WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Війна після війни - ОУН і УПА пiсля 1945 року - Реферат

Війна після війни - ОУН і УПА пiсля 1945 року - Реферат

Реферат на тему:

Війна після війни - ОУН і УПА пiсля 1945 року.

Із закінченням війни з нацистською Німеччиною ОУН і УПА продовжували збройну боротьбу проти радянського комуністичного режиму. Радянське керівництво після капітуляції Німеччини посилило протидію повстанцям, перетворивши Західну Україну на справжній театр воєнних дій.

Під контролем центральних московських органів відбувалася "совєтизація" західноукраїнських земель. По суті це було утвердження вже випробуваної більшовицьким режимом в 20-30-ті роки моделі соціалізму, насильницької уніфікації всіх сфер життя за стандартами тоталітарного суспільства. Кінцевий результат соціально-економічної і культурної політики Москви пов'язувався із здатністю місцевих парторганізацій ефективно реалізувати настанови центральних органів. Вже восени 1943 року було сформовано організаційні групи обкомів партії. До них увійшли насамперед ті, хто до війни працював у цих областях. У квітні 1944 року відновили роботу Волинський, Рівненський, Тернопільський і Чернівецький обласні комітети КП(б) України. Наприкінці 40-х років до партії почали вступати місцеві жителі. З 1947 року, спеціальним рішенням ЦК ВКП(б) до партійних лав дозволили приймати колишніх членів Комуністичної партії Західної України.

Під контролем ЦК ВКП(б) в західних областях швидко зростала чисельність парторганізацій. На початку 1947 року їх було тут 4 тис. і вони об'єднували понад 60 тис. членів партії, на початку 1953 р. - 8 тис. і до них входили понад 85 тис. осіб. (Історія України. Під ред. В. А. Смолія. - К., 1997. - С. 332).

Характерно, що питома вага членів партії з місцевого населення була незначною. Кадровий потенціал нарощувався переважно за рахунок приїжджих з центральних і східних областей, з інших тодішніх республік СССР. Так, на червень 1946 року сюди прибуло 86 749 партійних, радянських, комсомольсь-ких працівників, спеціалістів промисловості, сільського господарства, системи освіти, охорони здоров'я, культурно-освітніх закладів (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 23, спр. 2654, арк. 146). Вони не лише в переважній більшості не знали мови, звичаїв, традицій, але й не намагалися пристосуватись до місцевих умов, не бажали поважати місцеве населення, яке довгий час жило в інших соціально-політичних, культурних, побутових умовах. Силами саме цих людей і здійснювалось те, що офіційна пропаганда називала "соціалістичною перебудовою краю".

Одним з найпомітніших явищ цієї "перебудови" стало знищення за сценарієм, затвердженим у Кремлі, Української греко-католицької церкви (УГКЦ). В травні 1945 року під контролем органів безпеки було сформовано "ініціативну групу", яка агітувала за розрив унії з Римом і виправдовувала репресивні акції проти УГКЦ. 8-10 березня 1946 року відбувся контрольований НКГБ Львівський собор - з'їзд представників УГКЦ, на якому було ухвалено (за це голосували 216 делегатів-священиків і 19 представників мирян) скасувати Берестейську унію 1596 року, возз'єднавши галицьку церкву з руською православною. У 1949 році, під тиском влади, рішення про припинення діяльності уніатської церкви прийняла Мукачівська єпархія (Докладніше див.: Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Книга перша. - К.: Либідь, Військо України, 1994. - С. 291-334).

Цим та іншим брутальним діям протистояли ОУН і УПА. Сама їхня наявність була важливим політико-ідеологічним чинником. Провідний ідеолог УПА Петро Полтава (Федун) так обстоював політичну платформу УПА: "Перед українським народом 1944 р., з моментом нової окупації України більшовиками, стало питання: або добровільно скоритися окупантові і через це віддати йому на поталу всі завоювання українського самостійницького руху поховати добровільно ідею Самостійної України, або всіма силами і до останнього чоловіка боронити себе, боронити справу Самостійної України, боронити національно-визвольний рух... Український народ вибрав цей другий шлях, добре здаючи собі справу з того, що цей шлях надзвичайно важкої боротьби, що це шлях, який вимагатиме жертв. І, незважаючи на таку перспективу, десятки тисяч найкращих українців пішли в УПА, пішли в підпілля" (Полтава П. Концепція самостійної України і основна тенденція політичного розвитку сучасного світу // Позиції українського визвольного руху. - Мюнхен, 1948. - С. 51-52).

