WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Мазепа - Реферат

Іван Мазепа - Реферат

Мазепа був свідомий свого становища і шукав собі людей, на яких міг опертися, яким можна було довіряти. Тому він добирає собі співробітників із чужинців або старшин незв'язаних із родовою старшиною. Ми бачимо в його штабі "нових людей" — Орлика, Герциків, Мировичів, Нахимовича чи Кеніґсека, що були йому не тільки зобов'язані, але й залишилися вірними його ідеї до кінця.

Уроджені державницькі здібности, дипломатичний хист, елястичність у прагненнях Мазепи подиву гідні у тодішніх суворих і критичних обставинах. Мазепа знав усі слабі сторони гетьманської влади і докладав усіх зусиль, щоб її оборонити "як лев, як вовк, як лис" — пише у своїх споминах Григор Орлик, а Борщак додає: "...і він добре захищав свою владу, найчастіше, правда, як лис..."

Жоден гетьман, крім Богдана Хмельницького, що передчасно помер, не тримав так довго гетьманської булави, як Мазепа. Таємниця, чому він міг тримати владу понад двадцять років, лежить у тому, як пише Борщак, що, зневтралізувавши доноси, "своєю мудрою політикою осягнув довір'я Москви, яка давала йому змогу переводити в життя свою політику в Україні. Доки Україна зв'язана, все одно яким способом, із Москвою, невтральність Москви щодо внутрішніх справ України є передумовою, якої б то не було української політики". Виглядає, що як політика Мазепи супроти Москви так і погляд Борщака на цю справу заслуговують на окрему увагу.

Після "руїни" доба Мазепи — це час політичного, культурного та економічного відродження України. Основною метою політики гетьмана було сконсолідувати українські землі та встановити сильну автократичну владу. "Мазепа не був у засаді ні москофілом, ні ворогом Москви, хоч добре знав трагічну історію українсько-московських взаємин. Він провадив щодо Москви двоторову політику, коли це було потрібне для здійснення його головних цілей і, звичайно доки це було можливе. Він вважав за можливе співжиття з Москвою на засадах Переяславської угоди Богдана Хмельницького, бо така була реальна дійсність, що він її одержав у спадщину від своїх попередників, і, здавалося, це була єдина можливість, у союзі й за допомогою Москви, здійснити головні українські національні цілі — супроти Польщі й супроти Туреччини (і Криму), слушно завважив О. Оглоблин у своїй монографії про Мазепу.

Своєю вмілою політикою у тодішніх обставинах Мазепа не тільки осягнув довір'я царського уряду, але скріпив свою владу й позицію як в Україні так і в Москві. Хоча становище Мазепи через "Коломацькі статті" було специфічне, всеж таки Москва шанувала Гетьманський уряд, цар запрошував гетьмана на державні наради і прислуховувся до його порад.

Без сумніву, що Мазепа був державним мужем європейського маштабу, його можна назвати українським Бісмарком, хоч би тому, що обидва ці визначні державники поставили собі виразну ціль політики — об'єднання своїх батьківщин.

Як уже сказано, Мазепа йдучи за "здоровим розумом" вів реальну політику, тобто старався осягнути невтральність Москви у своїх плянах в Україні і назовні був лояльний, може навіть занадто лояльний, що мусять признати навіть деякі російські історики. Коли, збагнувши, що цар хоче зліквідувати Гетьмащину, Мазепа зважив усі "за і проти" й вирішив пов'язатися з могутньою тоді Швецією, ворогом як Варшави так і Москви, щоб забезпечити кращу майбутність для українського народу. Одне можна б закинути Мазепі — він будував свої пляни виключно в надії, що шведський король, якого український історик — Степан Томашівський не без причини називає "зловіщим ангелом України" виграє війну й допоможе визволити Україну. На жаль, Мазепа не подбав підготувати до великого діла ні Козацьку Армію, ані ширші маси українського народу.

