь централізованої влади. Племена й роди, на чолі яких стояли патріархи, об'єднувало поклоніння спільним богам, а важливі питання життя вирішувалися шляхом загальної згоди. Хоч пізніше й з'явився клас племінної знаті, або князів, соціально-економічне розшарування племені було незначним, а земля й худоба вважалися спільною власністю численних сімей. Східні слов'яни були знані як непохитні й загартовані воїни, здатні витримувати морозі спеку, споживати мінімум їжі. Відчуваючи себе невпевнено на відкритих рівнинах, вони вважали за краще воювати у лісах і байраках, де часто влаштовували засідки. Впертість і витривалість були їхніми найбільшими перевагами як у війні, так і під час миру.
Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні сло- в'яни могли запропонувати традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, а також рабів. Останній товар араби цінили над усе. Торгівля ця процвітала наприкінці VIII ст., коли у зносини зі східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів, котрі заснували унікальну торговельну імперію в пониззі Волги та на Каспійському узбережжі й пізніше прийняли іудаїзм. Деякі слов'яни, зокрема сіверці, вятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. Дедалі більше виходячи з ізоляції, східні слов'яни вступали у нову важливу добу своєї історії.
Слов'ян під назвою венедів згадували старогрецькі та римські письменники від VII в. до Р. X.: Гесіод, Геродот, Софокл, Скілан, Корнелій Непот, Пліши, Таціт, Птоломей. Дехто зв'язував їх з Балтійським узбережжям.
Ґогський історик Йордан писав, що "анти найхоробріші між ними (венедами),
живуть над луком Чорного моря, від Дністра до Дніпра", але за іншими відомостями, в тому числі Павла Диякона, можна зробити висновок, що в V ст. держава антів охоплювала значно ширшу територію - від Дону, Чорного моря до рік Висли, горішніх Варти та Одри і частини Богемії.
Жили анти иєваяикими поселеннями по беретах річок та озер, займалися
скотарством та хліборобством. Могильники їх нагадували чернахівські, але мали вони й окремі - для воїнів, яких ховали зі зброєю. Мали укріплення не в кожвому селі, а спільні - для кількох поселень. М. Ю. Врайчевський приписує ахтам т. зв. Змієві або Троякові вали, які тягвуться на десятки кілометрів по річках Красна - Стугва, Рось - Трубіж, Сула. Аналогічні були в Подністров'ї; вони сягали 10 метрів заввишки. Найбільше антських речей у басейні р. Роси; лучеві фібули, підвіски, лунниці, дзвоники, прорізні бляшки - всі ці речі О. Спщия та В. Рибак" відносять до антів і всі вони згодом відбилися
в українських речах. Треба сказати, що з археологічного погляду пам'ятки авхів ще мало досліджені.
Характер об'єднання антів викликає різні гіпотези. Одні вважають антську
державу за племінний союз. Ключевський називав Й "Дулібський союз". Інші бачать короткотермінове об'єднання для боротьби з ворогом (Бож - з готами, Мезамир - з аварами і т. д.).
У всякому разі, факт об'єднання антів дуже важливий як перша відома нам спроба предків українського народу створити державне об'єднання з організованим військом та участю населення у політичному житті.
Держава антів протривала три сторіччя - від кінця IV до початку VII ст. Вона
впала під навалою аварів.
Одночасно з антами починають вживати назву слов'ян. Вони разом з гунами
посуваються на захід. У ІІІ-УІ ст. ст. західні та південні слов'яни опанували вже ті землі, на яких застала їх історія, а в VII
Loading...

 
 

Цікаве