Ось чому влада дуже багато уваги приділяла пропагандистським акціям, спрямованим на дискредитацію, розкол і зрештою - знесилення українського національно-визвольного руху у цей період. Насамперед комуністична пропаганда винайшла для дискредитації українського незалежницького руху формулу "українсько-німецькі націоналісти". Саме це поняття дуже часто зустрічається у пропагандистських документах ЦК КП(б)У. Скажімо, у рішенні Оргбюро від 7 лютого 1945 року знаходимо такий пункт: "Дозволити Львівському обкому КП(б)У видати збірник матеріалів звірств німецько-фашистських загарбників і українсько-німецьких націоналістів по Львівській області" (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 9, спр. 237, арк. 56).Такий підхід застосував один з найактивніших організаторів антинаціоналістичних кампаній, член Політбюро ЦК КП(б)У Дмитро Мануїльський. У своїй промові 6 січня 1945 року перед учителями західних областей, він насамперед окреслив коло історичних ворогів України: "нахабні тевтонці, зажерливі угорці, чванлива польська шляхта, татарські орди та турецькі яничари". Ну, а "допомагали їм у цьому чорному ділі такі злочинці і запроданці, як гетьман Мазепа" (Мануїльський Д. Українсько-німецькі націоналісти на службі у фашистської Німеччини. - К., 1945. - С. 7).Отже, концепцію було створено. Тепер можна було в неї вписувати яких завгодно ворогів. До них в першу чергу і вписали "українсько-німецьких націоналістів". Комуністичну пропаганду не бентежив очевидне безглуздя ("українсько-німецькі") цієї формули. Українські націоналісти виявлялися винними у всьому. Навіть у тому, що німцям непотрібною була самостійна Україна. Партійна логіка Д. Мануїльського була нездоланно-метафоричною: "Українсько-німецькі націоналісти обіцяли населенню, що з приходом німців вони будуть керувати Україною. Але їхні хазяї плювали їм з презирством в обличчя" (там само, с. 12).Ба більше, за Мануїльським, виходило так, що "український націоналізм ніколи не був національним" (Там само, с. 18), внутрішня боротьба в ОУН поставала як "боротьба різних іноземних розвідок", націоналісти, виявляється, ніколи не переходили в підпілля - "їх послали в підпілля німці, щоб утворити свою агентуру в тилу Червоної Армії" (там само, с. 20), а Степана Бандеру було заарештовано лишень для того, щоб "створити навколо його імені ореол "мученика" (там само, с. 21). Звісно, до "джентльменського набору" входила і згадка про дивізію "Галичина", і про звірства націоналістів. Відтак було зрозуміло, як офіційна пропаганда мала зображувати ОУН і УПА. В першу чергу, для мешканців західноукраїнських земель...Слід звернути увагу на те, що партійно-пропагандистські стереотипи стали складової частиною документів тодішньої комуністичної спецслужби. Повною мірою це відбиває, наприклад, складена у серпні 1947 року заступником начальника Управління-2 НКГБ УРСР Пастельняком "Орієнтировка про злочинну діяльність українсько-німецьких націоналістів у західних областях Української РСР". Описуючи арешт С.Бандери у 1941 році, автор довідки зауважує: "В силу обставин, що склалися, гітлерівці стали перед загрозою, що рядові оунівці і населення, здатне носити зброю, піде до партизанських загонів і буде вести збройну боротьбу у їхньому тилу... Вихід було знайдено. Німці перевели всі оунівські організації ("бандерівців") на нелегальне становище, дозволили ОУН створити УПА ("Українську повстанську армію") і цим брехливим маневром не лише відвели від себе удар народних мас, але й створили певну силу для боротьби проти антинімецькі налаштованих прошарків населення, а також проти партизан і Червоної Армії" (Центральный архив внутренних войск Российской Федерации, далі - ЦА ВВ РФ, ф. 488, оп. 1с, д. 226, л. 83; документи у вигляді мікрофільмів зберігаються у бібліотеці Торонтського університету у "The Peter J. Potichnyj Collection on Insurgency and Counter-Insurgency in Ukraine").Отже, виходило, що УПА створена із санкції нацистів. А той факт, що УПА вела боротьбу з нацистами, у довідці пояснювався так: "Лише після того, як УПА, в силу необхідності, розукрупнилася і "провід" ОУН не в змозі був тримати під своїм впливом всі дрібні загони, то окремі підрозділи УПА за власною ініціативою нападали на німців" (там само, л. 84).