WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Комiсiї для вирiшення взаємних претензiй татар i запорожцiв перiоду нової сiчi - Реферат

Комiсiї для вирiшення взаємних претензiй татар i запорожцiв перiоду нової сiчi - Реферат

Василя Черненка розпiзнав Пластунiвського курiня отаман Вiрменка, але показав, що той вже 2 роки як пiшов iз куреня (тобто Кіш за нього не вiдповiдає). Вiд названих Черненком спiучасникiв курiннi також вiдмовились: Брюховецького куреня отаман I.Пе-редеря показав, що його козак Ярема Дуб без дозволу вiдлучався з куреня 5 рокiв тому, про Василя Кучатого зовсiм не чув. Криловський курiнний Леонтiй Таран пока-зав, що про поколотого козака Степана старого "вiдродясь не чув, а Ктиторівський ку-рiнний I.Карабута показав, що його козак Фома вiдлучався 7 рокiв тому [21;112–117]. Видно, що старшина приховує винних.

Найгучнішою справою комiсiї 1752 р. була справа ханського перекладача Алi, у яко-го при нападi у степу козакiв пропала срiбна шабля, яку вiн бачив потiм у Бахчисараї на запорiзькому отаманi Чубi [20;146].

Погано зарекомендував себе i кошовий Я.Iгнатович: мешканець Перекопу Мегмет скаржився, що, коли у 1751 р. вiн стояв на постої у Щербинiвського курiня козака Ми-хайла, вкрали в нього 4 коней, одного з яких вiн бачив потiм у Iгнатовича [20;19].

Помiж iншим, у описi майна колишнього кошового П.Калнишевського (справа "Про худобу та iнше майно колишнiх запорiзьких старшин, що вийшло у конфiскацiю "31 сiч--ня 1776 р.) згадується багато речей турецького та татарського походження (ткани-ни, одяг, збруя кiнська, зброя): 2 луки зi срiблом, турецька рушниця з золотою насiч-кою i обкованим срiблом прикладом, шабля з камiнцями та iн.; у А.Головатого – "нiж оправ-ле-ний срiблом," рушниця "насiчена срiблом" та iн.; у П.Глоби – нiж зi срiблом та iн. Крiм того, у Калнишевського було багато турецьких грошей: 108 півторалевiв, 52 тенфи, 4 лева, 120 талерiв, 5 турецьких червінців [27;101–107]. Наявнiсть великої кiлькостi ту-рецько-татарських речей вiдзначалася дослiдниками. "Звичайно, не можна залiчувати всi цi речi до торговельного iмпорту, можливо, що це були воєннi трофеї" [27;106]. Можна додати, що цi "трофеї" були не тiльки вiйськовими.

Бiльш того, завдяки таким якостям старшина здобула мiжнародну репутацію: у 1752 р. хануказував Портi на слабке утримання кошового, який всiм цим безладдям причиною пос-тавляє" [8;236]. Леонтьєв вимагав не судити запорожцiв в Сiчi, а вiд-си-ла-ти їх у Київ за причиною необ'єктивностi такого суду – кошовi самi до розподiлу погра-бованого запо-рожцями ... намiр мають i разом iз злодiями користуються" [28;60].

Звичайно, стикалася з татарами, головним чином, голота, яка йшла на пiвдень у по-шуках кращого життя, але з пограбувань мала прибуток i старшина, яка скуповувала вкрадене, i тому повинна була приховувати винних. До того ж, старшина була силою, найбiльш зацiкавленою в колонiзацiї запорожцями пiвденного Приднiпров'я як i в нас-тупi на татар.

