WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Партизанська війна Української Повстанської Армії в 1944-1946 pp. - Реферат

Партизанська війна Української Повстанської Армії в 1944-1946 pp. - Реферат

В лютому 1945 р. спецвідділи МВС—МДБ чисельністю 30000 бійців заблокували одночасного сіл в околиці м. Броди, щоб змусити повстанців вийти за харчами а лісу і таким чином знищити їх. Стрільці УПА, розділившись на невеликі групи, вийшли з оточення.

22 березня 1945 р. в с. Голинь (Калущина) саперам повстанської сотні "Летуна" вдалось замінувати залізничну колію і підірвати великий ешелон із солдатами МВС.

На початку квітня 1945 р. чекісти атакували великими силами в лісі Запуст біля Богородчан чотири сотні УПА. В бою загинуло 50 повстанців, серед них курінний Благий та сотенний Вершник.

В ніч з 26 на 27 квітня 1945 р. три сотні УПА зненацька напали на містечко Радехів, де був організований збірний концтабір для політв'язнів. Повстанці, знищили гранатами будинок МВС—МДБ, захопили концтабір, звільнивши понад 200 ув'язнених. Після цього повстанські частини залишили місто і зайняли оборону на горі між селами Тишиця і Воля. По дорозі туди відділ УПА "Кочовики" наткнувся на групу радянських солдатів, в перестрілці загинуло 15 червоноармійців. 28 квітня більшовицькі війська отримали підмогу і великими силами пішли з усіх боків у наступ з позиції партизанів. Повстанці відбили всі атаки, а коли стемніло, прорвали вороже кільце і заховались у лісі.

29 квітня 1945 р. відбувся великий бій між одним із з'єднань УПА та спецвідділами військ МВС, які силою приблизно 20000 бійців готувалися до облави на Крем'янеччині. В бою взяли участь танкові червоні частини. Чекісти втратили понад 200 чоловік убитими.

Бої УПА із загонами МВС—МДБ завдали тяжких ударів радянським військам, викривали міф сталінської пропаганди про неможливість збройної партизанськоївійни в тилу Червоної Армії. У цій боротьбі УПА зазнала значних втрат. Особливо болючими були втрати досвідчених повстанських командирів. 15 жовтня 1944 р. потрапили несподівано у засідку у с. Яворина на Сколівщині і загинули у бою Поль-Польовий, начальник старшинської школи УПА та його ад'ютант Ткачук. 12 лютого 1945 р. в збройній сутичці на Оржівськім хуторі Кдеванського району Рівенської області було вбито Клима Савура — командира "УПА—Північ" та провідника ОУН на Північно-Західних українських землях. Восени 1945 р. начальник штабу УПА генерал Перебийніс отримує від УГВР завдання виконати важливу дипломатичну місію за кордоном. Разом з членом Крайового Проводу ОУН Тарасом (Д. Маївським) натрапляють недалеко від чесько-німецького кордону на засідку чеської поліції. Тарас застрелився, а Перебийніс був заарештований. Підданий жахливим тортурам у тюрмі, що знаходилась на Вашінгтонській вулиці в Празі, генерал Перебийніс закінчує життя самогубством, розбивши голову об стіну тюремної камери, і не зраджує жодної таємниці УПА.

Збройна боротьба УПА завдала великої шкоди політичному авторитету Радянського Союзу на міжнародній арені. Окупаційному режиму не вдалося ліквідувати національно-визвольний рух силою. Комуністи розпочинають підступну боротьбу та віроломну агітаційну кампанію, намагаючись таким чином позбавити УПА народної підтримки та розкласти її зсередини.

Так, наприклад, в інструкціях Волинського обкому КП(б) України від 3 жовтня 1944 р. сказано:

"/.../ 4. Вважати за основний напрямок масово—політичної роботи на селі в найближчому часі — широке роз'яснювання того, що суверенність нашої держави завойована українським народом тільки під керівництвом більшовицької партії, тільки за активною допомогою великого братнього російського народу /.../. Потрібно невпинно роз'яснювати, що дійсно вільна й незалежна Україна є тепер і може бути лише в братній сім'ї народів могутнього Радянського Союзу.

В масово-політичній роботі необхідно викривати провокаційність і брехливість гасла українсько-німецьких націоналістів "За вільну і незалежну Україну". Необхідно роз'яснювати Конституцію Радянської України, що український народ під керівництвом більшовицької партії вже завоював свою волю і суверенні права, а українськo-німецькі націоналісти: бандери, мельники і оунівці ведуть боротьбу з українським народом не за "вільну і незалежну Україну", а за Україну куркулів і капіталістів, за поневолення України німецькими фашистами, за перетворення українського народу в німецьких рабів.

/.../ 14 Пленум обкому КП(б) України звертає увагу партійних організацій на те, що масово-політична робота серед населення повинна бути скерована на розклад націоналістичних банд, на виховання в населення ненависті до німецько-українських бандитів і на залучення всього населення до активної і рішучої боротьби з бандитами".

Уряд УРСР вже у вересні 1944 р. видав офіційне звернення до бійців УПА з повною амністією для усіх, хто з'явиться з повинною і зголоситься служити в Червоній Армії. У випадку відмови всіх, хто бореться проти СРСР, чекає нещадна розправа. Така агітація дала певні результати.

