WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Мазепа — творець українсько-шведського союзу - Реферат

Мазепа — творець українсько-шведського союзу - Реферат

Очевидна річ, селянство й рядове козацтво були дуже невдоволені з цих нових порядків. Це невдоволення рядового козацтва виявилося в формі кривавого бунту проти старшини після усунення Самойловича в 1687 р. Мазепа і старшина замість шукати причин цього невдоволення та знайти порозуміння з козацтвом, покликали собі на поміч російське військо, щоб здушити бунт. Тих козаків, що брали участь у бунті, суворо покарано, включно з карою смерти. Таке поступовання Мазепи та старшини викликало ще більше невдоволення і створило прірву між народом і старшиною, включно з гетьманом. Тож недаром пише сучасний очевидець Самійло Величко, що після придушення бунту "настала тишина і страх серед населення." Виявом загального невдоволення політикою Мазепи було невдале повстання Петрика-Іваненка, 1692-96.

Грушевський нагадує, що Мазепа ніколи не тішився популярністю серед українського загалу. Український нарід уважав його "як панського, старшинського гетьмана і вірного прислужника московського правительства, пильного виконавця царських велінь, що так важко упадали на Україну". Тому "політику Мазепи стріло повне фіяско", твердить Грушевський. "Трудно навіть сказати, як би поставилися до його автономних змагань ширші круги української суспільности, бо їм властиво не лишалося ніякої можности самоозначення. Було очевидно від разу, що сей останній курс старого гетьмана був пропащий. Його лояльна політика, яку він тягнув до останньої хвилі, понищила всі ті опорні точки, на яких міг би опертися український рух проти московської зверхности, а тяжка рука петровського режиму, що налягала зараз на Україну, перегородивши всі дороги для поширення Мазепиної "зради", не лишала місця для ніяких вагань. Крах був неминучий вже наслідком сих чисто зверхніх причин, не кажучи про внутрішній розділ між старшинською верствою автономістів і народньою масою. Се була ахільова п'ята політики української старшини, що, вияснивши і зовсім ясно поставивши чисто політичну програму, не догадувалася обняти нею й соціяльні змагання народних мас..."

Одначе, як слушно завважив О. Оглоблин у своїй монографії про гетьмана, "Мазепа не був у засаді ні москофілом, ні ворогом Москви, хоч добре знав трагічну історію українсько-московських взаємин... Він уважав за можливе співжиття з Москвою на засадах Переяславської угоди Богдана Хмельницького, бо така була реальна дійсність, що її він одержав у спадщину від своїх попередників, і здавалося, це була єдина можливість, у союзі й за допомогою Москви, здійснити головні національні цілі — супроти Польщі й супроти Туреччини і Криму".

Дальше, на оборону Мазепи треба сказати, що він мусив тримати свої зв'язки зі шведами у таємниці навіть перед своїми співробітниками — членами свого уряду, — бо над його головою все висів меч Дамокпа у виді доносів до Москви, а було їх двадцять. Особливо донос генерального судді Василя Кочубея та полковника Івана Іскри навесні 1708 р. дуже занепокоїв гетьмана, який на деякий час припинив зв'язки зі шведським королем.

Безумовно, що однією з причин трагедії Мазепи було те, що не тільки нарід, але навіть і його військо, яке він провадив до шведського короля, довідалося щойно перед самим переходом через ріку Десну (25 жовтня 1708 р.). Про союз Мазепи з Карлом XII довідався цар скоріше, ніж український загал. Петро І, своєчасно використовуючи глибоку релігійність українського народу, представив Мазепу у своїх маніфестах "з сього найзаслуженішого з-поміж гетьманів протектора православної української церкви, української школи і культури як богоотступника, тайного католика, що збирається на Україні завести католицтво чи унію. І українські єрархи з царського наказу пишуть теж посланія до народу, оповіщаючи, що всі хто пристає до Мазепи і шведів, а відстає від царя, тим самим відривається від церкви православної" — пише Грушевський.

Варварське знищення Батурина, погроми в містах і селах, переслідування й засилання підозрілих на Сибір, усі засоби фізичного і психічного терору, огидні тортури та екзекуції козацьких старшин і козаків у Лебедині, — все це "навело такий страх на цілу країну, що не тільки більша частина України, а в тому числі й ті, що з прихильности до шведів рішилися були на повстання, залишилися по своїх домах, але і переважаюча кількість війська, що перейшло до шведів з Мазепою, перейшла до ворога назад", — пише Оглоблин.. Хоч Мазепа робив усі старання щоб прихилити український загал на свою сторону, український нарід у таких обставинах не міг підтримати шведського короля, бо цар наказав вибрати нового гетьмана в особі стародубського полковника, Івана Скоропадського, який мусів виповняти накази царя, воюючи проти Мазепи та шведів. Грушевський уважає, що задум Мазепи від самого початку не вдався, але гетьман "дурив себе надіями, що справа обернеться на його користь, тому намовив Карла зимувати на Україні, і тим підірвав ще гірше свого союзника".

