WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Походження, державна та громадська діяльність представників дворянських родин, внесених у родовідну книгу дворянства Бессарабської губернії - Реферат

Походження, державна та громадська діяльність представників дворянських родин, внесених у родовідну книгу дворянства Бессарабської губернії - Реферат

Реферат на тему:

Походження, державна та громадська діяльність представників дворянських родин, внесених у родовідну книгу дворянства Бессарабської губернії

В Бессарабії до найбільш знатних родів відносились князівські фамілії Гагаріних-Стурдза, Кантакузинів та ін. Зупинимося на генеалогії окремих дворянських родин, які так чи інакше пов'язані з Бессарабією.

Одним з найвпливовіших на бессарабських землях був рід Стурдза. Ще в 1679 р. воєвода трансільванської землі Михайло Анафі дарував великому ворнику* Молдавії Іллі Матвійовичу Стурдзі, його дружині Софті Петрицейді та братам великому спатарю

 Трансільванії Федору Стурдза та Кіріаку Стурдза власний родинний герб. Три брати були дітьми Матвія - молдавського вістерніка

 * і представляли шосте коліно роду Турзо. Свій рід представники родини Стурдза вели від молдавського господаря Влада Турзо, підтвердженням чого була грамота молдавського господаря, датована 1432 р., яка давала родині підстави для підтвердження своєї знатності.

У 40-х роках ХІХ ст., з метою складання повного родоводу, господар князівства Молдавії і Валахії князь Михайло Григорович Стурдза (1834-1849 рр.), з метою встановлення всіх представників своїх фамілій, створив спеціальну комісію, до складу якої увійшли молдавські сановники. Ретельно обробивши архівні матеріали, родинні архіви комісія склала майже повний родовід. Але проведена робота не змогла заповнити прогалину в 63 роки - від виходу грамоти Влада Турзо до Баліци Стурдза, що згадувався в грамоті Стефана Великого 1495 р.

Родоначальником князівської династії можна вважати Баліцу Стурдза, який залишив по собі двох дітей - сина Філіпа та дочку Марію. У Філіпа були діти - Фето та Іван, який пізніше став молдавським гетьманом. І.Стурдза, який був одружений на Накшиї Хухо, мав сина Дмитра, майбутнього молдавського вестіара. У Дмитра Стурдза народилося два сини - Василь і Матвій. Матвій мав трьох синів - Іллю, Федора і Кіріяка. Від Кіріяка Матвійовича пішли дві гілки родини - старша, засновником якої був Іван Кіріякович, і молодша - нащадки Сандула Кіріяковича. Представники останньої були найбільш відомі в Бессарабії; серед них два молдавські господарі - Іван Сандулович (1823-1828 рр.) і вже згаданий нами Михайло Григорович. Члени родини Стурдза, як правило, одружувалися з дочками молдавських господарів. Так, наприклад, логофет Дмитро Сандулович - на княжні Роксані Гіка, вестіар Сандул Степанович - на княжні Катерині Мурузи. Дочка господаря Івана Стурдзи Олена вийшла заміж за господаря Григорія Гіка.

Четвертий онук Кіріяка, син Івана - Сандул Іванович, представник старшої гілки, був батьком логофета Дмитра Стурдза. У останнього від шлюбу з княжною Роксаною Гіка було два сина - Скарлат і Григорій та три дочки, що вийшли заміж за представників родин Бранковано, Філіпеско і Маврокордато. Скарлат Дмитрович Стурдза після підписання Ясського миру 1791 р. оселився в Росії. Саме він, маючи чин дійсного статського радника, став першим цивільним губернатором Бессарабської області після її приєднання до Росії. З цього часу доля сім'ї Стурдза тісно пов'язана із Росією. Син Скарлата від шлюбу з княжною Султаною Мурузи Олександр Скарлатович Стурдза продовжив служіння Російській імперії, отримавши чин тайного радника. У 1848 р. імператорським указом йому дозволили перетворити свій маєток Мансирь в Бессарабії в заповідне князівське помістя. Дочка князя Олександра - княжна Марія Олександрівна вийшла заміж за сина російського посла в Римі князя Євгена Григоровича Гагаріна. Старший син цієї пари - князь Євген Євгенович, приєднав до фамілії Гагарін фамілію Стурдза.

Не менш впливовою в Бессарабії була князівська династія Кантакузінів. Рід Кантакузінів вважався одним з найдавніших і почесних, тому що вів свій початок від візантійського імператора Іоанна VІ Кантакузіна, який правив з 1344 по 1355 рр. Він мав чотирьох синів - Матвія, що пізніше теж став імператором, Фому, Еммануїла і Андроніка. У імператора Матвія Кантакузіна було три сина - Іоанн (з 1357 р. - спартанський дукс), Дмитро і Георгій. Взагалі, рід Кантакузінів мав дуже заплутану і складну генеалогію, однак нас будуть цікавити лише ті представники роду, життя і діяльність яких були пов'язані із Молдавією та Бессарабією. Перші члени князівської родини, зокрема Фома Андроникович, переселилися до Молдавії ще в 1633 р. Засновником молдавської гілки роду Кантакузінів був Костянтин Матвійович Кантакузін, який переселився з Константинополя до Молдавського князівства у 1733 р. Він мав сина Іоанна і чотирьох онуків - Костянтина - батька Івана Костянтиновича; Івана - батька Івана Івановича; Георгія (бездітного) і Миколу. Останній був російським генерал-майором та батьком п'яти синів - Дмитра, Івана, Василя, Матвія і Миколи.