В УПА визріла політична опозиція. Восени 1944 р. член УГВР, видатний діяч ОУН, надзвичайно авторитетний серед старшин і бійців УПА Павленко (Ростислав Волошин), керівники великих відділів УПА — Босота (Матвій Токар) та Ломиніс (Андрій Трачук) оголосили, що вони розпускають ОУН і створюють Народно-Визвольну Революційну Організацію (НВРО). НВРО заявила про свою готовність іти на компроміс з Радянською владою. Головна команда УПА повела з опозиціонерами рішучу боротьбу. Босота, Козуб, Гамалія та ряд інших вождів НВРО були у листопаді 1944 р. страчені за наказом командуючого "УПА—Північ" Клима Савура. Розгром опозиції дозволив сконсолідувати всі сили УПА.

У грудні 1944 р. видано нове звернення радянського уряду, яке повідомило ще один "останній" термін добровільного виходу з лісу. У травні 1945 р. з приводу закінчення другої світової війни видано третє звернення, а в липні 1945 р. — четверте. В третьому й четвертому, зокрема, йшлося про те, що у випадку, якщо УПА не капітулює, то проти неї уряд СРСР кине усю військову машину, яка розгромила гітлерівську Німеччину. П'яте звернення Нарком МВС УРСР видав в середині листопада 1945 р.

Названі документи розповсюджувалися масово, за допомогою преси, афіш, листівок, по радіо. Щоб довести свою "доброзичливість", більшовицькі вожді звільнили із заслання і дали можливість повернутися додому певній частині українців, вивезених із західних областей України у 1939—1941 рр. Прагнучи надати успіху своїм операціям, чекісти використовували такий спосіб: обравши який-небудь район, війська МДБ його оточували, зганяли на майдан чоловіче населення і примушували підписувати відповідно укладену заяву про вихід з УПА та засудження українського партизанського руху. Фотознімки таких заяв з підписами публікувались у пресі, як доказ того, скільки "бандерівців" склало зброю. Слід зауважити, що бійці УПА, переважно багатодітні селяни, справді покидали її лави. Кількість повстанців, які здалися МВС—МДБ у 1944—1945 рр. сягає 55 тисяч чоловік.

Однак переважна кількість бійців УПА продовжувала боротьбу. Ось кілька прикладів. 10 червня 1945 р. сотня Чорноти вночі увійшла до райцентру Галич. Обстріляно будинки МВС та МДБ, одного чекіста вбито, двох поранено. В червні 1945 р. на шлаху Козятин-Бердичів повстанські відділи протягом одного тижня тричі затримували поїзд і визволяли людей, яких вивозили до Сибіру. 12 липня 1945 р. сотня Вихора атакувала районний центр Солотвино. Обстріляно будинки МВС і МДБ. 18 липня 1945 р. сотня ім. Богуна організувала засідку на радянських прикордонників на шляху Кривотули-Гостів, у яку потрапило 49 чекістів. Після короткого бою вони розбіглися, залишивши 18 убитих. 3 серпня 1945 р. загін УПА зробив засідку між селами Верхнею і Гуменовим на відділ МДБ, який приїхав до с. Верхні з метою виселення селян. Кулеметним вогнем вбито 10 чекістів, 9 взято у полон. 25 листопада 1945 р. курінь під командуванням Чорного здійснив напад на райцентр Стинію біля Станіслава. В запеклому бою було розбито і знищено будинок МВС, тюрму, з якої звільнено всіх в'язнів, військкомат, залізничну станцію та раймолочарню.

Другою формою відповіді на заклики до капітуляції були пропагандистські походи загонів Української Повстанської Армії. Збройні відділи повстанців заходили до сіл, скликаючи все населення на віче і пояснювали цілі і завдання українського національно-визвольного руху.

Ця агітаційна кампанія УПА мала важливе значення з уваги на те, що 10 лютого 1946 р. повинні були відбутись вибори до Верховної Ради СРСР. У переддень виборів у кожному селі були розташовані спеціальні підрозділи внутрішніх військ, наприклад, у Жидачівському районі Дрогобицької області розквартирувались 600 чоловік, у Стрийському районі Дрогобицької області — 5253, у Перемишлянському і Поморянському районах Львівської області — понад 3200, які примушували йти на виборчі дільниці. Це було яскравою ілюстрацією сталінської "демократії" і підтверджувало аргументи пропаганди УПА. Фактично в цей день справді проголосувало добровільно не більше 3 % української людності, 30—40 % голосувало лише під жахом терору, решта взагалі не голосувала. За офіційними даними Радянської влади проголосувало 98,8 % зареєстрованих виборців.

Хитрощі з амністією та звернення до бійців УПА здебільшого закінчувалися невдачею. До того ж солдати регулярної армії, серед яких було багато українців, чинили "тихий" опір, коли їх скеровували в каральні експедиції. Вони часто займали бойові позиції з великим запізненням, вночі намагались "не бачити" повстанців і дозволяли їм без боїв переходити поміж свої ряди.

МДБ—МВС застосовує весь арсенал методів нищівного, безжального терору. Основними формами боротьби чекістів проти українських партизанів стали: створення випадкових баз, перепис населення, блокада, родинна і майнова відповідальність, публічні катування, агентура, провокація.

Створення випадкових баз МВС розпочинається вже весною 1945 р. В різних місцевостях, в першу чергу біля лісових масивів, де могли перебувати відділи УПА, чекісти закладають гарнізони чисельністю 100—200 чоловік. Зброю та амуніцію туди доставляли вночі, мешканці випадкових точок ходили в цивільному одязі, вдаючи з себе спеціалістів, що ніби-то досліджують ліси для вирубування і вивозу деревини.

Завдання випадкових баз було: 1) вести безперервний нагляд за лісом і навколишніми селами; 2) контролювати шляхи з сіл до лісу і не допускати постачання харчів повстанським загонам; 3) тримати в постійній напрузі повстанців у лісі; 4) облавами і обшуками тероризувати населення.

Loading...

 
 

Цікаве