У довідці було описано нищення вояками УПА поляків у 1943 році, масове нищення радянських військовополонених, партійно-державних активістів і євреїв. Ці дії, підкреслює автор довідки, викликали невдоволення серед самих вояків-упівців, почалося дезертирство: "Багато рядових бандитів УПА почали переходити у радянські партизанські загони тт. Федорова і Медведєва. Перед гітлерівцями і "бандерівцями" постало завдання створити громадську думку, що УПА дійсно є "українською народною армією", що веде боротьбу з німцями. Почалося інсценування виступів УПА проти німців" (там само, л. 90). Отже, читаючи і партійні і документи спецслужби, слід зважати на те, що вони не просто перенасичені ідеологемами, а часом з політико-ідеологічних та мобілізаційно-пропагандистських міркувань навіть спотворюють реальний перебіг подій.Документи, що збереглися у фонді Компартії України і які увійшли до цього тому, яскраво підтверджують, наскільки важливим для у протидії ОУН і УПА партійно-державне керівництво УРСР вважало саме пропаганду. Розрахунок був на те, щоб посіяти сумнів у можливості успішного спротиву режимові, посіяти серед населення недовіру до ОУН і УПА. Саме про це свідчать надруковані у цьому томі звернення до вояків УПА та до населення західноукраїнських земель. Текст першого такого звернення від імені Президії Верховної Ради і Ради Народних Комісарів УРСР був затверджений постановою Політбюро ЦК в лютому 1944 року (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 16, спр. 757, арк. 13-14). В той час західні області України були ще окуповані нацистськими військами. Тому ухвалюється рішення друкувати текст звернення у вигляді летючок, а потім розкидати ці летючки з літаків. Текст цього звернення також передавали і по радіо. При цьому летючки із зверненням "До учасників так званих "УПА" та "УНРА" розкидалися з літаків не тільки над західноукраїнськими областями, а й над Житомирською, Вінницькою і Кам'янець-Подільською областями, які теж ще були зайняті нацистами. В цьому і наступних зверненнях воякам УПА було обіцяно "цілковите прощення їхньої тяжкої помилки, їхніх минулих провин перед Батьківщиною", якщо вони добровільно перейдуть на бік влади, "зречуться всякої боротьби та ворожих виступів проти Червоної Армії..." (там само, арк. 23). Одначе насправді ті, хто повірив цим закликам, все одно потрапляли до таборів, а ті, хто погоджувався співпрацювати з владою, використовувалися як провокатори. З них, зокрема, пізніше створювали так звані спеціальні загони МГБ. Звернення до населення західних областей України приймалися ще декілька разів, в кінці листопада 1944 р. з нагоди звільнення від нацистів всіх українських земель, в травні 1945 р. - з приводу перемоги над Німеччиною, і в лютому 1946 р. - після виборів до Верховної Ради УРСР. Ці звернення друкувалися у всіх газетах західноукраїнських областей, а текст транслювали по радіо, місцеві партійні комітети отримали завдання ознайомити із зверненням все населення. І в кожному з цих звернень містилася обіцянка, що влада помилує всіх тих учасників визвольної боротьби, хто "щиросердно покається в своїх злочинах" і буде чесно працювати. Як засвідчують документи, стан політично-пропагандистської роботи в Західній Україні (як, до речі, і взагалі в Україні) не викликав особливого оптимізму у Москві з самого початку. Вже у вересні 1944 року ЦК ВКП(б) ухвалив спеціальну постанову "Про недоліки в політичній роботі серед населення західних областей УРСР". 22-24 листопада того самого року в Україні відбувся Пленум ЦК КП(б)У, який розглянув хід виконання цієї постанови, підкресливши, що робота по її реалізації "розгортається ще повільно"(ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 1, спр. 668, арк. 5). З того часу питанням пропаганди серед населення західноукраїнських областей присвячені чимало партійних документів, значна частина яких надрукована в цьому томі. Проте не лише пропаганда і агітація серед населення західних областей України були сферою діяльності партійного керівництва України. 19 січня 1945 року Політбюро ЦК КП(б)У затвердило проект наказу НКВД УРСР "Про проведення реєстрації населення в західних областях України" (там само, оп. 16, спр. 29, арк 28). 