Однак, не зважаючи на трагічні наслідки битви під Полтавою, Мазепа — цей визначний державний муж — став символом прагнень українського народу в нерівній боротьбі за свою волю! Хоч Мазепа не створив якоїсь осібної історичної епохи, як напр. Хмельницький, то всеж таки його постать, його політика, особливо його роля у плянах Карла XII, цікавили й цікавлять політиків і дослідників як в українській так і в світовій історії не тільки тоді, але й сьогодні. Особовість Мазепи, його успіхи як і трагічний кінець надихали поетів Байрона, ґюґо, Пушкіна, Рилєєва, Словацького, мистців Буланжера, Делякруа, Жеріко, Верне, композиторів Ліста, Чайковського та інших. Постать Мазепи не переставала бути предметом зацікавлень поетів і тепер. У половині XX століття, визначний німецький поет Бертольд Брехт (1898-1956) написав цікаву поему "Балляда про Мазепу", а Яр Славутич (1918—) "Дует Мазепи й Мотрі", "Монолог перед шаблею" тощо.

Хоч про Мазепу є вже значна література як українською так чужими мовами, то всеж таки ще й тепер можна знайти про нього нові джерела чи цікаві відомості про життя гетьмана. Напр. навіть такий солідний дослідник мазепинської доби, І. Борщак, дуже сумнівався, чи Мазепа був у Голляндії. Одначе вже сьогодні не може бути сумніву, Мазепа був не тільки в Голляндії, але й цілий рік вивчав там науку артилерії. Більше того, справа вияснення авторства ґравюри Мазепи в ляйпціґському журналі з 1706 року, лист Мазепи до цісаря Йосифа І, звіти англійських дипломатів, спомини швайцарського кіннотчика у шведській армії, Христофора Ґасмана, чи згадка в тодішній англійській, віденській, голляндській пресі — все це заслуговує на вивчення.

Автор цих рядків поставив собі за мету, в міру можливостей, зібрати як старшу так і новішу літературу про добу Мазепи, що розкинена в окремих розвідках, статтях по різних журналах і часописах через лихоліття другої світової війни вони вже стали бібліографічною рідкістю.

Безпосередньою заохотою до написання цієї праці була рецензія нашого визначного історика й дослідника мазепинської доби, Олександра Оглоблина (колишнього професора української історії в Київському, а згодом у Гарвардському університеті) на мою працю про Мазепу у тогочасних німецьких джерелах. Рецензент висловив побажання щоб моя "цінна праця" 31 була незабаром видана українською мовою.

Оскільки автор цих рядків не хотів обмежуватись тільки до перекладу вищезгаданої праці з німецької мови та своїх опублікованих праць про Мазепу в тогочасних англійських джерелах, тому старався теж на скільки це було можливим, узяти під увагу й інші джерела та праці своїх попередників, (згадати б у абетковому порядку) Андрусяка, Борщака, Грушевського, Дорошенка, Кентржинського, Костомарова, Крупницького, Лазаревського, Оглоблина, Олянчина, Січинського, Субтельного, Томашівського, Уманця та інших.

Одночасно автор цих рядків почувається до милого обов'язку подякувати всім тим, що в якийнебудь спосіб причинилися до написання цієї праці. Зокрема складаю подяку Комісії для дослідів при Стейтовому Університеті в Акроні, Огайо, за надання кількаразової наукової стипендії, що уможливило дослідження джерел. Автор рівнож бажає подякувати архіварям австрійського, англійського та шведського архівів, працівникам Конгресової Бібліотеки у Вашінґтоні, університетських бібліотек Гарварду, Єйлю, Британського Музею та Бібліотеки Оксфордського Університету (Бодліян Лайбрері), проф. Я. Славутичу за мовну коректу, Е. Форройтер за дбайливе виконання фотокопій, К. Д. Сютерліну та Й. Каваліюнас за поміч у перекладі французьких джерел та Ректоратові Українського Вільного Університету за видання цієї праці.

