WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська Повстанська Армія на Закерзонні. Рейди УПА - Реферат

Українська Повстанська Армія на Закерзонні. Рейди УПА - Реферат

Українське населення транспортувалось під посиленим ескортом на так звані "земє одзискане" (повернуті землі польські) у Південну Прусію та Сілезію. Здебільшого їх розселяли по селах малими групами з метою якнайшвидшої асиміляції. Їх кількість не мала перевищувати 10 процентів польської людності; заборонялось безпосереднє сусідство переселенців з колишніми земляками.

Крім того, українцям діставалися найчастіше зовсім розграбовані або знищені колишні німецькі господарства і так звані "чвораки". Це були фільварковані бараки з чотирьох господарів, часто зі спільним подвір'ям, нерідко без вікон і дверей, інколи без даху, а то й без стіни. Причому даремно було б їм покладатися на яку-небудь допомогу з боку місцевої влади. 23 квітня 1947 р. Політбюро ЦК ПРП рийняло рішення про утворення концентраційного табору для українського населення у Явожному.

Він був збудований на базі філіалу колишнього нацистського табору в Освенцімі. В рамках операції "Вісла" в ньому було ув'язнено 4 тис. українських жінок, дітей та людей похилого віку.

Через деякий час вся Лемківщина, Перемишльщина і Ярославщина перетворились у безлюдну пустелю: все цивільне населення цього регіону було виселене. Після цього розпочалося прочісування лісів. Відділи УПА чинили мужній опір, та їхнє становище стало надзвичайно важким, не лише з причини величезного насичення краю ворожими військами, але й з огляду на повне обезлюднення території, що надзвичайно ускладнювало продовольчу проблему, до того ж у новій ситуації, коли відділи УПА перебували в безупинних маршах.

Вивезення українського населення позбавило збройну боротьбу УПА на цих теренах основної мети, зробило її тут безперспективною. Тому головнокомандувач УПА Р. Шухевич вирішив припинити збройну боротьбу на Закерзонні. Окремі загони отримують завдання прорватися на Захід, решта — перейти на територію СРСР. Так, наприклад, вдало відступили на територію Галичини загони Рена і Хріна.

У своїй збройній діяльності командування УПА часто використовувало таку форму боротьби, як рейд. Восени 1944 р. відбулося кілька рейдів українських партизанів у Білорусію. Головною метою була спроба налагодити контакт з білоруськими військовими силами, які під проводом партії білоруських націоналістів — Білоруського Національно-демократичного об'єднання вели боротьбу проти Сталіна і його режиму. В середині квітня 1945 р. загони УПА вирушають у рейд до Польщі і Литви.

Сотня командира Куліша побувала навіть у передмістях Варшави. Влітку 1945 р. курінь "Підкарпатський" під командуванням майора Прута рейдує по Словаччині. Вирушивши із Самбірщини, загін 22 серпня 1945р. переходить польсько-словацький кордон. Розділившись на менші відділи, повстанці проходять через села в районі Межиляборців, Стронкова, Гіральтовців, Пряшева, Сабінова, Бардіїва, Гуменного і повертається до Галичини всередині вересня 1945 р. Стрільці УПА не дозволяли собі ніяких ворожих випадів стосовно місцевого населення. Наприклад, словацька газета "Демократ" 20 вересня 1945 р. писала "останніми тижнями з'явились в північно-східній частині Словаччини озброєні групи (...). До цього часу не було випадків, щоб ці групи допускали насильства над жителями чи майном громадян". Щоб ліквідувати такі рейди УПА, в січні 1946 р. між МДБ СРСР і органами державної безпеки Чехословаччини було підписано таємний договір, за яким дозволяється взаємний перехід кордонів радянськими або чеськими військами для переслідування повстанських частин.

У квітні 1946 р. загони УПА вирушили в новий рейд до Словаччини. Ними керував командир Мирон. Учасники рейду пройшли такими повітами: Гуменне, Бранів, Стронків, Межиляборці, Пряшів, Сабінів, Гіральтовці. Повстанці підійшли аж до міста Кошіце і побували в його передмістях. У зв'язку з цим рейдом у Словаччині було проголошено військовий стан, а з Праги вислано для боротьби з відділами УПА окремі військові частини, з якими українські повстанці мали лише дві невеликі сутички. Словацьке населення поставилося до рейдуючих дуже прихильно, а словацька поліція і навіть чеські війська не шукали зустрічі з українськими повстанцями. Під час цього рейду відділи УПА відвідали 106 сіл, зокрема і українських, провели 11 великих мітингів, 40 зустрічей, 69 розмов з представниками інтелігенції та взяли участь у 8 богослужіннях.

У червні 1947 р., коли починалася велика військова акція трьох держав на Закерзонні, в рейд на польські автохтонні землі вирушає невеликий загін УПА. Завданням рейду було інформувати польське громадянство про характер і мету українського національно-визвольного руху, ширити правду про плани Сталіна і його кліки відносно Польщі. Той факт, що група змогла дійти аж до центральних районів Польщі і повернутися звідти, свідчив про політичний успіх рейду.