Запорожцi усiлякими засобами намагалися вiддалити початок роботи комiсiй, з кож-ного приводу вимагали резолюцiй з Києва, заважали розшуку звинувачених. Так, комi-сiя 1749р. кiлька разiв вiдкладалася, в тому числi i за проханням запорожцiв. Царський уряд обурювала поведiнка козакiв. Наприклад, у листi кошовому 19 квiтня 1749 р. О.Никифоров вимагає примусити курiних отаманiв допомагати слiдству, тому що вони "нi про що не турбуються, як тiльки про свою веселiсть" [21;24]. У рапортi О.Ни-ки-фо-ро-ва М.І.Леонтьєву вiд 30 грудня 1748 р. говориться, що вiн запросив у козакiв реєстр їх скарг на татар, але, за їх гулянням, нiчого не одержав. Вимога комiсара була виконана лише 28 березня 1749р., а саме через пiвроку пiсля татарського реєстру [9;442]. До того ж запорiзький ре-єстр було складено у порiвняннi з татарським дуже недобросовiсно. Це ускладнювало слiдство i викликало пiдозри, що запорожцi протидiють роботi комiсiй. Вiдомо, що статистика на Запорiжжi була для свого часу досить розвинутою. О.О.Ан-дрiєвський навiть вважав, що на Сiчi, у Вiйськовiй канцелярiї iснував особливий жур-нал, у який заносили рiзного роду скарги на татар або самими потерпiлими, або свiд-ками. На основi цього журналу складалися реєстри скарг запорожцiв [7;21].

Царський уряд майже повнiстю взяв на себе зовнiшньополiтичний аспект комiсiй. Листування кошового з татарськими сановниками було рiдким i торкалося лише окре-мих скарг, а не комiсiй в цiлому. У листi I.I.Костюрiна в Кош 1 вересня 1754 р. кошо-вому наказується рапортувати в Київ про листування з приводу прикордонних комiсiй i просити на те дозволу, а без дозволу вiд такого листування утримуватися [17;1]. Пока-зовою є справа козака К.Брюховецького i татарина Османа – кримському хану для ви-рi-шення питання на користь запорожця було замало розписки Османа про одерження гро-шей i листа кошового, вiн запросив ще й пiдтвердження у київського губернатора [12;32].

Невеликi повноваження запорiзьких i татарських депутатiв сповiльнювали роботу ко-мiсiй, плодили надмiрне бюрократичне листування з вищими iнстанцiями, навiть з при-воду незначних питань. В комiсiях дотримувалися певного дипломатичного етикету: на честь приїзду та вiд'їзду татарських депутатiв кошовий давав обiди, на початку кон-фе-ре-н-цiй татарських депутатiв пригощали пивом або чаєм [21;51,43]. Утримувати татар-ських депутатiв пiд час комiсiй для запорожцiв було накладно, суперечило їх звичаям, i тому було вирiшено узяти татарських депутатiв на утримання держави [21;35].

Пiд час слiдства татарськi депутати неодноразово показали свою некомпетентнiсть i навiть нечеснiсть. Так, вони вiдмовлялися подавати будь–які докази i свiдкiв на тiй пiд-ставi, що все мiститься у реєстрах, тобто вимагали вiрити їм на слово [21; 55]. Татарський перекладач таємно повiдомив росiйського комiсара, що татарськi скарги ви-гаданi – написанi селища, особливо ногайськi, яких нiколи не iснувало, i худоба, яку самi поїли, або яка через нестачу кормiв загинула (1749 р.) [21;46].

Були випадки повторення уже задоволених татарських скарг: за минулi роки впису-вали претензiї у реєстри, що розглядалися у комiсiї. Так, при перевiрцi реєстрiв Комiсiї 1749 р. одну iз скарг було знайдено у листi хана Селiм-Гiрея до М.I.Лєонтьєва 24 грудня 1746 р., що визнали самi татари [21;53].

Крiм того, татарськi депутати постiйно чинили опір процесуальним пропозицiям ро-сiй-ської сторони: вони наче не розумiли, як зробити екстракти реєстрiв претензiй, пiд-писи свої на розписцi про одержання грошей відмовлялися ставити, бо того у них "не водиться" [21;51–53]. На конференцiях з боку татар мали мiсце i ворожi витiвки – та-та-р-ський депутат у Комiсiї 1749 р. Мустафа-Ага кричав i тупавногами [21;39].

