WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Обмеження та скасування автономії Гетьманщини - Курсова робота

Обмеження та скасування автономії Гетьманщини - Курсова робота

В 1775 році Катерина ІІ видала указ „ В 1775 году по различним политическим соображениям русского правительства, била скасована запорожская сича, - писав 33 річний Дмитро Яворницький у соїй першій історико-народознавчій монографії про Запорозький край. – Тогда очень плохо пришлось запорожцам, но они большинством голосов решили не поднимать оружия против своего брата – „москаля", хотя вмесие с тем и не даваться ему в руки :"лучче закивати пьятами", поискать себе пристанище... на Дунае, нежели позволить „москалю убрати себе шори", рассуждали братчики сиромахи..."

Акція царату готувалася у режимі надзвичайної секретності, відтак лише дуже обмежене коло придворних осіб було проінформоване щодо місії, з якою на береги Дніпра у червні 1775 року князь Потьомкін Таврійський повинен був знищити Січ. Проте він уповноважив на цю місію генерала Текеля , серба за національністю, та князя Прозоровського. 86-тисячна регулярна царська армія віроломно напала на 10 тисячний гарнізон запорожців, з яких основна частина не повернулася з турецького фронту.

Незважаючи на великі сили ворога, козаки вирішили відстоювати честь і славу Запорожжя. Однак кошовий отаман Петро Кальнишевський разом з січовим архімадридом Володимиром закликав не проливати християнську кров. Воля кошового розділила запорожців на два табори. Частина пішла на Дунай до турків , а 3000 козаків здалися на милість Текеля.

Конфіскувавши клейдони, канцелярію, скарбницю і зброю, завойовники посали поголовний грабіж. „Брати-християни" , забувши всі заповіді, кинулися грабувати найсвятіше – січову церкву. Старі козаки ридали, дивлячись, як дончаки набивають свої похідні торби золотим і срібним церковним приладдям, втоптують в бруд святі ікони.

Мародерство на Січі тривало до кінця літа. Генерал Текель залишив у колишній козацькій твердині полк драгунів під керівництвом полковника Норова. Загарбники знищили курені, засипали пушкарню і скарбницю. У пошуках козацьких скарбів Норов перерив кожний метр святої землі.

Князь Вяземський, який отримав у володіння Січ, знищив козацькі кладовища, використовуючи могильні хрести і постаменти для підмурівка свого майбутнього маєтку.

Незабаром від Січі залишилося лише спорожнілий пустир, що поріс чортополохом. 3 серпня того ж року Катерина ІІ окремим маніфестом оповістила всю імперію, що Запорозької Січі „більше не існує" і що тепер саме поняття „запорозькі" козаки не повинно навіть згудуватися. На непокірних чекала страшна кара.

1781 року Гетьманщину було поділено на три губернії, або намісництва – Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, що разом становили Малоросійське генерал-губернаторство. У кожній губернії було запроваджено загальноросійські адміністративні та судові установи. Указом царя від 27 лютого 1802 рроку Малоросійська губернія була розділена на дві – Полтавську і Чернігівську. Спочатку в складі Полтавської губернії було 10 повітів. Через рік їх вже стало п'ятнадцять.

У сімдесятих роках прийшов пік конфлікту двох союзниць в минулому, а тепер двох ворогуючих сторін. Саме прихід Катерини ІІ до влади і ряд об'єктивних подій, які мали місце у цей період, призвели до розгрому санового козацтва. Як казала цариця :"...Ці провінції треба легкими способами привести до того , щоб вони обрусіли і перестали дивитись , як вовки у лісі". Так і сталося – Україна на декілька десятиліть втратила свою держану самобутність .

  1. Приєднання та колонізація російської імперії Півдня України і Криму. Перетворення України в провінцію російської імперії.

