WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Іван Мазепа - Реферат

Іван Мазепа - Реферат

Уже французький дипломат Фой де ля Невіль (1649-1706), що особисто познайомився з Мазепою у Москві, так згадував про нього у своїх спогадах: "Цей принц — не звичайна собі людина, але дуже відома особа, він досконало говорить латинською мовою. Сам він із козацького роду".

Мазепа був людиною високої освіти і товариської культури. Загальну тодішню освіту отримав він у Києво-Могилянській Академії, був пажем на польському королівському дворі, відвідував Францію, а в Парижі з нагоди підписання Піренейського миру (1659) був прийнятий у Люврі, про що сам засвідчив у своїй розмові з Балюзом, який у вище згаданому листі писав: "... Я розмовляв із господарем України польською та латинською мовами, бо він запевняв мене, що не володіє добре французькою мовою, хоч у молодих літах відвідав Париж та південну Францію."

Мазепа відвідував не тільки Францію, але згідно з листом Пилипа Орлика до свого сина Григора, він був рівнож в Італії та в Німеччині. Всупереч сумнівам Борщака ("Польські вказівки про перебування Мазепи в Нідерляндах викликують деякі сумніви"), Мазепа таки був у Голляндії. 1657 р. він побував у місті Девентер разом із Мартином Концьким, пізнішим краківським каштеляном, який залишив багато паперів, у яких також згадує про своє навчання з Мазепою у Девентері. Про це згадує польський поет Тимко Падура (1801-1872) у своїх писаннях, що були надруковані у Львові в 1874 році. Що більше, у Девентері заховався реєстр студентів т. зв. "Хезеллен Бук" у якому Мазепа зареєструвався як "Йоаннес Колєдіньскі, нобілєс польонус". На основі цієї записки, голляндські ґенерали Тер Аа і де Бас зазначили в додатку до сьомого тому історії "Армії Недерляндських Штатів", що "Йоаннес Колєдіньскі, пізніший Козацький Гетьман Мазепа, був один рік в Недерляндах при відливні гармат Віллєма Веґеваард-а у Девентері". Тут слід зазначити, що при тому був вишкіл в артилєрійській штуці. Щодо самої реєстрації, то Мазепа не був єдиним, що зареєструвався "нобілєс полонус". У реєстрах західньоевропейських університетів можна знайти багато наших земляків, які записувались "польонус," "літуанус," "борусус," чи "сарматус". Мабуть, був такий звичай, як і сьогодні, що люди записувалися згідно з державною приналежністю. Напр. Юрій Немирич там записаний як "польонус," а дальше "Субкамераріі терра Кіовієнсіс філіюс".

Мазепа добре володів польською, німецькою та італійською мовами, знав голляндську, французьку, татарську мови; відносно ж латинської мови, то нею "так досконало володіє, що може ривалізувати з нашими найкращими отцями єзуїтами", підкреслює у своєму вже згаданому листі Балюз. Мазепа звертав на себе увагу сучасників не тільки своїм знанням та високою товариською культурою, але й мав винятковий дар чи пак "чарм" притягати до себе людей і мати їхнє довір'я. Інший французький дипломат у Варшаві, Франціс Бонак так писав 1707 р.: "...Як я чув від пані воєводини [Сенявської], Гетьман Мазепа, поза іншими своїми прикметами, приваблює легко до себе своїм чаром жінок, як хоче цього".

Мазепа, — підчеркує Борщак — "міг говорити з кожним мовою свойого розмовника, тобто мав той талант, що його Френціс Бекон уважав ще в 16 віці за першу прикмету великої людини"...Всі його співбесідники, чи то "гонорові польські маґнати, на-пів дикі московські бояри, буйні запорожці, статечні турки, елєґантні французи й пуритани шведи — всі вони", — твердить Борщак, — "стрічаючись з українським гетьманом, складали перед ним свою зброю".

Одним із найкращих доказів, як Мазепа вмів з'єднувати собі людей, може посвідчити його чар у першій зустрічі з царем Петром І. До речі, обставини гетьмана, що приїхав напередодні державного перевороту у Москві, були прямо катастрфічні, так що старшина, яка з ним тоді була, поважно думала чи не висувати іншого гетьмана. Як подає Борщак, варшавський кореспондент Gazette de France, з 9 листопада 1689 p., висловлюючи "opinio communis", писав: "... князь Ґоліцин, княжна Софія, кілька бояр і козацький гетьман Мазепа були скарані на горло").

Однак, коли Мазепа вперше зустрінувся з молодим царем, він зробив велике враження на нього. Не зважаючи на численні доноси, Петро І, залишався під тим враженням і тоді, коли дістав повідомлення про перехід гетьмана на шведську сторону, лише висловив своє "вєлікоє удівлєніє". На доказ пошани, Петро І відзначив гетьмана найвищим тодішнім відзначенням, — орденом св. Андрея Первозванного та надав йому титул "князя України" 8 лютого 1700 р. 16а У січні того ж року, на запрошення царя, Мазепа прибув до Москви, де його приймали з великими почестями в Посольському дворі. До речі, у Москві був побудований "особый Гетманский Двор", тобто осібна палата для гетьмана.

Отже, недаром Отто Плеєр, австрійський посол у Москві (1692-1718) писав у своєму звіті з 8 лютого 1702 р.: "... Мазепа тут, його приймають із високими почестями, а цар ставиться з респектом та пошаною".