Надзвичайно великого розголосу набрав рейд відділів УПА під проводом Бурлаки (Володимира Щигельського) і Бродича (Романа Грубельського) влітку 1947 р. на територію Чехословацької республіки. Обидва відділи намагались прорватися через Чехословаччину на захід. Проти частин УПА було кинуто чехословацькі поліцейські частини і регулярну армію. Бої затягнулися до середини листопада 1947 р. В одній із сутичок поліції вдалося схопити Бурлаку. Його ув'язнили в тюрмі міста Кошіце. 12 лютого 1948 р. партизанський ватажок втікає із тюрми. Проте через деякий час його знову затримують чеські власті і видають Польщі. Польський військовий трибунал засудив Бурлаку до смертної кари. 7 квітня 1949 р. у Жешуві його було страчено. Трагічно склалася доля і Грубельського. Він також був затриманий чеськими поліціянтами, виданий Польщі і розстріляний. Одночасно з рейдами Бурлаки і Бродича по Чехословаччині відходить кілька менших відділів УПА в рейд до Західної Німеччини та Західної Австрії. Цей похід був успішний.

Близько 300 бійців УПА пробилися до Мюнхена. Тоді відбувся рейд і до Угорщини.

Взимку 1947—1948 рр. дві групи УПА під командою Ясеня і Прірви рушили у Східну Прусію. Завдання першої групи полягало в зборі потрібної інформації про цю територію для другого (пропагандистського) відділу. По дорозі туди група під командуванням сотника Прірви вже на території Східної Прусії вступила в бій і вийшла з нього без втрат. Обидві групи пробули в Прусії аж до весни 1948 р., ведучи роз'яснювальну пропаганду та підтримуючи переселене сюди із Закерзоння українське населення.

Влітку 1949 р. відділ УПА під командуванням сотника Хмари відбув у рейд на територію Румунії. Перед походом повстанців забезпечено літературою та листівками надрукованими як по-українськи, так і по-румунськи. Загін перебував на румунських землях два тижні. Проти повстанців було скеровано значні військові сили з мінометами і гранатами. Однак Хмара виявив чудові військові здібності й успішно повернувся з загоном на Батьківщину.

Рейди УПА поза межі України свідчили про те, що Українська Повстанська Армія залишилася міцною і боєздатною навіть після переходу на нові форми боротьби — невеликими відділами.

Література:

  1. Бандера С. Перспективи української революції. Мюнхен. Видавництво ОУН, 1978.

  2. Бердій А. ОУН і УПА. Нью-Йорк — Лондон — Мюнхен — Торонто. Українська центральна інформаційна служба, 1983.

  3. Збірка документів і матеріалів про вбивство Степана Бандeри. Торонто — Нью-Йорк — Мюнхен — Лондон — Мельбурн. Світовий український визвольний фронт, 1989.

  4. Зелений З. Українське юнацтво в вирі другої світової війни. Торонто, Накладом Братства Кол. Вояків 1-ої Дивізії Української Національної Армії, 1965.

  5. Історія Українського Війська. Вінніпег. Клуб приятелів української книжки, 1953.

  6. Катерина Зарицька. 1914—1986. Сучасність. 1986. — №9. — С.122—123.

  7. Коваль М. В. Борьба населения Украины против фашистского рабства. — К.: Наукова думка. — 1979.

  8. Літопис УПА. Том 1. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1989.

  9. Літопис УПА. Том 3. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1987.

  10. Літопис УПА. Том 4. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1989.

  11. Літопис УПА. Том 9. Торонто: Видавництво Літопис УПА. 1982. — С.130.

  12. Літопис УПА. Том 16. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1987.

  13. Литвин М. Р., Науменко К. С. Історія галицького стрілецтва. Львів: Каменяр, 1990.

  14. Львовщина в годы Великой Отечественной войны. Львов, Львовский областной институт усовершенствования учителей, 1988.

  15. Майстренко І. Історія Комуністичної партії України. Мюнхен, Сучасність, 1979.

  16. Мірчук П. Гітлерівський наступ на українських самостійників. В кн.: Я. Стецько. 30 червня 1941 року. Торонто — Нью-Йорк — Лондон. Накладом ліги визволення України. 1967. — С. 427—431.

  17. Мірчук П. Нарис історії ОУН. Перший том. Мюнхен: "Ціцеро".

  18. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942—1952. Мюнхен: "Ціцеро", 1953.

  19. Советская историческая энциклопедия. — Т. 7. — М.: И-во "Советская энциклопедия", 1965.

  20. Стецько Я. 30 червня 1941 р. Торонто — Нью-Йорк — Лондон. Накладом Ліги визволення України, 1967.

  21. Стецько Я. Українська визвольна концепція. Мюнхен. Видання ОУН, 1987.

  22. Торжество історичної справедливості. Львів: Вид-во Львівського університету, 1968.

  23. Українська Головна Визвольна Рада. Збірник документів за 1944—1950 рр. Мюнхен. Видання ЗЧ ОУН, 1956.

  24. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941—1945 рр. Том 1. К.: Політвидав України, 1967.

  25. Якимович Б. Драма Карпатської України. // Дзвін, 1990, №11. — С. 84—87.

Loading...

 
 

Цікаве