WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Обмеження та скасування автономії Гетьманщини - Курсова робота

Обмеження та скасування автономії Гетьманщини - Курсова робота

Важливе значення мало те, що велика кількість росія отримали великі землі на території України, які були непідкотрольні гетьману. Саме вони почали активно запроваджувати кріпацтво, яке було поширене на той час у Російській імперії.

1722р. вводилась Малоросійська колегія, яка виконувала дорадчі функції. Вона приймала від населення скарги на українські суди, контролюючи фінанси, стежачи за стосунками старшини та козацтва. Саме вона поступово звужувала повноваження гетьмана, обмежувала ураїнську автономію. Уже у 1723р. без візи малоросійської колегії не міг прийматись жоден з важливих законодавчих актів. У залежність від неї потрапили майже всі українські державні структкри – адміністрація, суд, Генеральна канцелярія.

Смерть Петра І та загроза з боку Туреччини змінила становище до українських земель. Діяльність Малоросійської колегії набула таких обертів, що вон вже обкладала великими податкми населення до тієї пори, поки не зачепила інтереси Меньшикова, в якого на той час нараховувалось декілька маєтків і навіть міст. 1727р. колегія була розпущена, було знову дозволено обрання гетьмана, ним став Д.Апостол.

1728р. на коронації Петра ІІ гетьман подав прошеніє про задоволення прав за договором 1654р. На заміну прошенія новий цар послав „решительние пункти", відповідно до яких гетьман не мав права вести дипломатичні переговори; генеральну старшину та полковників обирав цар; за контролем вводились уже двоє осіб підскарбіїв – українець і росіянин; мито яке збиралось за товари мало відходити до царської казни.

Проте і були певні поблажки:

  • переводилась Гетьманщина з імперського Сенату під юрисдикцію закордонних справ

  • скоротились чисельність військ на території України

  • скасування податків, накладених Малоросійською колегією.

Проте деякий відступ мав декларативне значення, у житті наступ на державність українського народу так і продовжувався і не збирався спадати.

Після смерті Д.Апостола було прийнято рішення, за яким нового гетьмана вже не обирали, а замість нього впроваджувався орган, який називали „Правління гетьманського уряду". До нього входили шість осіб : три українця і три росіянина. На чолі цього уряду став Шаховський, який дотримувався наказу „Недремним оком наблюдать за поступками тамошнего малоросійскего народа".

Характерними для цього періоджу було надмірне втручання російських чиновників у всі сфери суспільного життя , русифікація українського населення, терор „Таємної канцелярії". Під час чергової російсько-турецької війни Україна стала портом для поповнення сил російської армії. Наслідки були вражаючими – 35 тис. чол. загинуло. І так виснажені землі великими податками і засиллями великих землевласників змушені були протягом війни утримувати від 50 до 75 російських полків. Внаслідок чого Україна зазнала збитків на 1.5 млн.карбованців.

У 50-ті роки останнім гетьманом стає Кирило Розумовський. Саме в цей період російський уряд не припинив, а уповільнив процес наступу на українську автономію. Гетьманату заборонялось перелистуватись з представниками інших країн, полковників вибирала царська влада. З'явилось також ряд нових обмежень. 1761р. Київ назавжди переходить під пряме імперське правління. 1764 р. уряд гетьманщини мав подавтаи щорічний фінасовий звіт російському царату про прибутки і видатки державного об'єднання. К.Розумовський крім судової реформи і ряду заходів щодо покращення освіти хотів ввести принцип спадковості посади гетьмана, проте прихід до влади Катерини ІІ координально змінив становище української державності.

Таким чином українська державність після смерті ще Б.Хмельницького була преречена на занепад та підкорення. Поступово Російська імперія підминала під себе все більше і більше прав стосовно вирішення майбутнього Гетьманщини, „рекомендуючи" українському народові „бравих" гетьманів з „міцним характером" і тих, хто перш за все піклувався за свої статки, а доля державності українського народу відсовували на інший план. Поступово разом із гетьманами почала „вицвітати" і старшина, яка на кінець дбала лише про своє черево, а про доля українського народу ніхто і не задумувався.

Російська централізаторська політика на Україні передбачала три основних мети:

1) цілком підкорити собі українську верхівку і простий люд;

2) підпорядкувати українське врядування, економіку, культуру;

3) максимально користатися людськими й господарськими ресурсами України. Слід зауважити, що Україна не становила у цьому відношенні винятку, оскільки царський уряд провадив аналогічну політику як в інших сусідніх з імперією землях, так і в самому її центрі.