Одним з найвідоміших представників роду Кантакузінів у Бессарабії був син Родіона Миколайовича - Михайло Родіонович Кантакузін. Він народився 1848 р., після набуття освіти отримав посаду директора Департаменту духовних справ іноземних сповідань. Згодом одружився з Єлизаветою Карлівною Сікар. Мав синів Михайла, Бориса, Сергія і дочку Дар'ю. Князь Михайло Родіонович був тісно пов'язаний з відомим російським титулованим родом Сперанських. Сам Михайло Кантакузін був сином онуки графа Сперанського, тобто правнуком головного укладача Повного зібрання законів Російської імперії Михайла Михайловича Сперанського, що отримав графський титул в 1838 р. Указом від 19 травня 1872 р. Михайлу Родіоновичу Кантакузіну надавалось право додати до своєї князівської фамілії прізвище графа Сперанського і його фамільний герб.

У титулованої знаті завжди були певні відмінності, які відрізняли її від переважної більшості дворянства. Однією з таких відмінностей була наявність власних дворянських гербів. Свої герби мали і деякі бессарабські родини. Наприклад, герб князівської династії Гагаріних-Стурдза був затверджений 14 липня 1852 р. Цей герб складався з двох великих частин: родового гербу князів Гагаріних та зображення стародавнього гербу фамілії Стурдза. Перший розміщувався справа і являв собою щит, розділений на чотири частини: в першій - на лазурному полі зображення руки в латах зі шпагою, в другій - в срібному полі червона фортеця, в четвертій - в лазурному полі дуб, а від нього направо ведмідь; в центрі розділень в малому щитку - в золотому полі був зображений дуб. В лівій половині гербового щита розміщувався герб родини Стурдза. Він складався з двох вертикальних розділень: в першому - на червоному фоні золотий хрест, прикрашений короною та обвитий срібним змієм; в другому - на лазурному полі стоячий на задніх лапах та увінчаний короною залізний лев, який тримав в правій лапі меч, обвитий олійною гілкою. Гербовий щит розміщався на розгорнутій горностаєвій князівській мантії, а вінчався російською князівською шапкою. Під щитом на лазурній стрічці золотими буквами було написано девіз роду: "utroque clarescere pulchrum" або "під час миру і на війні - подвигами" [1].

Титульний герб князя Кантакузіна був затверджений 30 листопада 1872 р. і являв собою складне з'єднання гербів земель Валахії і Молдавії та гербів візантійських князів Ангелів, Комнінов, Палеологів і Кантакузінів, розташованих в щиті на грудях візантійського орла. Герб роду Ангелів: на срібному фоні людина в лазурному одязі на колінах зі складеними руками на чорній скалі, а в правому верхньому куті була зображена рука, що виходить з лазурної хмари і тримає зелену пальмову гілку. Герб роду Комнінів: на лазурному фоні зображена візантійська царська корона, яка підтримувалася двома руками, що виходили з обох боків. Герб Палеологів: на червоному фоні зображений золотий хрест, який мав в своїх кутах чотири золоті букви "В". Герб князів Кантакузінів: на золотому фоні зображено два червоних лева, які тримають передніми лапами зелене дерево. Герб Молдавії: на лазурному полі золота голова буйвола із зіркою між рогами, супроводжена срібним півмісяцем і розою з шістьма шипами. Герб Валахії: на лазурному полі золотий ворон на зеленій скалі, який тримав у дзьобі золотий хрест, супроводжений золотим сонцем та півмісяцем. Гербовий щит був увінчаний срібною короною великого магістра ордену Св. Костянтина із золотими прикрасами, розміщався на горностаєвій мантії візантійських імператорів. Покриття на щиту було червоним з золотом. Щит тримали щитоутримувачі - два ангели в срібному одязі, які однією рукою тримали щит, а іншою - пальмову гілку. На червоній стрічці золотими буквами був написаний девіз роду: "qui nocent docent" або "що примушує страждати, те наставляє" [2].

На початку ХХ ст. у практику увійшло складання генеалогічних списків незнатних дворянських родів. В канцелярії Акерманського предводителя дворянства було декілька таких списків. Один з них - генеалогічний список Григорія Григоровича Навроцького 1902 р., внесеного в 1-шу частину родовідної книги Бессарабської губернії в 1856 р. З нього стає відомо, що він був затверджений в дворянському достоїнстві указом Сенату 24 березня 1848 р., сам походив з Полтавської губернії. Його син - титулярний радник Олександр Григорович Навроцький народився 1864 р., був одружений з Євгенією Миколаївною Соболєвою, мав дочку Ксенію (нар. 1899 р.) і сина Георгія (нар. 1901 р.). Маєтку О.Г.Навроцький не мав, проте займав посаду голови з'їзду мирових суддів Каменецького округу Подільської губернії. Складання цього родового списку було пов'язане із включенням О.Г.Навроцького і його дітей до дворянства Бессарабії, яке було здійснене рішенням дворянських депутатських зборів в липні 1903 р. За включення до книги з О.Г.Навроцького витребували в дворянську касу суму в 100 рублів [3].

Loading...

 
 

Цікаве