На період знищення автономії українського населення становище земель причорноморського регіону та Кримиського півострову було під питанням. Оскільки Катерина ІІ почала колонізаційні процеси на більшості цих територій і на заваді уже не було перешкоди з боку Гетьманщини, процеси почали набирати обертів. Переважно переселялись російські жителі з бідних російських грунтів на багаті українські. Також переселялись велика кількість греків, грузинів , вірмен і волохів, а також німців. Саме їм надавалися грошова і продовольчі допомоги , також у подальшому їх господарствам пробачали величезну кількість боргів, яких вони набирали за процес господарства. Адже досвід з родючим чорноземом та природними особливостями у них був не такий же і багатий.

У 1784 році , 8 грудня видано закон про внесення до документу 15 повітів , на які були поділена степова Україна. Було встановлено таких 15 повітів : Катеринославський, Новомосковський, Алексопольський, Кременчуцький, Полтавський, Констянтиноградський, Слов'янський, Бахмутський, Донецький, Маріупольський, Паволградський, Херсонський, Овліопольський(пізніше перейменований на Новомиргородський), Єлисаветградський і Олександрійський. Також було стврено ряд міст : Олександрійськ, Донецьк з села Підгорного, Паволград з села Луганки, Олексопольськ з містечка Незворощі.

Відповідно до назв відносяться і духовні правління. Слід зазначити, що справами південних територій піклувався князь Потьомкін Тавричеський – один з фаворитів Катерини ІІ, який до ради міністрів подавав пропозиції щодо благоустрою цих регіонів.

Так наприклад з провінції Данцінга було відправлено німецьких колоністів до південних територій України, і надано їм грошову допомогу, за наказом Потьомкіна, у розмірі 35765 рублів і 47 копійок. Також було переведено значну кількість переселенців з кавказьких територій на Південь України.

Щодо справ переселенців клопотались казенні палати різни регіонів кожна про свою , до якої була прікріплена.

З масовими заселеннями Російська імперія поширює свої кордони, включаючи південні частини до складу великої самодержавної імперії. Разом з поширенням кордонів зникають і митні кордони, що позитивно вплинули на розвиток торгівлі країни. Навіть 1788 року, 25 серпня було введено закон про заборону ввезення іноземних товарів на ці території без згоди царату, тобто без капітуляцій на певні види товарів.

Одним з прикладів масового переселення російських переселенців свідчить положення про переселення 128 осіб з Орловської губернії від 1788 року 11 вересня(І таких прикладів було дуже багато). Хоча ,слід заувжити ,що сам процес переселення почався ще рік тому. Таким чином самовільне заселення родючих земель на поспіх узаконювалось, для зменшення конфронтацій з місцевим населенням, яке не було в захопленні від усіх цих процесів.

Стосовно господарського забезпечення поселень, то було потрібно багато деревини, яку і вирубували без обліку на початку. Тоді 1788 року , 11 листопада за пропозицією князя Потьомкіна було обмежено використання і зруб деревини, лише на облаштування човнів та інших суден.

1795 року , 27 січня було засновано нову Вознесенську губернію, яку зформували з Мінської, Ізяславської, Брацласької губерній, що відійшли від Польщі після її переділу; також частини Катеринославської( Херсонська, Єлисаветградська і Новомиргордська) губернії. Губернське місто цього намісництва збудувати біля р.Буг в оклиця містечка Соколов під імнем Вознесенськ. Саме намісництво поділялось на 12 повітів : Вознесенськ, Херсон, Єлисаветград, Новомиргород, Богополь, Тирасполь, Єленськ, Умань, Чигирин, Черкаси, Миколаїв, Одеса. В цих районах вводилось, як по всій території повітові суди і дворянські опіки. Щодо земських судів та повітових казначейств, то вони створені лише у дев'яти містечках. Через те, що ця територія була прилеглою до руху російських товарів у Молдавію, Валахію( з яких теж значна частина переселенців потрапила на південь України) і Бесарабію, було відкрито одну прикордоннну митницю у Дубосарах, а в Овідіополі створювалась митницька застава.

Loading...

 
 

Цікаве