WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Партизанська війна Української Повстанської Армії в 1944-1946 pp. - Реферат

Партизанська війна Української Повстанської Армії в 1944-1946 pp. - Реферат

У січні—лютому 1945р. було здійснено перепис населення. Це, правда, нормальний державний захід. Однак, сам спосіб проведення перепису свідчить про те, що чекісти використовували його як засіб полювання на членів українського підпілля, які у зв'язку із нелегальною діяльністю вимушені були перебувати час від часу не у своїй рідній місцевості. Після застосування цих двох форм боротьби взимку 1945—1946 рр. з'являється третій засіб: блокада повстанських територій. По всіх селах розташовуються постійні гарнізони військ МВС чисельністю 10—100 бійців на село і 2000—5000 на район. Наприклад, в Соколівському районі Дрогобицької області розмістились: у Сколе — 700 чоловік і танкова частина, Бубнище — 25, Воля Довголуцька — 20, Гірне — 15, Кам'янка — 25, Корчин — 30, Крушельниця — 43, Луковиця Горішня — 20, Луб'янці — 25, Монастирець — 20, Межиброди — 60, Підгородці — 90, Розгірче — 30, Стинява Нижня, Стинява Верхня — 20, Семигинів — 25, Сукул — 25, Синевідсько Верхнє — 220, Синевідсько Нижнє — 30, Сопіт — З0, Танява — 60, Труханів — 40, Улично — 125, Хромогорб — 70, Ямельниця — 10.

В такий спосіб було заблоковано Станіславщину, Дрогобицьку, Львівську, Волинську, Чернівецьку і частково Закарпатську і Кам'янець-Подільську області. Одночасно з приходом гарнізонів введено у кожній місцевості військовий стан. Всім мешканцям було заборонено виходити вночі без спеціального письмового дозволу зі своїх будинків. Кожен мешканець зобов'язаний був ночувати у своїй хаті чи квартирі, спеціальні відділи МВС перевіряли, чи це розпорядження виконується.

Ввечері і вночі вікон не можна було заслонювати, бо інакше чекісти кидали до хат ручні гранати. Кожна хата і кожне подвір'я піддавалися дуже детальним обшукам. Головна мета блокади — не допустити вивезення з сіл до лісу ніяких продуктів і примусити голодуючих повстанців вийти з лісу. На всю родину членів УПА МДБ накладало родинну і майнову відповідальність (її ЧК вперше застосувало на Тамбовщині під час придушення ще у 1921—1922 рр. повстання селян під проводом O. Антонова). Кожну родину, член якої воював в УПА, арештовували і вивозили до Сибіру, а її майно конфісковували. Всього ж із західних областей України до Сибіру і на Далекий Схід у 1944—1951 рр. було вивезено 65906 родин або 203661 особи. Сталін і Берія навіть розглядали питання про доцільність виселення всього українського населення західного регіону республіки.

З полоненими воїнами УПА карателі поводились надзвичайно жорстоко. Навіть важкохворих і поранених бійців, а також медсестер Українського Червоного Хреста чекісти по звірячому закатовували, трупи вішали на придорожніх стовпах або кидали на вулицю, забороняючи населенню їх хоронити і змушувати людей переїздити через них підводами. Ось що почув у розмові з одним чекістом і записав з його вуст у щоденнику 1945 р. Олександр Довженко: "Одного націоналіста я повісив вниз головою і палив на повільному вогні, вирізав з нього шматки м'яса (...), а він гадюка, так і помер з криком "Слався Україно". Скільки я їх перемордував" ...Пригадує колишній учасник УПА В. Максимович: "Знаю, як одну дівчину мучили. Це була станична (адміністративна посада за ОУН — Ю. К.) жіночої сітки. Її взяли на допит, били, всіляко катували, а потім роздягли догола і посадили на розжарену піч. Вона не витримала таких тортур і померла". Дівчатам-зв'язковим УПА чекісти часто влаштовували "червоні чобітки": садили босими ногами в киплячу воду і тримали півгодини, а потім вивозили в ліс і кидали. Більшість з оцих дівчат вмирали у нелюдських муках.

Садизм МДБ не знав меж. З 1945 р. відновлюється середньовічна практика (прилюдне катування). На площу зганяють місцевих жителів, приводять заарештованих, звичайно, важкопоранених бійців УПА і на очах у всіх влаштовують варварське катування. Були випадки, що люди, яких змушували дивитись на ці криваві оргії, божеволіли.

З метою деморалізації всього населення працівники МДБ, застосовуючи терор, шантаж і підкуп, створюють в кожній місцевості розгалужену мережу донощиків, так званих сексотів.

З польських шовіністів, колишніх москвофілів, злочинних елементів та заляканих, морально зламаних людей МВС—МДБ організовує колабораційні "истребительные отряды", або як їх називали в народі "стрибки". Загони "стрибків" становили велику небезпеку для УПА, оскільки ті знали мову, психологію місцевих людей і тому досягли значних успіхів у боротьбі проти повстанців. На 15 лютого 1945 р. у західних областях України діяло 292 винищувальні батальйони, у складі яких налічувалося 24 тис.чол.

У 1946 р. навесні більшовики у боротьбі з УПА застосовували методи масового випалювання лісів у тих теренах, де сподівалися більшого скупчення повстанців.

