WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Мазепа в німецьких мемуарах - Реферат

Мазепа в німецьких мемуарах - Реферат

Реферат на тему:

Мазепа в німецьких мемуарах

У шведських мемуарах є більше відомостей про Мазепу після його переходу на шведську сторону, але у спогадах німецьких учасників походу є більше відомостей із часу до 1708 р. Вже згаданий Барділі описує у своїх спогадах етапи походу Карла XII з Саксонії аж до битви під Полтавою, однак нас цікавлять ті розділи, в яких іде мова про Україну й Мазепу.

25 жовтня 1708 р. Барділі записує, що "причиною насподіваного звороту шведського короля з наміченого маршруту у напрямі Смоленська на Україну був Мазепа. Козацький вождь, дуже невдоволений царем, постановив перейти зі всім своїм народом під протекцію Карла XII. Щоправда, — пише далі Барділі, — вже давніше Мазепа говорив про це через польського короля Станислава, але як тоді шведський король не надавав цьому значення, так тепер дуже бажав скористати з послуг гетьмана, зокрема з уваги на велике число козаків, що були добре ознайомлені з тереном".

5 листопада (н. ст.) 1708 р. Барділі записує, що від гетьмана прибули посланці, наступного дня прибув сам Мазепа з 1.500 козаками до шведів, хоч король сподівався, що він прибуде зі всім військом. Довідавшись про правдиві наміри гетьмана, багато козаків повернулося назад, але все ж таки шведи радо повітали гетьмана, якого Барділі називає '"Старим". Відносно дня, коли прибув Мазепа до шведів, є різні записи в учасників. Шведський хорунжий Петре подає 2 листопада н. ст. (23 жовтня с. ст.); ляйбґвардійський полковник, барон Поссе, згадує про прибуття гетьмана 5 листопада (26 жовтня с. ст.); військовий канцелярист Нордберґ подає 4 листопада (22 жовтня с. ст.); підполковник фон Зільтманн подає 5 листопада; лейтенант Вейге падає 8 листопада (29 жовтня с. ст.) Обидві дати, зазначає Томашівський, правдиві, тільки дата 5 листопада відноситься до зустрічі Мазепи з першим шведським відділом під командуванням полковника Гієльма, а дата 8 листопада стосується особистої зустрічі гетьмана зі шведським королем.

У зв'язку з прийняттям Мазепи в головній квартирі короля в Горках, Барділі, що бачив гетьмана, описав його особу, як чоловіка середнього росту і худорлявої постави, даючи йому понад 60 років (гетьман мав тоді 69 років). Барділі підкреслив при тому його велику енергію, швидку орієнтацію, бистроту думки та знамените знання латинської мови. Як виглядає зі змісту, Барділі користувався біографією з Історіше Ремаркс.

При тій нагоді Барділі подає коротку історію України та розвиток козаків. "Україна або Козакія, — пише Барділі, — це край, у якому давніше жили скити, а їх наслідники є козаки, нарід вільний, що не хоче бути ні під Польщею, ані під Москвою". Як уродженець гористої Вюртемберґії, автор із подивом описує природні багатства України, яку називає "молоком і медом текучою" країною, що має стільки збіжжя, якого сама не може зужити, і тому виробляють горілку, і то у великій кількості. Трава дуже товста й висока і в такій великій кількості, що трудно проходити. Надмір цього всього полягає в тому, що країна з природи дуже багата, але мешканців мало. Автор дивується, чому козаки не могли створити добробуту, але зараз пояснює собі це тим, що "нарід цього краю займався грабежем, від чого походить саме слово козак". Автор відрізняє козаків запорозьких від гетьманських. Запорожці живуть над Дніпром, займаються ловами, рибальством і нападами на татар та турків. Запорожці не мають жінок, живуть у наметах і є суміш людей із різних націй, що часто мусіли втікати перед законом. Гетьманські козаки живуть по селах і містах.

