WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в роки Першої Світової війни - Контрольна робота

Україна в роки Першої Світової війни - Контрольна робота

Деякі інформації Союзу Визволення України мали успіх, викли- кали зацікавленість, але реального нічого не давали. Більше значен- ня мала діяльність членів СВУ в таборах для воєннополонених. їмудалося виділити українців-воєнополонених в окремі табори у Фрай-штадті в Австрії, де було біля 30.000 вояків, і в Раштаті, Ганновері. Гмюндені — у Німеччині; удалося поліпшити загальні умови життяв тих таборах, організувати там школи, бібліотеки, церкви. Головне завдання — політичне виховання полонених, перетворення їх насвідомих українських громадян — дало блискучі наслідки. Проте,діяльність Союзу в Україні, як згадано вище, зустріли спочатку ду- же негативно. ТУП, а зокрема М. Грушевський, ставилися до ньогонегативно.

1915-й рік вніс багато у внутрішнє життя Росії, а разом з нею йУкраїни. У Державній Думі зорганізовано т. зв. Прогресивньій Блок,до якого ввійшли представники конституційних демократів, прогре-систи, ліві октябристи, земці. Основою об'єднання було незадоволен- ня владою. Блок настоював на продовженні війни до переможного кінця, але для цього влада мусить бути у контакті з громадянством. Блок вимагав амнестії для політичних в'язнів, широкої автономіїдля поляків, припинення репресій проти українців, скасування об-межень у правах жидів тощо. До Блоку вступило 300 членів Дер-жавної Думи (з 420) та частина Державної Ради (Государственного Совета). Дехто з міністрів поділяв програму Бльоку, але цар, у від-повідь на вимогу Бльоку, розпустив Думу. Міністри, які стояли запоступки у відношенні до вимог Бльоку — М. Щербатов, А. Самарін,А. Кривошеїн, П. Харитонов — були усунені. Цар ясно показав, щобажає зберегти всю владу у своїх руках.

Почалися великі зміни. Верховний головнокомандувач, великийкнязь Миколай Миколайович, користався значною популярністю серед військових старшин і ще більшою — серед солдатів. Ця попу-лярність породжувала навіть думки про можливий бонапартизм. У липні 1915 року цар призначив Миколая Миколайовича головно-командувачем Кавказького фронту, а верховне командування взявна себе. Це викликало дуже багато хвилювань в армії і в суспільстві. Після катастроф на Ходинці під час коронування та під час Япон- ської війни у народі вважали царя Миколу II нещасливим і боялися, що він принесе нове нещастя. Дуже негативне враження справ- ляло те, що фактичне регентство, після виїзду царя на фронт, пере-йшло до цариці Олександри, ще більше непопулярної, ніж цар.

5. Продовження війни. Її завершення та наслідки

Війна затягувалася. Фронти стояли майже без змін. У травні 1916року, знову на вимогу союзників, російські війська південно-захід- нього фронту, під проводом генерала А. Брусілова, завдали австрій- цям тяжких поразок і зайняли широку смугу Галичини та Волині.Брусіловський наступ значно допоміг Франції, яку німці тіснили під Верденом, але цей наступ для російського фронту дав небагато.

Поволі економіка почала захитуватись. Залізниці не справлялися з перевозами, у промислових центрах не вистачало продуктів, обни-зилась продуктивність праці, бо кваліфікованих робітників замі-няли жінки; підлітки, воєннополонені. Почалися перебої у праціцукроварень, млинів.

У сільському господарстві не вистачало чоловіків, коней, рема- ненту. Посівна площа у 1916 році зменшилася в Україні на 1.900.000десятин, гуртовий збір збіжжя у порівнянні з р. 1913 обнизився на200.000.000 пудів. Найбільше потерпіли малоземельні селяни: на1917-ий рік в Україні з 3.980.000 селянських господарств 640.000 немали засівів, 1.400.000 не мали коней, а 1.142.000 не мали корів.