24 березня 1945 року Політбюро ЦК КП(б)У повертається до цього питання і ухвалює рішення "Про проведення обліку робітників і службовців на підприємствах промисловості, транспорту і в радянських установах західних областей УРСР", яке орієнтувало партійні організації, органи НКВД і НКГБ на те, щоб "вжити рішучих заходів по викорчовуванню ворожих елементів і закрити їм доступ на підприємства і до установ" (Там само, арк. 199).Внаслідок цих акцій вдалося затримати і заарештувати майже 14 тис. осіб (Кентій А. В. Нарис боротьби ОУН і УПА в Україні (1946-1956 рр.). - К., 1999. - С. 10). Одначе влада цим не обмежилась: з 1945 року і до 1 січня 1946 року було вжито заходів по обліку сільських мешканців Західної України віком від 15 років. Це рішення містила постанова Політбюро ЦК КП(б)У "Про посилення боротьби з українсько-німецькими націоналістами у західних областях України" від 10 січня 1945 року. Головна мета - встановити точне місцезнаходження кожного громадянина чи громадянки. Якщо цього не вдавалося зробити, то такі особи автоматично зараховувались до учасників антирадянських банд, а до їх рідних застосовувалися репресії, тобто арешт і висилка до Сибіру (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 16, спр. 29, арк. 5-6).Цим пунктом також було поставлено завдання призначати в селах відповідальних за ділянки і "десятихатських" (тобто представників від 10 хат), які повинні були слідкувати за тим, хто і куди відходить із села, хто надає притулок воякам УПА, постачає їм харчі, надає інші послуги. Як вже відзначалось, найбільш ранні за хронологією документи в цьому томі датуються 1943-1944 роками. На цей час збройні формування УПА були значною військовою силою. Різні дослідники подають різні дані про загальну чисельність УПА в цей період. Дослідник історії і діяльності УПА Петро Мірчук писав, що "в хвилі приходу більшовиків на західноукраїнські землі кількість бійців УПА доходила до 80 тис. українців і 20 тис. чужонаціонального елементу" (Мірчук П. Українська Повстанська Армія 1942-1952. - Львів: Просвіта, 1991. - С. 51). Іван Білас, який вважає, що на початку 1944 року, коли чисельність УПА була найбільшою, в її загонах налічувалося близько 45 тис. чоловік (Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917-1953. Книга перша. - К.: Либідь, Військо України, 1994. - С. 245). В листопаді 1944 року німецькі служби підготували пам'ятку про УПА, де було записано, що УПА - це військова організація ОУН Бандери, створена наприкінці 1942 року. За німецькими даними, в листопаді 1944 року УПА мала 60 тис. озброєних вояків (Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж-Нью-Йорк-Львів, 1993. - С. 445). Загони УПА тією чи іншою мірою контролювали територію площею до 150 тис. км, на якій проживало 15 млн. населення. Вони прагнули до утвердження нелегальних національно-державних структур, альтернативних органам більшовицької влади.В 1943-1944 роках загони УПА здійснювали бойові операції проти німецьких військ і поліції та проти радянських партизанів. Ось чому перші згадки про УПА в партійних документах - це вказівки командирам радянських партизанських загонів. Перед ними ставиться завдання знищувати загони УПА, засилати до повстанських формувань своїх людей, щоб розкладати їх зсередини, вести антинаціоналістичну агітацію серед місцевого населення. Зокрема, враховуючи досвід червоних партизанів у боях із загонами УПА, Політбюро ЦК КП(б)У в серпні 1944 року ухвалює рішення передати партизанську дивізію ім. Сидора Ковпака до НКВД "для проходження подальшої служби, використавши її в першу чергу для якнайшвидшої ліквідації націоналістичних банд" (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 16, спр. 27, арк. 113). До речі, саме з 1944 року ведуть свій літопис сумновідомі спецгрупи, які чинили насильство і свавілля під виглядом українських повстанців і до яких на початковій стадії їхнього існування входили переважно представники червоних партизанських загонів (вже згодом до них почали включати завербованих колишніх вояків УПА і колишніх представників СБ). На 20 червня 1945 року всього у західних областях України під виглядом бандерівців діяли 156 спецгруп із загальною кількістю учасників 