Барділі стверджує, що часом відношення шведського війська до українського населення було відкрито вороже."...Підполковник Функ наказав у містечку Терни убити тисячу ворожих козаків, саме містечко спалити, щоб викликати в населення страх, так він поступив у Недригайлові", — пише Барділі. Палення сіл і містечок, убивання полонених козаків, а то й місцевого населення, замість страху й пошани, викликало партизанку проти шведів. Тому автор не дивується, що відозва (маніфест) Карла XII з 27 листопада 1708 р. до козаків, щоб переходили на шведську сторону, не дала сподіваних наслідків. Це теж потверджує у своїх спогадах Ґ. Адлерфельт. Дальше Барділі описує страшні наслідки суворої зими 1708 р. для шведської армії в Гадячі. Він пише: "Небіжчиків, що замерзали перед брамою, звожено на санях до міста. Кіннотчики на конях і піхотинці замерзали на стійках. У Гадячі не було ні одного дому, що не виглядав би як шпиталь, по хатах було так багато недужих на лавках і під лавками, що годі було просунутися ногою...були такі великі втрати, неначе б то програно битву...тисячі, які неї замерзли, не могли сповняти своєї служби, не було майже нікого, хто б не мав відмороження на носі, руках, вухах, пальцях на ногах або на інших частинах тіла".

На окрему увагу заслуговує його цінна замітка, що 28 березня 1709 р. прибуло до Мазепи 8.000 запорожців під проводом кошовог о Костя Гордієнка. Це ще один доказ із достовірних і об'єктиних свідків-чужинців про те, що не зважаючи на настрашування й переслідування з царського боку, та ворожого відношення шведів до місцевого українського населення, Мазепа мав підтримку не тільки серед широкого українського загалу, але навіть серед неприхильніих до нього запорожців, приєднання яких до українсько-шведського союзу Оглоблин слушно називає "справжнім тріюмфом політики Мазепи. Тепер під зверхністю гетьмана було з'єднане Лівобережжя, Правобережжя й Запоріжжя. Особливо приєднання останнього мапо велике значення, бо відкривало й забезпечувало безпосередній зв'язок з Туреччиною та Кримом.

Про участь козаків під час облоги Полтави Барділі записав досить цікаву вістку, а саме: Полтаву, що не відзначалася великим укріпленням, запропонували козаки королеві здобути штурмом, апе під певними умовами. Король, очікуючи на ліпшу нагоду, хотів; її сам здобути, щоб бути паном багатства та щоб слава не припала козакам. "Ніхто не сумнівався, що козаки були б здобули цю фортецю, коли б їм було це дозволено". Однак, як подає Оглоблин, шведи, що підійшли до Полтави на початку квітня 1709 р. не могли здобути цієї стратегічно важливої фортеці, на схрещенні головних шляхів, що була потрібна як опірний пункт для дальших воєнних операцій проти Москви, не могли це зробити ні переговорами, ані штурмом і від 1 травня були змушені розпочати її облогу. До речі, про участь козаків під Полтавою маємо згадки у щоденниках та інших записах очевидців. Запорожці брали участь не тільки в боях та інших воєнних операціях, але теж виконували досить важку й небезпечну фізичну працю при копанні шанців. "Запорожці працювали дуже пильно" записав пруський підполковник Зільтман 12 травня. Щоправда, їм платили, але з часом та робота ставала їм противною, бо багато з них при тому платило життям. До того причинялося і те, що ворог жорстоко розправлявся зі всіми полоненими козаками, яким москалі обрізували вуха, носи, руки, а то саджали на палі для застрашування інших, зазначує у своєму щоденнику лейтенант Вейге. Видко, що настрій серед запорожців мусив бути поганий, коли частина з них виявила охоту відійти від шведів, так що сам гетьман мусів інтервеніювати у кошового, просячи його, щоб зостався вірним шведському королеві, який оцінить їх працю та шкоду, якої вони зазнали від москалів, і відповідно пізніше винагородить — так занотував Зільтман у своєму щоденнику 20 червня 1709 р. Про участь гетьманських козаків мало згадок, хоч і вони мали деякі успіхи, напр., одним із перших їх було взяття в полон московського генерал-а'дютанта в Прилуках, що віз листи Августа.

Потім прийшов нещасний день 7 липня н. ст., — пише Барділі, — "коли добре обладнана російська армія виступила проти змученої та виголодженої шведської армії, воякам якої навіть не вистачало амуніції та які з мечем в руках мусили іти в атаку". Далі Барділі описує перебіг битви та втечу Карла XII й Мазепи до Бендер, що своїм змістом, навіть добором висловів нагадує шведський "докладний денний реєстер".