Після провалу Мазепиних планів українці були змушені перейти до оборони. Та поглинання Гетьманщини Російською імперією було довгим і затяжним. Не всі російські правителі XVIII ст. були такими прибічниками централізму, як Петро І. Потребуючи підтримки у численних війнах із турками, царський уряд ретельно уникав антагонізмів з "малоросами". Проте росіяни послідовно намагалися обмежити українське самоврядування. Для цього вони застосовували всі звичайні способи імперських політиків. Найулюбленішим із них був принцип "поділяй і володарюй", яким заохочувалися чвари між гетьманами і старшиною. Іншим способом було упокорення старшини під острахом підбурювання проти неї селянства. Кожний прорахунок української адміністрації, кожна скарга простого люду на старшину використовувалися центральним урядом як привід для впровадження адміністративних "покращень". Ці нововведення незмінно упроводжувалися благочестивими деклараціями про те, що в їхній основі лежить монарше піклування про суспільний добробут.

2. Ліквдація Запорізької Січі. Скасування козацького стану.

Серйозним подразником для Росії і однією з причин руйнації Запорізької Січі була позитивна динаміка розвитку економіки Запорожжя. Багатший зазвичай стає і самостійнішим, а царату потрібен був лише слабкий васал . Дедалі гучніше заявляло про свої права і Донське козацтво, однак імперія прагнула розібратися передовсім з „чужими" кандидатами у самостійники. Які, до того ж почали чинити опір переселенцям із Новоросійської губернії. Обурена негостинністю запорожців, Імператриця 22 березня 1775р. писала графу Рум'янцеву:"... запорожци столько причинили обид и розорения жителям Новоросийской губернії, что превосходит всякоє терпение...". Той у свою чергу 3 травня 1775 року в ордері на ім'я князя Прозоровского вказував, що запорожці хочуть вольностей більше , чим це припустимо., а в поданні до імператорського двору прогнозував, що запорожці можуть дійти до крайнощів, замислюючи непотрібне стосовно їх підданства перед Росією. Російську імперію дратували найменший рух козацької держави в бік самостійності, ухвала на Січі рішень без узгодження з царатом.

Визначають історики і соціальний аспект скасування Запорізької Січі. Ярмо кріпосництва спонукало мешканців російської глибинки до збройного спротиву. Відомий приклад об'єднання козаків з угрупуванням Омельяна Пугачова, який мав на меті залучити військо запорозьке до війни з російським самодержавством. Козацька делегація гостювала у Пугачова , котрий видав себе за імператора Петра ІІІ . царат жахали такі контакти російських повстанців з козаками , котрі жили на Січі, а там не було кріпацтва, і куди тікали люди звідусіль.

У ставленні до запорожців російська імперія ніколи не виявляла щирої приязні, преважал пересторога і занепокоєння. 1734 р. Пилип Орлик застерігав : "Москва здійснить свій намір, військо Запорозьке зажене за р. Волгу і тим самим викоренить на вічні часи військове гніздо й саме ім'я самого Війська Зпорозького Низового". Чотири роки по тому славний гетьман нагадуватиме січовикам , що під час „Немирівського конгресу" 1738 року воюючих країн російські посли на перемовинах ганьбили запорожців, називаючи їх зрадниками і шахраями.

Росія не приховувала своїх намірів щодо вірогідності депортації українського козацтва. достеменно відомо, приміром, що державний канцлер імператриці Єлизавети Воронцов у 1760 р. під час процедури вручення запорозьким козакам жаловання порівняв Січ з нігтем, якого можна буде будь-якої миті зрізати з „благородного пальця". Тоді ж деякі сенатори інформували гостей про намір російського уряду" винних предать ссилкам, а оставшихся вивести за Волгу" упродовж майже півстоліття царат відкладав реалізацію підлих намірів. Зовнішньо політичним чинником відтермінування була постійна потреба у козаках у протистоянні з Османською імперією, яка у 1741р. змирилася з фактом включення Запорізької Січі до Російської імперії. Остаточно розв'язав руки російському урядові Куйчук-Кайнарджистський мирний договір 1774р. – підписаний з турками . передовсім царат нагадав зраду цареві Мазепи. Прогнозуючи подальший перебіг подій катерина ІІ побоювалась збігу інтересів у Запорожжі з Туреччиною. Перспектива така існувала з огляду на ту обставину, що поміж козаків, зазвичай бідних, завжди було вдосталь симпатиків політики збагачення, яку сповідували кримчаки і турки. Про це неодноразово доповідали на засіданнях Державної ради Російської імперії міністр закордонних справ граф Панін, генерал-фельдмаршал Розумовський. Учергове – по тому, як в грудні 1768 р. Січі спалахнуло повстання бідноти, багато козаків мали намір забрати артилерію й амуніцію і відправитися під протекцію Османської імперії.

Loading...

 
 

Цікаве