1783 особи (Киричук Ю. Нариси з історії українського національно-визвольного руху 40-50-х років ХХ століття. - Львів, 2000. - С. 190). Про розмах протистояння у цей період свідчать такі офіційні цифри: з 1944 по червень 1945 року було захоплено 93 610 "бандитів", з'явилося з повинною 40 395 (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 76, спр. 56, арк. 111). З другої половини 1945 року за вказівкою центрального проводу великі підрозділи УПА були переформовані у дрібніші, добре згуртовані та озброєні, з дислокацією у лісових масивах. Виникла мережа підпільних "боївок" (10-15 чол.) у сільській місцевості. Все це складало серйозну небезпеку для режиму. В документах за 1944-1945 роки формулюється система конкретних заходів по організації боротьби проти УПА і підпілля ОУН. Прикладом є резолюція Пленуму ЦК КП(б)У від 24 листопада 1944 року "Про хід виконання постанови ЦК ВКП(б) від 27 вересня 1944 року "Про недоліки в політичній роботі серед населення західних областей УРСР". Цей документ, як зазначалося, головним чином був присвячений питанням пропагандивної і агітаційної роботи. Але саме в ньому перед секретарями обкомів і райкомів КП(б)У західних областей висувалося завдання "посилення боротьби з націоналістичними бандами, спрямувавши удари насамперед на знищення керівних кадрів і так званої "Служби безпеки" (Там само, ф. 1, оп. 1, спр. 668, арк. 8). Тут же також говорилося про необхідність створювати і зміцнювати групи самооборони з місцевого активу, про посилення конспірації при підготовці і проведенні операції, про необхідність допомагати органам НКВД і НКГБ. Неодноразово керівні партійні інстанції таку допомогу надавали рішеннями про додаткові набори працівників НКВД і НКГБ для роботи у західних областях, як свідчить, зокрема, рішення Оргбюро від 27 грудня 1944 року, вміщене у цьому томі (Там само, ф. 1, оп. 9, спр. 226, арк. 37).У січні 1945 року Політбюро ЦК КП(б)У ухвалює постанову "Про посилення боротьби з українсько-німецькими націоналістами у західних областях України". В цій постанові подається розгорнутий план заходів по активізації антинаціоналістичної боротьби. Цей план, зокрема, зобов'язував Львівський, Волинський, Станіславський, Тернопільський, Дрогобицький, Рівненський і Чернівецький обкоми КП(б)У, наркомів НКВД і НКГБ, начальників внутрішніх і прикордонних військ НКВД посилити боротьбу з націоналістами з тим, щоби використати зимовий період для остаточного розгрому і ліквідації загонів УПА і підпілля ОУН.Поліпшити організаційно-політичну і пропагандистсько-агітаційну роботу серед місцевого населення. Поліпшити роботу по створенню і поширенню мережі радянської агентури. В постановах записано буквально таке: "Добитися в найближчий час такого становища, щоб в кожному населеному пункті була би наша агентура" (там само, ф. 1, оп. 16, спр. 29, арк. 5). Вимагалося широко залучати до агентурної роботи місцевих жителів, перевірених і відданих радянській владі, а також із числа колишніх учасників оунівських організацій. Увагу агентури скерувати перш за все "на виявлення оунівських центрів, що організуються, місцезнаходження банд і їх задумів"(там само).Залишати в хаті на ніч сторонніх осіб селяни мали право тільки з дозволу сільради. В селах створювалися групи самоохорони, які з настанням темряви повинні були затримувати всіх, хто прибував до населеного пункту і доставляти їх до сільради. На кожні два села призначався дільничний міліціонер, який повинен був контролювати проведення цих заходів. Вимагалося посилити пильність, всю підготовку і проведення операції тримати в суворій тайні. Тут таки знаходимо заклик до посилення репресій. "Не оминати жодного випадку бандпроявів без репресій у відповідь, посилити висилку сімей бандитів і куркулів, які надають яку б то не було допомогу бандитам" (там само, арк. 8). Передбачалося в кожному районному центрі (а по можливості й у великих селах) створити винищувальні батальйони з місцевого населення. А в кожному населеному пункті планувалося створити групи сприяння винищувальні батальйонам. До речі, на 1 квітня 1946 року в 7 західних областях УРСР було 3593 винищувальних батальйони, чисельністю 63 тис. осіб (там само, ф. 1, оп. 23, спр. 2966, арк. 51).