WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Мазепа — творець українсько-шведського союзу - Реферат

Мазепа — творець українсько-шведського союзу - Реферат

Факт прилучення України до Польщі потвердив Пилип Орлик у своєму листі з Солуня за 5 серпня 1727 р. до генерального асистента єзуїтів у Римі.

Не з добра Мазепа підписував ці договори! Становище України підчас Великої Північної Війни було, без перебільшення, катастрофічне. Козацьке військо проти своєї волі мусило брати участь у численних боях і не тільки не діставало за це ніякої винагороди, але й мусило зносити всякі невигоди, образи, з побоями включно, від московських і наємних старшин.

В Україні московські війська "своїми грабунками, підпалами, побоями та ґвалтуванням нагадували радше карну експедицію, ніж союзне військо", — пише кембріджський історик Л. Р. Левіттер.

Про ці "воєнні подвиги" московського війська проти безборонного цивільного українського населення знали чужинці й писали у своїх спогадах. Як згадано, писав про це у своєму звіті за 15 липня 1706 р. австрійський посол до Відня. Не затаюють цього й російські дослідники. Знав про це й сам цар, який у відповідь на листа Мазепи з 24 червня 1707 р. виправдував ту поведінку московського війська в Україні воєнними обставинами та, в зв'язку з тим, видав наказ своїм військам, щоб в Україні "проходити скромно, не чиня никаких обид и разорения малороссийского краю жителям под опасением жестокого нашего гнева и казни". Звичайно, на обіцянках і залишалося. Більше того, цар доручив підпорякуватися Меншикову, який розпоряджався козацькими полками, начеб то своїми власними, а московські старшини далі продовжували знущатися над козаками, що підважувало престиж гетьманського авторитету.

"Становище Мазепи було надзвичайно важке" — пише російський історик німецького походження, Олександер Брюкнер (1834—1896). Особливо, коли рознеслися вістки, що цар хоче зліквідувати Гетьманщину, 24 "старшина настрашилась не на жарти і збиралася в домі генерального обозного Івана Ломиковського, де провадила наради, як боронити себе дальше, читали також гадяцькі пакти", (Оглоблин).

Хоч Мазепа не брав безпосередньо участи в читанні "гадяцьких пактів", напевно він обережно виявив свої задуми деяким однодумцям щодо прилучення України як князівства до Польщі, гадаючи, що в таких обставинах немає іншої розв'язки. Таку пропозицію висловив гетьман ще в листопаді 1705 р., в розмові з Орликом, коли довідався, що цар хотів вислати прилуцький та київський полки до Прусії, де б мали їх переформувати на драгунські полки.

Мазепа "як український-патріот державник, глибоко розумів національні державні інтереси України і знаменито орієнтувався в тогочасній міжнародній політичній ситуації", — пише Оглоблин. 26 Гетьман ясно бачив, що на випадок перемоги царя та його союзника польського короля, ще раз повторився б Андрусівський мир і розділив би Україну на довгий час. Якщо б війну виграли шведи, тоді Україна , як союзник Москви, опинилася б у ролі підсудного і була б видана на ласку чи неласку Польщі.

Тому договір Мазепи з Лещинським треба уважати за тактичний маневр, що в першу чергу забезпечував українську територію від воєнної руїни на випадок шведської перемоги з одної сторони, з другої ж давав мінімум прав для України в системі Речі Посполитої. Формулюючи договір зі шведським королем, Мазепа знав, що не міг вимагати від нього повної незалежности для України, що суперечило б шведсько-польському договорові з 1703 р. Підписуючи договір із Карлом XII, гетьман отримав шведську гарантію забезпечення політичних прав, що йому давав Лещинський у договорі з Польщею. Це запевнювало Мазепі значні користі як у зовнішній так і в внутрішній політиці.

І перший, і другий договори давали Мазепі відкриту дорогу до безпосередних переговорів зі шведським королем, які до цього часу провадились через польських посередників, у першу чергу через Ст. Лещинського, який при тому старався як найбільше витягнути користей для Польщі. Тепер гетьман міг перетрактовувати безпосередно зі шведським королем, який перед тим поставився до пропозицій Мазепи негативно. Як відомо, навесні 1707 р. гетьман вислав через Ст. Лещинського до Карла XII листа, в якому пропонував перейти на його сторону, якщо польський король забезпечить Мазепі у шведського короля протекцію та допомогу. Одначе Карло XII не прийняв тоді української пропозиції (жовтень, 1707 р.), і через свого польського протеже просив передати ухильну відповідь, що дасть йому знати, коли прийде відповідна пора, а покищо просив зберегти все в таємниці. Тож не даром докоряє шведський історик, А. Фріксель, шведському королеві, що він не послухав гетьмана і не вирушив на Москву 1707 р., коли вигляди на шведську перемогу були більші, ніж рік пізніше.

Договір Мазепи з Карлом XII спирався на історичну традицію союзу України зі Швецією, що почалася за Б. Хмельницького та І. Виговського, він жив іще в пам'яті тодішніх державників-старшин. Швеція була смертельним ворогом Москви, під пануванням якої була Україна. Тож не диво, шо Мазепа шукав союзу з тодішньою могутньою і переможною шведською державою, далекою від українських кордонів, яка могла Україні допомогти, не маючи ніяких агресивних замірів щодо її території. Про це наглядно можна переконатися зі змісту другого українсько-шведського договору, що був підписаний 8 квітня н. ст. 1709 р. у Великих Будищах, коли до Мазепи й Карла XII прилучилися запорожці.

