WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Особливостi релiгiйностi запорозьких козакiв - Реферат

Особливостi релiгiйностi запорозьких козакiв - Реферат

Реферат на тему:

ОСОБЛИВОСТI РЕЛIГIЙНОСТI ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКIВ

Характер церковного будівництва, управління духовною справою i, як наслідок, церковного устрою Запорозьких Вольностей великою мірою визначалися особливостями релігійності населення цього регіону. Особливості складу козацтва, історична традиція, геополітичні i природні умови його існування призвели до складання своєрідного світо-гляду запорожців, відмінного від будь-якого іншого.

В світосприйманні запорозького козацтва, що формувалось протягом кількох століть, поєднались елементи російського, українського розуміння православ'я i оригінальних релігійних поглядів, що виникли в самому козацькому середовищі. Тому не можна вслід за історичною традицією категорично казати про запорожців ні як про лицарів право-славної віри, ні як про людей religionis nullius, "єретичих синів".

Безумовно має рацію О.М.Апанович, наголошуючи на тому, що в часи існування запорозького козацтва весь світ був віруючим [3; 14, 4; 208-209]. Таке становище на той час було природнім i зрозумілим. Релiгiя була основною формою світосприймання, i тому навіть атеїстичні ідеї носили форму релігійних сект. Нацiонально-визвольнi рухи, політичні, військові конфлікти мали релігійний характер i форму. Релiгiя супро-воджувала людину протягом всього її життя. На релігійних темах будувалося мистецтво, значна частина книг, що виходили в ті часи, мала релігійний характер. Свята, під час яких люди відпочивали i спілкувалися зі своїми близькими, були релігійними. Тому світогляд запорозького козацтва теж мав релігійний характер i ззовні він проявлявся в формі православ'я.

Запорожжя знаходилось на перехресті трьох релігій i конфесій - ісламу, православ'я i католицтва. Чому ж козацтво традиційно дотримувалось саме православ'я? На Запорож-жя приходили люди в основному з українських земель, що входили до складу Росiї i Польщi. Для них, мало знайомих навіть з тонкощами православної релігії, іслам був зовсім чужим i незрозумілим. Крiм того, історично склалося так, що представники ісламської віри - татари i турки - були ворогами як України, так Росiї i Польщi. Вони здійснювали набіги на їхні землі i спричиняли значну шкодунаселенню. Звичайно, що татари i турки, а разом з ними i їхня релігія не могли не сприйматися запорожцями вороже.

Несприйняття козацтвом католицтва має не такі глибокі історичні корені. До 1569 р., тобто до прийняття Люблiнської унії, i навіть у перші роки існування Речі Посполитої віротерпимість була однією з характерних рис суспільного життя України. Лише боротьба запорозького козацтва з татарами i турками йшла під релігійними гаслами. З обранням королем Сигізмунда III ситуація значно змінилася. Уряд Речі Посполитої, а слідом за ним i польська шляхта стали вважати православ'я нижчою релігією, чинити перешкоди будівництву православних церков, культовим відправам. Це викликало опозиційну реакцію з боку православних священиків, письменників i полемістів. Але найбільшу небезпеку для уряду Речі Посполитої становило козацтво, для якого захист православ'я став означати захист тих прав i свобод, на які вела наступ польська шляхта.

Проте, варіант православ'я, що сповідався на Запорожжi, відрізнявся від догматич-ного, основні риси якого збереглися, зокрема, в Росiї. Багато схожих рис козацька релі-гія мала з віруваннями i обрядовістю населення України. Причиною цього був тісний зв'язок населення Запорожжя з Лiвобережною Україною. Саме з її території приходила значна кількість людей до військового товариства, на Лiвобережнiй Українi в багатьох з них залишилися родини, i тому взимку, в мирні часи козаки їздили до своїх домівок. Багато хто із запорожців за власним бажанням або за дорученням Коша відвідував київ-ську консисторію, Межигiрський та інші українські монастирі. Значна частина духовен-ства прибула до Запорожжя саме з Межигiр'я, а запорозька старшина підтримувала досить тісні стосунки з українським духовенством. В XVIII ст. було поширене ходіння "мандрівних дяків" з Київської Академiї до Запорожжя, які часто влаштовувались при козацьких церквах. Релiгiйна література до Запорозьких Вольностей надходила головним чином з Лiвобережної України. Отже, між Лiвобережною Україною i Запорожжям існу-вав постійний тісний зв'язок, в тому числі i в релігійній сфері. Тому на території Запо-розьких Вольностей православні обряди i традиції мали досить багато спільних рис з тими, що були поширені на Лiвобережнiй Українi. Останні дещо відрізнялись від російських. Як вважає дослідникісторії української церкви I.I.Огiєнко, "найголовніша підвалина кожної церкви - Св. Письмо, а канони, особливо другорядні, кожна церква приймає по своєму. Через це кожна православна церква виробила собі дуже багато своїх окремих церковних звичаєв... Усе це мала й наша церква" [11; 203-204]. У релігійності населення Росiї головне місце займала обрядовість. За висловом Антоновича, "вони щиро стоять за всякий, навіть дрібний обряд, букву (розкольничi спірки проте, чи казати "Господи помилуй" чи "О Господи помилуй", про сугубе чи трегубе алілуя, чи "рожденна несотворенна", чи "рожденна, а не сотворенна") й інше. Дякуючи великому поважанню авторитету, великорус видається великою нетерпимістю в вірі" [1; 205]. Можна погодитися з думкою В.Антоновича про те, що "у русина віра живе чуттям інтимним. Вiн мало звертає уваги на обрядовість. Релiгiйне чуття його видається великим теплом i щирістю" [1; 205]. Дiйсно, в українських церквах духовенство досить вільно тлумачило написане в релігійних книгах, не дотримувалося тих канонів, які пильно виконувалися російськими духовними особами. З цього приводу київські архієпископи (митрополити), під тиском Синоду, неодноразово видавали розпорядження, спрямовані на "виправлення духовенства" [7; 397-423]. Релiгiйна література, що друкувалась в укра-їнських типографіях, дещо відрізнялась від російської в тулмаченнi догм право-слав'я [13; 305].