Згадана постанова вимагала підвищити активність й ініціативу командирів підрозділів внутрішніх військ і прикордонників у боротьбі з повстанцями. Начальник внутрішніх військ НКВД Українського округу та начальники прикордонних військ зобов'язувалися "карати тих командирів, що відсиджуються в спокійних селах і дотримуються тактики пасивної оборони" (там само, ф. 1, оп. 16, спр. 29, арк. 16). Командуючому військами Львівського військового округу було дано вказівку, щоб всі військові частини, що дислокуються по населених пунктах, надавали всіляку допомогу місцевій владі у боротьбі з повстанцями. Наступні пункти цієї постанови знову присвячувалися питанням масово-політичної роботи серед місцевого населення. Характерно, що ця постанова містить критику діяльності органів НКВД і НКГБ, зокрема їх агентурної роботи і підготовки "чекістсько-військових операцій" (там само, арк. 2-3). Продовжуючи розробляти план боротьби проти збройних формувань УПА і підпілля ОУН, ЦК КП(б)У в лютому 1945 р. в постанові, яку ми вже згадували вище, приймає рішення про подальшу діяльність спеціальних груп: "З метою знищення окремих дрібних бандитських груп, так званої СБ і оунівських главарів, за прикладом Волинської області створювати групу спеціального призначення із бандитів, що з'явилися з повиною і виявили бажання боротися з бандитизмом" (там само, арк. 147).Це були ті самі спецгрупи, які замордували тисячі мирних жителів, а комуністична пропаганда приписувала ці злодіяння "бандерівським бандитам". Все це, до речі, може і повинно стати темою окремого дослідження. Очевидно, що матеріали цього тому дадуть поштовх не лише до такого роду розвідок. Вони примушують уважно поглянути на ті злочини, які приписувались УПА. Тепер цілком реальною може бути така ситуація, коли диригентами цих брутальних дій виявляться саме керівники спецгруп. В липні 1945 року в постанові, присвяченій боротьбі з національно-визвольним рухом, Політбюро ЦК КП(б)У віддає наказ начальникам обласних управлінь НКВД, командуючим прикордонних і внутрішніх військ НКВД створити спеціальні військові групи. Головна мета цих груп - переслідувати загони УПА незалежно від того, в які райони та області вони будуть рухатися аж до повної ліквідації цих загонів. А командири таких військових груп були попереджені: якщо вони проґавлять вояків УПА, то будуть за це суворо покарані і передані до суду.Ще один важливий документ з точки зору розробки тактики боротьби проти загонів УПА і підпілля ОУН Політбюро ЦК КП(б)У ухвалює в листопаді 1945 року. Вказуючи на той факт, що підпільники посилили боротьбу з агентурою органів НКВД та НКГБ, постанова формулює низку заходів, що покликані були допомогти зберегти цю агентуру. Секретарям обкомів і райкомів КП(б)У, начальникам управлінь НКВД і НКГБ було запропоновано застосувати практику викликів працівниками органів НКВД і НКГБ для бесід великої кількості жителів населених пунктів. Якщо раніше кожна людина, яка відвідувала райвідділ НКВД чи НКГБ, вважалося підозрілою, то тепер до цих установ протягом 1-2 днів передбачалося одночасно викликати до 50 осіб. І викликати в першу чергу треба було саме тих, кого підозрювали у зв'язках з підпіллям (Там само, спр. 30, арк. 271).У такий спосіб влада розраховувала зберегти свою агентуру, дезорієнтувати підпільників і скерувати терористичні акти повстанців проти тих людей, яких сама влада вважала ворогами. Партійні керівники сподівалися на те, що якщо їм вдасться спровокувати терористичні акти проти мирного населення. Відтак населенню не буде іншого вибору, як звернутися по допомогу до органів влади і ще дасть можливість залучити до боротьби проти загонів УПА велику кількість місцевих жителів. З цією ж метою здійснювали терор проти місцевого населення і спецзагони НКГБ-МГБ, про що йшлося вище. Все це за задумом керівників ЦК повинно було створити напруження між повстанцями і мирним населенням, завдяки підтримці якого повстанські загони тільки і могли існувати. Другий пункт цієї постанови був присвячений методиці організації засідок. Відділам НКВД та НКГБ пропонувалося застосовувати тактику "ложных приманок" (там само, арк. 272). Враховуючи те, що повстанці нападали на партійно-державних керівників, на магазини кооперації