На заході панував погляд, що шведський король програв битву під Полтавою та війну з Москвою, тому що послухав гетьмана і з наміченого шляху Смоленськ-Москва звернув на Україну, а це мало далекосяглі стратегічні й політичні наслідки, що їх оцінили вже сучасники. Однак немає доказів, що Мазепа в 1708 р. запросив Карла XII на Україну. Відносно цього спірного питання англійський представник при головній шведській квартирі, капітан Джеймс Джеферейс писав у своєму звіті за 7 жовтня 1708 р.: "певне, що Його Маєстат післав свого емісара до Батурина, резиденції того Генерала [Гетьмана], з запрошенням перейти на його сторону і побажанням перезимувати на Україні, одначе я ще не певний чи він на це погодиться." Навпаки, коли гетьман довідався, що шведський король змінив свій плян і повернув на Україну, сказав до Орлика: "Диявол несе його сюди. Усі мої пляни зруйнує і потягне за собою російське військо в глиб України, на її руїну й нашу загибель".

Шведський король був примушений звернути на Україну попросту тому, що шведській армії загрожував голод: російська армія, відступаючи, застосувала тактику повного знищення. Похід шведського короля міг би мати успіх, якби, за словами деяких шведських учасників, шведські генерали були виконали своєчасно бойові завдання. Однією чи не найбільшою помилкою було те, що шведський король, не доцінивши можливостей царя, вірив у своє воєнне щастя та був переконаний, що російська армія не відважиться ставити поважного опору шведам.

Література:

  1. АНДРУСЯК, M., До історії правобічних козаків, Записки Наукового Товариства ім. Шевченка, (у дальшому "ЗНТШ"), Львів, 1930, т. 100.

  2. АНТОНОВИЧ, В., Коротка історія козаччини, Чернівці, 1912.

  3. БАНТЫШ-КАМЕНСКІЙ, Д., История Малороссии, Москва, 1822, т. III, IV.

  4. БЕЛОПОЛЬСЬКИЙ, СССР на фоне прошлого России, Вашингтон, 1973.

  5. БІДНОВ, В., Марія Магдалина, мати гетьмана Мазепи, "ПУНІ", т. 46, (1938).

  6. БОГОСЛОВСКИЙ, М. М., Петр І. Матеріялы для биографии, Москва, 1941 —1948, 4 т.

  7. БОРЩАК, І., Мазепа. Людина й історичний діяч, "ЗНТШ", т. 152, (1933), с. 1

  8. ВИНАР, Л., Андрій Войнаровський, Мюнхен, 1962.

  9. ВИШНЕВСЬКИЙ, Л., Мазепа: історія життя і зради, "Наука і суспільство", 1985, ч. 9, с. 34—37.

  10. ВОЗНЯК, М., Бендерська комісія по смерти Мазепи, "ПУНІ", т. 46, с. 106—138.

  11. ГОЛОБУЦКИЙ, В. А., Запорожское козачество, Київ, 1957.

  12. ГРУШЕВСЬКИЙ, М., Історія України Руси, Нью Йорк, 1956, т. VI.

  13. ДАБЫЖА, А. В., Мазепа — князь и его шляхетскій и княжескій герби, "Киевская старина, 1885, т. XIII, с. 714—718.

  14. ДОНЦОВ, Д., Похід Карла XII. на Україну, Лондон, 1955.

  15. ДОРОШЕНКО, Д., Мазепа в історичній літературі і житті, "ПУНІ", (1938), т. 46. с. 3—34.

  16. ДЯДИЧЕНКО, В. Д., Украинское казацкое войско в конце XVII. — начале XVIII, в., "Полтава. Сборник статей", Москва, 1959.

  17. ЕВАРНИЦКІЙ, Д. И., История запорожских казаков, Ст. Петербург, 1892, 1895, 1897, 3 томи.

  18. ЄНЗЕН, А., Три листи Мазепи, "ЗНТШ", 1909, т. 92, с. 239—241.

  19. КАМАНИН, И., Мазепа и его прекрасная Елена, "Кіевская старина", 1886, т. XI, с. 522—535.

  20. КОЗАЧЕНКО, А. И., События 1708—1709 гг. на Украине в освещении украинской дворянско-буржуазной историографии, "Полтава. Сборник статей", Москва: Академія Наук СССР, Москва, 1959, с. 323—358.

  21. КОСТОМАРОВ, Н., Мазепа и мазепинцы. Полное собрание сочинений, Ст. Петербург, 1905, т. VI.

  22. КРУПНИЦЬКИЙ, Б., Гетьман Мазепа в освітленню німецької літератури його часу, "Записки чина св. Василія Великого", 1932, т. IV, с. 292—316.

  23. КРЫЛОВА, Т. К., Полтавская победа и русская дипломатия, "Петр Великий. Сборник статей", Ленинград-Москва, 1947.

  24. ЛАЗАРЕВСКІЙ, А., Заметки о портретах Мазепы, "Кіевская старина", 1899.

  25. ЛОТОЦЬКИЙ, О., Справа правосильности анатемування гетьмана Івана Мазепи, "ПУНГ, т. 47, с. 57—68.

  26. ЛУЦІВ, В., Гетьман Іван Мазепа, Торонто, 1954.

  27. МАЦЬКІВ, Т., Гравюра І. Мазепи з 1706 р., "Український Історик", 1966, т. III, ч. 1—2, с. 69—72.

Loading...

 
 

Цікаве