Проте, існували розбіжності i в релігійному світосприйманні українців i запорожців, пов'язані з особливостями життя останніх. Вже зазначалось, що в силу багатьох політич-них обставин, починаючи з середини XVII ст. Запорожжя почало "віддалятися" від Геть-манщини. Життя на його території значно відрізнялось від українського, тут існували оригінальні закони, система управління, військова організація, тощо. Це навіть дало підставу О.Я.Єфименко казати, що "Запорожжя розвинуло в собі деякі сторони цього життя до такої своєрідності, яка надає цьому соцiально-полiтичному організму риси повної винятковості" [9; 335]. Запорозькі козаки, постійно відчуваючи небезпеку з боку сусідів i часто ведучи війни, велику надію покладали на Боже провидiння - "цей єдиний якір порятунку в усіх випадках, якою б неминучою не видавалась небезпека, якою близькою не була б смерть" [2; 5]. Козацтво бачило виправдання жорстокостям війни в постулаті про захист православної віри від мусульман i католиків. Часті походи при-му-сили запорожців значно спростити релігійні обряди i навіть надати їм військового забарвлення. Прагнення Коша керувати всіма сферами життя Запорожжя, в тому складі i релігійною, призвело до зміни традиційної системи управління церквами.

Отже, в період Нової Січі у запорозьких козаків під впливом всіх цих факторів склалася й існувала оригінальна релігійність, яка відрізнялась від будь-якої іншої.

Вона яскраво проявилась в ставленні до представників інших релігій, конфесій i національностей. Запорожці були зацікавлені в збільшенні своєї чисельності. Iз того факту, що на Січі не було жінок, випливає логічний наслідок: там ніхто не народжувався [12; 218]. Крiм того, багато мешканців Запорожжя щорічно гинуло внаслідок війн, хвороб i старості. Тому довгий час єдиним джерелом поповнення лав Запорозького Вiйська було прийняття переселенців iз-за меж Запорожжя. Капiтан російської армії Зарульський, сучасник Нової Січі, відзначав, що заради "примноження війська" запо-розькі козаки приймали переселенців "без розбору віри, закону, батьківщини i причин, примусивших їх залишити її" [10; 22]. Такої ж точки зору дотримувався I.Георгi: "Вони приймали до себе без будь-якого письмового виду i паспортів про спонукальні причини приходу до них кожного прибулого, i не було майже народу i племені, з якого б не було серед них людей" [5; 358]. Таке ставлення запорожців до бажаючих вступити до Вiйська навіть дало підставу імператриці Катеринi II назвати в указі від 3 серпня 1775 р. однією з причин ліквідації Січі те, що козаки "стали... приймати без розбору в своє погане това-риство людей всякого народу, всякої мови i всякої віри" [6; 536].

До Запорожжя дійсно приймалися люди будь-якої національності, однак вони були повинні прийняти православну віру. Без виконання цієї умови переселенці не мали права мешкати на Запорожжi. Обов'язковiсть цього підкреслюється рядом документів. В наказі запорозьким депутатам у Комiсiї для складання нового Уложення про прийняття до лав Вiйська Запорозького говорилося так: "В Вiйсько Запорозьке із різних націй, для помешкання i служби малолітніми i вже повнолітніми люди приходять, i по прийнятті їми закона Грекоросiйського i на вірність Її Iмператорськiй Величності присяги, запису-ються на службу" [27; 653]. Г.Ф.Мiллер так казав про перехрещення прибулих до Запо-рожжя іновірців: "Запорожці хрестять Жида, або Татарина, перехрестять Поляка, або іншого Християнина, що не були в їхнiй вірі - ті їм діти" [15; 64].

Loading...

 
 

Цікаве