та на машини з вантажами, ЦК пропонував практикувати в тих районах, де є загони повстанців, "спеціальні виїзди районних працівників із ночівлею на селі під прикриттям наших засідок" (Там само). Рекомендувалося також завозити до сільських магазинів товари, за якими полюють вояки УПА (зимовий одяг, взуття, мануфактура), створювати видимість вимушених зупинок на дорогах і в селах автомашин, завантажених харчами і медикаментами. У місцевих жителів повинно скластися враження, що ця машина або районний керівник подорожують без охрани і тільки в силу обставин змушені залишитися на ніч в селі. За таких умов повстанці будуть поінформовані через своїх агентів і спробують здійснити напад на будь-який із цих об'єктів. Всі ці "приманки" повинні бути забезпечені добре замаскованими "чекістсько-військовими засідками". В результаті, як сподівалися автори документу, повстанці, які не чекають засідки, будуть знищені, а об'єкти нападу захищені. Третій пункт цієї постанови передбачав протягом грудня місяця 1945 р. очистити від повстанців населенні пункти в радіусі не менше 15 км від промислових підприємств і міст, а також в 10-кілометровій зоні від залізниць та автомобільних шляхів. Всіх, хто має відношення до підпілля, терміново заарештувати, а їх сім'ї вивезти у віддалені райони СРСР. В цих селах поширити мережу агентів НКВД та НКГБ і посилити винищувальні батальйони та групи самоохорони (там само, арк. 273).Як бачимо, у цьому документі йшлося не про загальні політичні вказівки, а про цілком конкретні практичні вказівки, про те, як саме належить діяти органам безпеки і військовим. Такі самі постанови ухвалювались і в наступні роки (наприклад, постанова Оргбюро ЦК КП(б)У "Про посилення політичної роботи, підвищення більшовицької пильності і бойової виучки у винищувальних батальйонах західних областей УРСР" від 18 квітня 1946 року, постанова Оргбюро ЦК КП(б)У "Про додаткові заходи по поліпшенню діяльності винищувальних батальйонів" від 23 липня 1946 року, постанова Політбюро ЦК КП(б)У "Про заходи по подальшому поліпшенню роботи груп охорони громадського порядку в західних областях УРСР" від 23 серпня 1950 року, постанова Політбюро ЦК КП(б)У "Про деякі факти провалу чекістсько-військових операцій, що проводяться органами МГБ" від 24 серпня 1951 року, постанова Оргбюро ЦК КП(б)У "Про проведення обласних нарад старших груп охорони громадського порядку і дільничних уповноважених міліції у західних областях УРСР" від 7 травня 1952 року, постанова Політбюро ЦК КПУ "Про стан та заходи щодо подальшого поліпшення роботи органів Комітету державної безпеки в західних областях Української РСР" від 11 квітня 1955 року та ін.) Документи, вміщені у цьому томі, засвідчують, що до розгляду питання про хід боротьби проти загонів УПА та підпілля ОУН ЦК КП(б)У також звертався під час проведення виборчих кампаній. В січні 1946 року Політбюро ЦК КП(б)У приймає постанову "Про хід підготовки до виборів до Верховної Ради СРСР у Львівській області". В ній подається аналіз перебігу подій в області наприкінці 1945 - початку 1946 року. Зокрема, в документі стверджується, що в січні 1946 року у Львівській області діяло приблизно 90 загонів УПА. Проти цих загонів за період з 1 листопада 1945 року по 1 січня 1946 року було проведено 2204 "чекістсько-військові операції" і 1529 з них, були безрезультатними. Причиною провалу багатьох операцій автори документу називають їх погану підготовку, а також те, що люди, відповідальні за проведення цих операцій "проявляють нерішучість, боязнь і ухиляються від зустрічі з бандами" (там само, ф. 1, оп. 16, спр. 31, арк. 24).