WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Німецька окупація України. Створення української повстанської армії та її боротьба проти німецько-фашистських загарбників, радянських партизанів, поль - Реферат

Німецька окупація України. Створення української повстанської армії та її боротьба проти німецько-фашистських загарбників, радянських партизанів, поль - Реферат

Реферат на тему:

Німецька окупація України. Створення української повстанської армії та її боротьба проти німецько-фашистських загарбників, радянських партизанів, польських збройних формувань (1941-1944)

22 червня 1941 року вибухнула німецько-радянська війна. Відступаючи, червоні війська вчинили масу злочинів і насильства, особливо криваві розправи відбувались у західноукраїнських тюрмах, переповнених безневинно арештованими людьми. В'язнів не просто розстрілювали, а мордували — одним виколювали очі, відрізали носи, вуха, другим розпорювали животи, третім по лікті рубали сокирою руки, а шкіру дерли пасами і посипали сіллю, четвертим вирізали язики, жінкам у статеві органи забивали пляшки. У самбірській в'язниці з березня 1941 року в'язнів годували людським м'ясом. У львівській тюрмі садисти з НКВС перед відступом розіп'яли на стіні священика і встромили в його розпорений живіт мертву дитину. У Бібрці чекісти живцем зварили у великих казанах кількох мешканців цього міста. Загальна кількість жертв червоного терору на початку війни точно не відома. Орієнтовно, мабуть, 40-50 тисяч чоловік. Отже, не дивно, що певна частина українського населення прихильно, навіть із симпатією, поставилася до німецької армії. Багатьом українцям Німеччина видавалася єдиною зовнішньою силою, за допомогою якої можна було б боротися з найбільшими ворогами України — більшовицькими і польськими поневолювачами.

Початок війни сприяв зростанню політичної активності українських національних сил і насамперед членів ОУН (самостійників-державників). Ще до приходу німців в багатьох містах були створені українські органи державної влади. Подекуди такі органи управління виникали безпосередньо і після прибуття німецької армії. Водночас лідери ОУН розуміли, що Берлін може зайняти стосовно української проблеми ворожу позицію. Тому було вирішено якнайшвидше проголосити утворення Української Держави, щоб поставити Гітлера перед доконаним фактом.

30 червня 1941 року у Львові відбулися Українські Національні Збори, які проголосили відновлення Української Самостійної Держави та створили уряд (Українське Державне Правління) на чолі з Ярославом Стецьком. Дещо пізніше було організовано верховний державний орган — Українську Національну Раду. Її очолив колишній голова уряду Західноукраїнської Республіки Калевицький. Львівська радіостанція повідомила про це населення Західної України і також передала Пастерський Лист — благословення митрополита Андрея Шептицького з цієї нагоди.

На акт 30 червня 1941 року німецькі фашисти прореагували вороже. Гітлер вважав, що недоцільно співпрацювати з поневоленими Москвою народами. А Розенберг, який виконував у нацистському уряді обов'язки міністра "східних" (тобто окупованих — Ю. К.) територій, зокрема, писав: "Родюча і багата Україна повинна стати німецькою колонією, територією, заселеною німецькими селянами із Західної Німеччини та Саксонії".

15 вересня 1941 року гестапівці схопили С. Бандеру і Я. Стецька. Тоді ж було заарештовано близько 300 членів ОУН, 15 керівних діячів цієї організації розстріляно. Майже до кінця війни Бандера і Я. Стецько були в'язнями концентраційного табору Заксенгаузен. У вересні 1942 року у концтаборі Освенцім есесівці закатували двох братів Степана Бандери — Олексу і Василя. В директиві поліції безпеки СД N12/41 від 25 листопада 1941 року з грифом "секретно, державної важності" говорилось: "Всі активісти бандерівського руху повинні негайно арештовуватись і після ретельного допиту мають бути ліквідовані під виглядом грабіжників". Репресії гестапо набирали дедалі більших масштабів. В Миргороді (Полтавщина) розстріляно заступника Крайового Проводу ОУН Миколу Лемика, в Житомирі — членів обласного проводу В. Хому, М. Кравса, в Києві — В. Щирбу, О. Саднецького. Від рук німецької поліції гинуть в Кривому Розі Г. Максимець, С. Шерстюк, на Волині — Г. Максим'юк, О. Бродич, в Джанкої (Крим) — М. Любик, 25 липня 1942 року, відстрілюючись від гестапівців, у Києві загинув крайовий провідник ОУН Київщини Дмитро Орлик. 4 грудня 1942 року у Львівській в'язниці було замордовано члена Головного Проводу Івана Климіва (псевдо — Легенда). Єдині слова Легенди були: "Звуся Іван Климів — Легенда, більше з вами говорити не буду". Того ж року у фашистських катів Львова загинули А. Марченко - автор пісень "Ми Українські партизани", "Ми зродилися із крові народу", Ю. Петрeчко — відомий західноукраїнський громадський, діяч. За вбивство офіцера поліції М. Сендеги у різних містах Західної України 25-27 листопада 1942 року було розстріляно 100 закладників із середовища ОУН Бандери.