Запорожцi вiдмовлялися вiд усiх татарських претензiй, хоча довели невiрнiсть лише деяких. Але це було i не важко, тому що неможливо було довести не тiльки невiрнiсть, але й правдивiсть скарг. Можна тiльки приєднатись до кошового Я.Iгнатовича: татарськi звинувачення дуже перебiльшенi – 2 906 коней "не тiльки за два днi, а i за 500 рокiв уг-нати неможливо", а викраденi грошi 2 978 крб. "не тiльки у пастуха, а i у кримського вi-зира знайти неможливо; i як тому можна вiрити, щоб їхнi пастухи, ходячi за худобою, грошей по 100 i по 200 карбованцiв з собою носили" [12;52].

Це розумiла i царська адмiнiстрацiя. О.Никифоров доносив у Київ, що турки бре-шуть, i їм нiякої сатисфакцiї не належить [9;452]. Крiм того, запорожцi переконали уряд, що татаривикористовують участь у конференцiї для розвiдок.

Перевiрити факти насилля, якi вiдбулися у глухому степу, було неможливо, тому жод-на iз сторiн не бажала робити компенсацiї. Комiсiї закiнчувалися єдино можливим засо-бом – обмiном претензiями (за вийнятком випадкiв полону). Хоча деякi комiсiї тривали бiльше року, були задовольненi лише окремi скарги, за якими були представ-ленi докази i знайденi виннi. Наприклад, 20 березня 1759 р. Колегiя iноземних справ повiдомила хана, що гайдамаки, якi пограбували татарина Девлета, знайденi, викраденi речi поверненi, про що Кiш має розписку вiд 7 червня 1757 р. [5;245]. У 1754 р. мало-росiйським сот-ни-ком Вас. Зарудним було знайдено i повернуто татарам 30 коней (за-мiсть показаних 300) [3;1825] тощо.

Таким чином, можна констатувати, що цi комiсiї не забезпечили миру на кордонi, тому що не усувалися причини прикордонних конфлiктiв, якi стали невiд'ємною части-нкою життя двох суспiльств.

ЛIТЕРАТУРА

1. Яворницький Д.I. Iсторiя запорозьких козакiв. – К.,1990. – Т.1.

2. Эварницкий Д.И. Сборник материалов для истории запорожских казаков. – СПб.,1888.

3. Эварницкий Д.И. Источники для истории запорожских казаков. – Владимир, 1903. – Т.2.

4. Скальковский А.А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского.– Одесса, 1885. – Ч.1.

5. Андриевский А.А. Материалы по истории Запорожья и пограничных сношений (1743-1767). – Одесса,1893.

6. Андриевский А.А. Русские конфедераты в Турции и Крыму в 1765 – 1768 гг. – К., 1894.

7. Андриевский А.А. Комиссии 1749 г. для разбора взаимных претензий татар и запорожцев.– К., 1794.

8. Андриевский А.А. Материалы для истории Южнорусского края в 18ст.(1715–1774), извле-ченные из старых дел Киевского губернского архива. – Одесса, 1886.

9. Андриевский А.А. Дела, касающиеся запоржцев, с 1715–1774 гг.// ЗООИД. – Одесса, 1886.– Т.14.

10. Смирнов В.Д. Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты // ЗООИД.– Одесса, 1889. – Т.16.

11. Иванов П.А. Материалы по истории Запоржья и пограничных сношений (1743–1767) // ЗООИД. – Одесса,1894. – Т.17.

12. Львов Л. Отношения между Запорожьем и Крымом. – Одесса, 1895.

13. Полное собрание законов Российской империи. – СПб.,1830. – Т.2. – № 8276.

14. Инструмент разграничения земель между Россией и Портою в 1742г.//ЗООИД. – Одесса, 1850.– Т.2.

15. Слабченко М. Паланкова органiзацiя Запорозьких Вольностей // Працi комiсiї для виучу-вання iсторiї захiдно-руського та вкраїнського права. – К., 1929. – Т.4.

16. Манштейн Х.Г. Записки исторические, гражданские и военные о России с 1727 по 1744 год с дополнением достаточного сведения о войске, флоте, торговле и проч сей обширной империи.– М., 1823.

Loading...

 
 

Цікаве