Література:

  1. АНДРУСЯК, M., До історії правобічних козаків, Записки Наукового Товариства ім. Шевченка, (у дальшому "ЗНТШ"), Львів, 1930, т. 100.

  2. АНТОНОВИЧ, В., Коротка історія козаччини, Чернівці, 1912.

  3. БАНТЫШ-КАМЕНСКІЙ, Д., История Малороссии, Москва, 1822, т. III, IV.

  4. БЕЛОПОЛЬСЬКИЙ, СССР на фоне прошлого России, Вашингтон, 1973.

  5. БІДНОВ, В., Марія Магдалина, мати гетьмана Мазепи, "ПУНІ", т. 46, (1938).

  6. БОГОСЛОВСКИЙ, М. М., Петр І. Матеріялы для биографии, Москва, 1941 —1948, 4 т.

  7. БОРЩАК, І., Мазепа. Людина й історичний діяч, "ЗНТШ", т. 152, (1933), с. 1

  8. ВИНАР, Л., Андрій Войнаровський, Мюнхен, 1962.

  9. ВИШНЕВСЬКИЙ, Л., Мазепа: історія життя і зради, "Наука і суспільство", 1985, ч. 9, с. 34—37.

  10. ВОЗНЯК, М., Бендерська комісія по смерти Мазепи, "ПУНІ", т. 46, с. 106—138.

  11. ГОЛОБУЦКИЙ, В. А., Запорожское козачество, Київ, 1957.

  12. ГРУШЕВСЬКИЙ, М., Історія України Руси, Нью Йорк, 1956, т. VI.

  13. ДАБЫЖА, А. В., Мазепа — князь и его шляхетскій и княжескій герби, "Киевская старина, 1885, т. XIII, с. 714—718.

  14. ДОНЦОВ, Д., Похід Карла XII. на Україну, Лондон, 1955.

  15. ДОРОШЕНКО, Д., Мазепа в історичній літературі і житті, "ПУНІ", (1938), т. 46. с. 3—34.

  16. ДЯДИЧЕНКО, В. Д., Украинское казацкое войско в конце XVII. — начале XVIII, в., "Полтава. Сборник статей", Москва, 1959.

  17. ЕВАРНИЦКІЙ, Д. И., История запорожских казаков, Ст. Петербург, 1892, 1895, 1897, 3 томи.

  18. ЄНЗЕН, А., Три листи Мазепи, "ЗНТШ", 1909, т. 92, с. 239—241.

  19. КАМАНИН, И., Мазепа и его прекрасная Елена, "Кіевская старина", 1886, т. XI, с. 522—535.

  20. КОЗАЧЕНКО, А. И., События 1708—1709 гг. на Украине в освещении украинской дворянско-буржуазной историографии, "Полтава. Сборник статей", Москва: Академія Наук СССР, Москва, 1959, с. 323—358.

  21. КОСТОМАРОВ, Н., Мазепа и мазепинцы. Полное собрание сочинений, Ст. Петербург, 1905, т. VI.

  22. КРУПНИЦЬКИЙ, Б., Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його часу, "Записки чина св. Василія Великого", 1932, т. IV, с. 292—316.

  23. КРЫЛОВА, Т. К., Полтавская победа и русская дипломатия, "Петр Великий. Сборник статей", Ленинград-Москва, 1947.

  24. ЛАЗАРЕВСКІЙ, А., Заметки о портретах Мазепы, "Кіевская старина", 1899.

  25. ЛОТОЦЬКИЙ, О., Справа правосильности анатемування гетьмана Івана Мазепи, "ПУНГ, т. 47, с. 57—68.

  26. ЛУЦІВ, В., Гетьман Іван Мазепа, Торонто, 1954.

  27. МАЦЬКІВ, Т., Гравюра І. Мазепи з 1706 р., "Український Історик", 1966, т. III, ч. 1—2, с. 69—72.

Loading...

 
 

Цікаве