Окупанти не обмежувались тільки фізичним знищенням членів ОУН. Масовий терор проти українського народу німці починають застосовувати з ще більшою жорстокістю і в більших розмірах, ніж у Франції, Югославії, Чехії, Польщі. Для залякування населення гестапо широко використовує систему заложництва. Крайні відділи СС знищують цілі села. Так, наприклад, німецька поліція спалила село Кортеліси на Волині (убито тисячі чоловік), село Кам'янки (3 тисячі чоловік), село Цупань (4 тисячі чоловік), село Ромель (400 жінок і дітей). Майже 3 тисячі мирних жителів знищили гітлерівці в Берестечку. Очевидці розповідають, що фашисти закопали напівживих людей, над якими після розстрілу ще довго ворушилась земля. У вересні 1941 року в західних областях України були вперш застосовані автомобілі-газові камери, в яких жертви умертвлялись під час їзди за допомогою відпрацьованих газів. Окупанти знищили в західних областях України 1 мільйон 300 тисяч цивільного населення.

Ліквідація українців як народу супроводжувалась масовим вивезенням на примусові роботи в Німеччину. Своєю програмою організації рабської праці фашистський уряд будував собі далекосяжні політичні і економічні плани. По-перше, він втілював в життя ідею обезлюднення України заселення вивільнених територій людьми "чистої німецької крові". Друга причина масового вигнання населення — нестача робочої сили в Німеччині.

Втрати особового складу армії третього рейху від початку другої світової війни до моменту нападу на Радянський Союз становили біля 20 тис. чоловік. В період від 22 червня 1941 року до 5 березня 1942 року вон перевищували 1 мільйон чол. Цей дефіцит робочої сили нацисти компенсували за рахунок окупованих народів. Ще напередодні війни Гітлер цинічно заявив, що "без відновлення якоїсь нової сучасної форми кріпосництва, або, коли хочете, рабства, людська культура не може розвиватися". Йому в унісон вторив рейхсфюрер СС Г. Гімлер: "Населення України повинно стати резервуаром робочої сили". Німецький імперіалізм мав уже певний досвід подібного типу розбійницьких планів; ще під час першої світової війни після прийняття так званої "програми Гінденбурга" у 1916 році до Німеччини разом з військовополоненими було насильно вивезено близько півмільйона бельгійських, французьких, польських, російських цивільних робітників.

Українську молодь під час гітлерівської окупації в наказовому порядку вивозили до Німеччини. У випадку непокори не лише винні, а й їх рідні притягувались до відповідальності. Крім цього, німці влаштовували по містах справжні лови на людей. Війська, жандармерія, поліція з собаками перекривали виходи з міст, оточували вулиці, цілі міські квартали, базари, вокзали, установи, навіть зупиняли поїзди. Під час облав люди часто безслідно зникали, і лише згодом вже з Німеччини давали рідним знати про себе. За роки окупації із західних областей України на підневільну працю до Німеччини було відправлено 441000 осіб. Вивезені потрапляли в жахливі умови. Масова смертність серед них була звичним явищем.

Важкі повинності накладала окупаційна влада на селянство України. Вже восени 1941 року німці запровадили "контингент" — примусову здачу хліба. Контингенти були надзвичайно високі. І уже взимку 1941-1942 рр. нестача збіжжя в Карпатах, на Поліссі, а весною 1942 р. також і на Передкарпатті спричинила голод.

Loading...

 
 

Цікаве