До такого засобу, незважаючи на те, що Україна — одна з найменш заліснених країн Європи, вони вдавалися вже попередніми роками, але тоді ці акції не були такими масштабними. Намагаючись позбавити партизанів лісового середовища, у якому ті почувалися господарями, більшовики дуже часто підпалювали окремі сектори лісу, розробляючи на сусідніх просіках і стежках застави, які мали винищувати вогнем повстанців, що рятуватимуться від пожежі.

Весною 1946 р. в цей спосіб спалено майже всі соснові ліси на Ковельщині. В північно-східній частині Львівщини (Сокальщина), ліси в околицях Станіславова (Чорний ліс) і багато інших лісових масивів.

Напасники не обмежувалися лише паленням лісів. У багатьох випадках разом з лісами вони спалювали і прилеглі села. В такий спосіб стерто з лиця землі, наприклад, села Велика Радванецька, Кути коло Трійці, Лісові коло Топорова, Добролівка біля Шурович (Львівська область). Запалювали ліси або самі енкаведисти чи сексоти, або ж ранньою весною авіація запалювальними бомбами.

Улюбленою формою роботи МВС—МДБ стають найрізноманітніші провокації. Це, наприклад, підробка заяв. Якщо до рук чекістів потрапляв видний командир УПА, вони таємно його знищували, а потім публікували нібито написану ним, а насправді сфабриковану, "покаяну" заяву. Так вчинили зокрема з поручником Зміюкою, сином героя ЗУНР полковника Дмитра Вітовського.

Чекісти не гребували жодними методами. На Західну Україну засилались вишколені банди головорізів, переодягнутих у форму УПА, які не лише знущалися над людьми, чинили розбій, а й вирізували цілі сім'ї і села.

В боях з відділами УПА, порушуючи будь-які міжнародні закони, чекісти вживали розривні набої.

Масове і цілеспрямоване застосування терору завдавало болючих ударів Українській Повстанській Армії. Її чисельність різко зменшується. Однак УПА не капітулює, а шукає і знаходить нові форми боротьби, її командування приймає рішення про розчленування загонів армії на оперативно самостійні одиниці кількістю 11—15 чоловік. Таким чином, УПА переходить від повстанських форм масової збройної боротьби в глибоке підпілля, головним завданням якого стає організаторська і широка політико-пропагандистська робота, невпинний опір агресорам.

Література:

  1. Бандера С. Перспективи української революції. Мюнхен. Видавництво ОУН, 1978.

  2. Бердій А. ОУН і УПА. Нью-Йорк — Лондон — Мюнхен — Торонто. Українська центральна інформаційна служба, 1983.

  3. Збірка документів і матеріалів про вбивство Степана Бандeри. Торонто — Нью-Йорк — Мюнхен — Лондон — Мельбурн. Світовий український визвольний фронт, 1989.

  4. Зелений З. Українське юнацтво в вирі другої світової війни. Торонто, Накладом Братства Кол. Вояків 1-ої Дивізії Української Національної Армії, 1965.

  5. Історія Українського Війська. Вінніпег. Клуб приятелів української книжки, 1953.

  6. Катерина Зарицька. 1914—1986. Сучасність. 1986. — №9. — С.122—123.

  7. Коваль М. В. Борьба населения Украины против фашистского рабства. — К.: Наукова думка. — 1979.

  8. Літопис УПА. Том 1. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1989.

  9. Літопис УПА. Том 3. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1987.

  10. Літопис УПА. Том 4. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1989.

  11. Літопис УПА. Том 9. Торонто: Видавництво Літопис УПА. 1982. — С.130.

  12. Літопис УПА. Том 16. Торонто: Видавництво Літопис УПА, 1987.

  13. Литвин М. Р., Науменко К. С. Історія галицького стрілецтва. Львів: Каменяр, 1990.

  14. Львовщина в годы Великой Отечественной войны. Львов, Львовский областной институт усовершенствования учителей, 1988.

  15. Майстренко І. Історія Комуністичної партії України. Мюнхен, Сучасність, 1979.

  16. Мірчук П. Гітлерівський наступ на українських самостійників. В кн.: Я. Стецько. 30 червня 1941 року. Торонто — Нью-Йорк — Лондон. Накладом ліги визволення України. 1967. — С. 427—431.

  17. Мірчук П. Нарис історії ОУН. Перший том. Мюнхен: "Ціцеро".

  18. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942—1952. Мюнхен: "Ціцеро", 1953.

  19. Советская историческая энциклопедия. — Т. 7. — М.: И-во "Советская энциклопедия", 1965.

  20. Стецько Я. 30 червня 1941 р. Торонто — Нью-Йорк — Лондон. Накладом Ліги визволення України, 1967.

  21. Стецько Я. Українська визвольна концепція. Мюнхен. Видання ОУН, 1987.

  22. Торжество історичної справедливості. Львів: Вид-во Львівського університету, 1968.

  23. Українська Головна Визвольна Рада. Збірник документів за 1944—1950 рр. Мюнхен. Видання ЗЧ ОУН, 1956.

  24. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941—1945 рр. Том 1. К.: Політвидав України, 1967.

  25. Якимович Б. Драма Карпатської України. // Дзвін, 1990, №11. — С. 84—87.

Loading...

 
 

Цікаве