Хоч оригінал цього договору не зберігся, його можна реконструювати на основі точок, що їх подав Ґ. Нордберґ, та на основі "Виводу прав України", що їх склав П. Орлик 1712 р.

У цьому українсько-шведському договорі за 8 квітня 1709 р. ясно з'ясована ціль: повне визволення України з — під Москви та привернення давніх козацьких прав і привілеїв.

До союзу Мазепи з Карлом XII поставився Михайло Грущевський дуже критично, але не менш об'єктивно.

Деякі історики уважають, що в працях Грушевського на першому місці стоїть нарід та його суспільно-економічні інтереси. Напр., Д. Дорошенко твердив, що Грушевський "мало цінить державні змагання українських князів і гетьманів і осуджує їх постільки ці змагання відбувалися коштом соціяльно-економічного приборкання народньої (сільської) маси". Однак Грушевський у своїх поодиноких працях, напр., "Шведсько-український союз 1708 р." та "Виговський і Мазепа", підкреслює провідну ролю обох гетьманів як державних мужів. Грушевський стоїть на становищі, що шведсько-український договір не був "особистий каприз Мазепи, а як діло цілої старшинської верстви", щоб визволити Україну з — під російської зверхности.

Більше того, "Швеція забезпечує Україні повну самостійність і незалежність... При тім Швеція брала на себе обов'язок боронити її свободу і незалежність від всяких можливих ворогів. Се була справді незвичайно корисна для України комбінація", — пише Грушевський, але передчасна смерть Карла X, на жаль, перешкодила зреалізувати для України такий корисний плян. Навпаки, після його смерти Швеція повела мирну політику, про що свідчать договори з Польщею та Москвою 1660 та 1661 років.

Однак підчас Великої Північної Війни історія повторилася. Внук Карла X, молодий та енергічний Карло XII, переміг Польщу, примусив саксонського електора Августа II зрезигнувати з польського престолу, а на його місце наказав вибрати Станислава Лещинського та вирішив розгромити Москву. В таких обставинах "се не могло не відновити шведсько-українського союзу", — пише Грушевський. Козацька старшина, пам'ятаючи українсько-шведські взаємини, мала намір відновити союз зі шведами, як це було п'ятьдесят років тому, тим більше, що всі попередні союзи з Кримом, Москвою, Польщею, Туреччиною та Семигородом себе не виправдали. Союз зі шведами підчас Великої Північної Війни мав вигляди на успіх. Український нарід був дуже обтяжений податками й зазнавав знущань російського війська, так що навіть "найбільш покірливі перед московським панованням люде починали нарікати, що так далі бути не може". На початку XVIII століття національна свідомість в Україні була далеко сильніша, як за Хмельницького; українська суспільність, визволившись від польських впливів, не була ще зрусифікована і з допомогою Швеції хотіла визволитися з під російського панування. Більше того, Грушевський покликуючись на листи Пилипа Орлика, уважає, що старшина, усвідомивши, що цар хоче позбавити їх привілеїв, "була настроєна дуже активно і грала ролю чи не головну", щоб відновити союз зі шведами. "Вона рішуче бажала використати даний момент в інтересах української політики, і Мазепі зовсім серіозно треба було рахуватися з можливістю, що коли він сам не стане на чолі цього перевороту, то старшина зробить його без гетьмана, проти царя і проти Мазепи, і протиставить Мазепі іншого гетьмана. Знаючи, як народні маси роздражнені на московське правительство і на вірного царського прислужника, Мазепу, за всі тягарі, які спадали на Україну за останні роки, Мазепа мусив вважати ситуацію незвичайно небезпечною для себе. І коли обставини складалися так, що балянсувати між партією московською і шведською далі вже не було можна, то перехід до короля міг бути в очах Мазепи делеко скорще прикрою неминучістю, ніж приємною нагодою, гіркою потребою, а не актом свобідного вибору. Се могла бути для нього dura necessitas з огляду на становище старшин, на традиції української політики, ну — і на загальну ситуацію політичну".

Грушевський добачує трагедію Мазепиних плянів у його внутрішній політиці, яку він дуже критикує. На його думку, Мазепа вже від самого початку свого гетьманування (від 4 серпня н. с., 1687 р.)продовжував внутрішну політику свого попередника Івана Самойловича. Грушевський її так характеризує: "...Часи Самойловича і Мазепи, що разом зайняли майже сорок літ часу — многоважного часу, коли рішалася доля вільного ладу, заведеного великим повстанням 1648-9 рр., власне на руїнах недобудованого вільного устрою, будували нову неволю українського народу, що з'їла потім всі останки і початки того вільного ладу. А йшло се двома дорогами — присвоюванням земель і поневолюванням люду. Козацька старшина зайняла місце польської шляхти і вважала себе також за панську верству, що має стати на місце шляхти". Напр., Мазепа у своєму універсалі 1701 р. легалізував панщину — два дні в тиждень та різні данини на користь старшини.

Loading...

 
 

Цікаве