Після прибуття Карла XII й Мазепи до Бендер цар вислав окреме посольство до Царгороду, що б поробити заходи в турецького уряду, аби дістати гетьмана та його небожа А. Войнаровського. Однак султан, пише Барділі, покликуючись на коран, пошанував старовинний звичай азилю і не хотів видати "такого чоловіка, який так щиро боровся за волю, свободу та права свого народу, що зазнав стільки переслідувань за те, щоб тільки зберегти свій нарід від упокорення під московським ярмом, і через те мусів шукати захисту спершу в шведського короля, а тепер у Туреччині". Життєвий шлях гетьмана закінчує Барділі окремою згадкою про його смерть у жовтні 1709 р. Хоча книжка Життя й подвиги Петра І невідомого німецького автора має виразно москвофільський та панегіричний характер на адресу царя, все ж таки годиться згадати, що автор немало присвятив уваги Мазепі та Україні. Треба визнати, що автор добре орієнтувався в українських справах. Він уміє відрізнити українських гетьманських і запорозьких козаків від донських, які здавна підлягають московському цареві. Київ для нього "чудове місто", в якому є осідок єпископа [митрополита] та "грецький університет". Більше того, автор згадуючи, які країни входять у склад російської імперії, докладно відрізняє Україну.

У другому томі автор пише, що підчас першого походу на Крим (1687) Мазепу вибрано на гетьмана, а потім подає його докладний життєпис, який, на мою думку, взято з уже згаданого гамбурзького тижневика Гісторіше Ремаркс (22 січня 1704).

Аналізуючи, чому Мазепа перейшов до шведів, автор як причину "зради 83-літнього гетьмана" подає жадобу влади, тобто бажання стати самостійним володарем України.

Анонімний автор, правдоподібно користуючись першоджерелами, (якщо сам не був очевидцем бою), докладно передає перебіг бою та капітуляцію решти шведської армії під командуванням генерала Левенгавпта під Переволочною. Передаємо зміст: 20 червня 1709 р. с. ст. цар переправився через ріку Ворсклу і приблизно на милю від шведського табору почав укріплюватись. 24 червня цар наблизився до шведів на чверть милі й наказав поробити застави між корчами, що там недалеко росли. Застави обсадили військом і гарматами під командуванням бригадира Августова. 25 і 26 червня цар в супроводі генералів особисто ознайомився з положенням і наказав 27 червня почати наступ на шведів. Однак шведський король, довідавшись про ці приготування царя, вирішив його випередити й наказав зробити наступ на московський табір. Тоді у шведів було 12 полків піхоти й 22 полки кінноти, якими, через поранення Карла XII (16 червня) командували генерал-фельдмаршал граф Реншельд та генерал граф Левенгавпт. У царя було 15 полків піхоти, 3 полки гренадирів, 17 полків кінноти. Усе військо було під особистим командуванням царя. Рано в ранці 27 червня шведи, випереджуючи москалів, нагло заатакували московську кінноту, яка, не витримавши несподіваного шведського наступу, подалася назад, — її переслідували шведи. Вони здобули дві застави. Однак шість батальйонів шведської піхоти й кілька ескадронів кінноти на правому крилі відокремилися від головних сил і подалися до лісу. Тоді виступили головні московські сили до наступу. Шведи, запримітивши це, пішли в наступ (о 9-тій год. ранку), одначе не подолали московського опору й почали безладно відступати. Тоді на полі бою згинуло 8.619 шведів, а до полону попало 2.978. Бій тривав усього дві години. Шведи почали зараз же після поразки відступати, їм на п'яти наступала царська гвардія під командуванням генерал-поручника Ґоліцина та кілька полків кінноти під командуваннням генерал-поручника Бауера. Наступного дня, 28 червня, їм на допомогу поспішив дев'ятитисячний корпус під командуванням Меншикова. Оскільки шведи відступали з великим поспіхом, Меншиков наздогнав їх щойно 30 червня під Переволочною. Тут від полонених шведів Меншиков довідався, що — три години перед його приходом — шведський король і гетьман уже переправилися на другий беріг Дніпра. Тоді Меншиков, наблизившись до шведського війська, зажадав від генерала Левенгавпта в ультимативній формі піддатися. Щоб скористати на часі, Левенгавпт вислав для переговорів із Меншиковим генерал-майора Кройтца, полковника Дюкера, підполковника Травтфаттера й генерал-ад'ютанта Дюкласа. Одначе Меншиков не захотів довго переговорювати й передав шведським представникам ультиматум із п'яти пунктів для капітуляції. Левенгавпт, не маючи досить бойових припасів, чи може гадав, що дальша боротьба з переважаючим ворогом безцільна, погодився на капітуляцію, якої Карло XII ніколи не міг йому простити.

Loading...

 
 

Цікаве