1916-ий рік позначився рядом страйків та заворушень, що відбу-валися під гаслом Геть з війною. Особливо багато було їх у Донбасі — в Горлівці, Бахмугі, в Катеринославі, Харкові, Миколаєві — там,де були великі заводи. Керували тими заворушеннями підпільні соціялістичні організації. Цей настрій перекидався на фронт, внаслі- док чого цілі полки відмовлялися йти в бій. Становище погіршували маси запасних, які місяцями сиділи у касарнях, чекаючи, коли їх вишлють на фронт. Вони сиділи без діла, бо не вистачало руш-ниць для муштри, Запасні були легкою здобичею для революцій-них агітаторів, 3 приводу вибуху заворушень командувач Київської Військової Округи писав у Ставку верховного головнокомандувача: не зважаючи на репресивні заходи, повстання, як зараза спалаху- ють то в одному, то в іншому пункті і набрали останнім часом вели-кого поширення.

Кривава війна, без перспектив, із фронтами, які стояли непоруш-но, втомила всіх. Непопулярний вищий провід викликав незадово- лення у Державній Думі, серед війська, у запіллі. Постійна зміна міністрів підривала до них довіря. Вирішування справ держави, на-роду здебільшого залежало від особистих симпатій чи антипатій мо- нарха, цариці, диктувалось побоюваннями, що той або інший міні-стер має звязки з Державною Думою, земством. Прийняття царем ролі верховного головнокомандувача, замість популярного великогокнязя Миколая Миколайовича, справило у масі населення неґатив-не враження, воно робило царя відповідальним за помилки та нев-дачі і позбавляло його авреолі. Перебування царевича — хлопчикаОлексія у Ставці надавало їй приватного характеру. У широких ко- лах, починаючи з членів царської родини й закінчуючи звичайним елянином, зростала ворожість до цариці Олександри, яка фактично управляла державою, і це підривало будь-яке довіря до влади.

На початку 1917 року в Петербурзі скупчилося коло 200.000 за-пасних солдатів, яких мали навесні відрядити на фронт. Жили вони одним життям з населенням міста і легко піддавалися револю-ційній пропаганді, також і большевицькій. У місті не було надій-них полків. Випадково, через сніжні завірюхи, 23 лютого забраклохліба в пекарнях, і в столиці почалося хвилювання. Застрайкувало 90.000 робітників. По вулицях ходили демонструючі робітники із гаслами: Долой войну! Долой самодержавие! Демонстрації при-пинились, коли 24 лютого в крамницях зявилося досить хліба. Ніхто з адміністрації не надавав тому рухові важливого значення.Державна Дума хотіла була використати його, щоб добитися відпо-відального міністерства. А тим часом на вулицях залунали пострі-ли. Були забиті й серед поліції, і козаків, і робітників.

25 лютого проголошено перерву праці Державної Думи на кількатижнів. Повстання розгорялося. У проклямаціях закликалося до по-валення режиму. 27 лютого до повстання приєднався Волинський запасний полк, у якому було багато українців. Не зважаючи на це,не звертаючи уваги на зміцнення впливу революційних партій (есе- рів, есдеків і большевиків), які керували заворушеннями, кабінетміністрів не надавав рухові значення. Тому, що Державну Думутимчасово розпущено, зорганізовано 27 лютого Тимчасовий КомітетДержавної Думи, до якого ввійшли представники різних фракцій На голову Комітету обрано голову Державної Думи, М. Родзянка. У той же день зреволюціонізована маса обрала Раду робітни- чих та солдатських депутатів. Утворилося два уряди, при чому ре-альна сила була в руках Ради робітників та солдатів.

27 лютого в Ставці одержано повідомлення про повстання в Пет-рограді й участь у ньому війська.

Використана література:

  1. О.Д.Бойко. Історія України. – К., 1999.

  2. В.Й.Борисенко. Курс української історії. – К., 1998.

  3. В.І.Семененко, Л.О.Радченко. Історія України. – Харків, 2000.

  4. Б.Лановик, Р.Матейко, З.Матисякевич. Історія України. – К., 2000.

  5. К.І.Рибалка. Історія України. – Ч.І. – К., 1994.

  6. Історія України. Під редакцією Ю.Зайцева. – Львів, 1997.

  7. М.Котляр, С.Кульчицький. Довідник з історії України. – К., 1996.

Loading...

 
 

Цікаве