Не лише Балюз, Бонак, де ля Невіль і Плеєр, що особисто знали Мазепу, так висловлювалися про нього. Ближче нам невідомий дипломатичний агент із Венеції, що провів у 1705 році два дні в Батурині, підкреслює у своєму звіті "велику інтелігенцію Мазепи" та бистроту його розуму, який схоплює все краще за молодого", — пише Борщак. Однак було б хибно думати, що "як вельми гарно провадив розмову й любо було його слухати, все одно, з ким і про що не говорив би небіжчик Мазепа", — згадує Орлик, — то тоді, коли треба було, гетьман "більше любить мовчати і слухати інших", стверджує розчаровано Балюз, якому не вдалося довідатись про пляни гетьмана.

Та не тільки очевидці, але й пізніші дослідники цієї доби, що навіть користувалися у своїх дослідах російськими джерелами, підкреслюють велику інтелігентність і бистроту розуму Мазепи. Напр., відомий французький учений, член Академії Наук у Берліні, Жан Руссет де Міссі (1686-1762), знаний теж під псевдонімом як Іван Іванович Нестезураноі, писав у своїй біографії про Петра І між іншим так: "... Іван Мазепа був зі шляхетської родини, зі своєї нації; високо освічений, він не мав нічого спільного з варварством козаків, навпаки, визначався прикметами свого народу, передовсім тонким і ніжним розумом та великим розсудком".

Інший французький учений, літеретурний критик, Вісконт Е. Мельхіор де Вогюе, у своїй праці про Мазепу так писав: "Згідно з його біографами, Іван Степанович Мазепа був дуже вродливий, з природи надзвичайно інтелегентний, палкого темпераменту, відзначався майстерністю не тільки в їзді на коні, але також в орудуванні зброєю та був відомий зі своєї елоквенції".

Хоч у російських джерелах Мазепу звичайно представляється у негативному світлі ("зрада", "честилюбивість", "підступність", "хитрість" і т. д.), усеж таки деякі об'єктивні російські дослідники приневолені признати Мазепі високу освіту, "приємний зовнішній вигпяд, що вмів приваблювати до себе польських дам, бистрий ум, здібність своїм розумом уміти наглядати за поступками людей, розгадувати їх задуми, сам же був потайний та обережний до найвищого ступеня".

Гетьманування Мазепи припадає на дуже ускладнені часи, коли Україна стає тереном воєнних операцій, а українська армія авангардом у походах проти Туреччини в політичних плянах Москви та Польщі. Москва і Польща, ще раз потвердивши Андрусівський договір (1667) про поділ України між собою у т. зв. "Вічному мирі" (1686), намагалися використати кожна зосібна для своїх цілей, Москва, хотячи добитися вільного доступу до Чорного моря, мусила знищити татар на Криму. Польща ж, утративши частину Правобережжя й Поділля в Бучацькому договорі (1672), прагнула відзискати ці утрачені землі від Туреччини. Обидві держави проти волі Українського Гетьманського Уряду намагалися використовувати козаків. Через Україну проходили московські війська, що стояли довгими постоями та економічно руйнували господарське життя нашого населення. Російсько-турецька війна обривала торговельні зв'язки з Кримом і чорноморськими краями, що дуже відбивалося на господарському житті України, зокрема немало терпіли запорожці. Український Гетьманський Уряд правильно оцінював шкідливість московсько-польського "вічного" миру, що, звертаючись проти Туреччини, шкодив українським державним інтересам, передусім, в об'єднанні української території під однією булавою. Розумів це гетьман Іван Самойлович, який старався якщо не запобігти війні з Туреччиною, то щонайменше забезпечити невтральність Гетьманщини. І хоч Самойлович вів лояльну політику супроти Москви, проте відомо, що це його не врятувало і за свої політичні концепції був позбавлений гетьманської булави.

Наступник Самойловича теж не погоджувався з політикою "вічного миру", хотячи відвернути увагу московського уряду від дальшої війни ("нас нудит на шведа"), але свідомий своєї мілітарної слабости у порівнанні з московською армією, був приневолений іти по лінії московської політики аж до переходу на шведську сторону.

Поділ України на Лівобережжя і Правобережжя, нестача координації української військової сили в одних руках, внутрішня боротьба й конфлікти від різних впливів і течій серед тодішнього українського громадянства, — все це не дозволяло гетьманам скріпити свою політичну позицію в Москві.

Скомпліковане й невідрадне становище тодішнього Гетьманського Уряду ускладнювала внутрішня анархія, яку ще в 1628 р. семигородський воєвода Бетлєн Ґабор так схарактеризував: "...многоголова, бурхлива й безладна гідра, що часто кидається в різні боки". Хоч як образливо, зневажливо і неприємно звучить це твердження Ґабора для нашого вуха, на жаль, воно вірно характеризує тодішні трагічні часи й дає відповідь на причини наших невдач. Здеморалізована руїною, старшина нікому не вірила, не хотячи слухати свого гетьмана, радо відкликалася до Москви (що охоче тому потурала), або що гірше, робила на нього доноси, чим у самій основі підривала авторитет Гетьманського Уряду.

На кого ж мав Мазепа опертися? На старшину, дух якої вже тоді був заражений царською ласкою, чи духовенство, представник якого, архиєпископ Теофан Прокопович, підготовляв теоритичні основи для російської імперії? Воно зрадило гетьмана в найбільше критичний момент! Чи може на селянство, для якого Мазепа завжди був тільки гетьманом панів і приятелем царя. Так думала тоді переважна більшість українців.

Loading...

 
 

Цікаве