Таку постанову було ухвалено і по Станіславівській області. В ній зазначалося, що в області існує понад 40 загонів УПА, в ряді населених пунктів діють підпільні націоналістичні організації. Аналізуючи хід боротьби в Станіславській області, автори документу відзначають, що як і у Львівській області, тактика організації "приманок", на яку в ЦК покладали певні надії, сподівань не виправдала. Із проведених 160 операцій з "приманками" 143 не дали ніяких результатів. Як і у Львівській області, головною причиною провалів називали погану, "формальну" підготовку операцій. Вибори до Верховної Ради СРСР були призначені на 10 лютого 1946 року, а напередодні, 6 лютого, Політбюро ЦК КП(б)У приймає ще одну постанову "Про підвищення пильності і посилення боротьби з українсько-німецькими націоналістами в західних областях УРСР у зв'язку з виборами до Верховної Ради СРСР". Головний зміст цієї постанови полягав у вимогах забезпечення перебігу виборів за заздалегідь наміченим сценарієм, у тому, щоб повстанці не змогли завадити "успішному проведенню виборів", посиленні охорони ліній зв'язку, мостів, залізниць і шосейних доріг, приміщень виборчих дільниць і сільрад, промислових і транспортних підприємств (там само, арк. 70-73).Саме завдяки мобілізаційним заходам партійних органів, напередодні виборів було проведено акції, які згодом назвали "великою блокадою". З 1 грудня 1945 року по 10 лютого 1946 року проти ОУН і УПА було проведено 15 562 операцій, внаслідок яких знищено понад 4,2 тис. повстанців і підпільників, захоплено в полон і затримано понад 9,4 тис. причетних до ОУН і УПА, ліквідовано 130 збройних формувань (Кентій А. В. Нарис боротьби ОУН і УПА в Україні (1946-1956 рр.). - С. 13). Та навіть ці тотальні дії на винищення українського повстанського руху не дали бажаних результатів. Вражає те, що партійні документи містять конкретні дати, до яких вимагалося покінчити з "бандитизмом". Як відомо, в СРСР все підлягало централізованому плануванню. І боротьба проти "українсько-німецьких націоналістів", як з'ясувалось, також. Плануючи терміни "остаточної ліквідації націоналістичних банд", ЦК КП(б)У ставив перед обласними партійними комітетами нереальні завдання. Так, 10 січня 1945 року під тиском М.Хрущова перед секретарями обкомів західних областей України було поставлено завдання ліквідувати в своїй області загони УПА і підпільні організації ОУН до 15 травня 1945 року. Обкоми повинні були щоденно звітувати ЦК скільки вояків і підпільників було вбито і заарештовано. Одначе протидія ОУН і УПА комуністичному режимові, як відомо, розтягнулася у часі і комуністичному режимові довелося з цим рахуватись. Надруковані у цьому томі документи засвідчують, що саме тоді було винайдено своєрідний евфемізм для виправдання неспроможності одним ударом подолати повстанський рух: з 1946 року після проведення згаданої "великої блокади" у партійних документах почали вживати поняття "залишки українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР". 4 жовтня 1946 року Політбюро ЦК КП(б)У ухвалює постанову "Про стан боротьби із залишками українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР". В цій постанові знову піддані критиці дії органів МВД та МГБ. Зокрема, в постанові наголошується, що в серпні 1946 року у всіх західних областях України було проведено 7079 операцій проти загонів УПА та підпільних організацій ОУН і тільки 738 з них дали позитивні результати (ЦДАГОУ, ф. 1, оп. 16, спр. 29, арк. 160). Якщо подивитись на цю постанову з точки зору розробки ЦК КП(б)У плану боротьби проти націоналістичних сил, то слід відзначити, що тут були повторені всі основні положення, що були сформульовані у попередніх документах: покращити підготовку операцій, посилити конспірацію, поліпшити роботу з агентурою, скерувати зусилля перш за все на ліквідацію районних, окружних і крайових проводів ОУН, а також членів Центрального проводу.У наступному 1947 році Політбюро ЦК КП(б)У ухвалює з цього питання ще дві постанови, але в них, як і в тих, що приймалися в подальші роки, практично вже не називається нових заходів, а все більше загальних фраз на зразок, "підвищити ефективність боротьби проти українсько-німецьких націоналістів". Про "залишки банд українсько-німецьких націоналістів у західних областях УРСР" йдеться у постанові Політбюро ЦК КП(б)У від 1 червня 1948 року, у постанові Політбюро ЦК КП(б)У "Про заходи по посиленню боротьби з залишками оунівського підпілля в західних областях УРСР" від 22 березня 1950 року, у постанові Політбюро ЦК КП(б)У "Про посилення боротьби по остаточній ліквідації залишків банд українських буржуазних націоналістів у західних областях УРСР" від 24 квітня 1952 року, у постанові Політбюро ЦК КП(б)У "Про подальше посилення боротьби по остаточній ліквідації залишків банд українських буржуазних націоналістів у західних областях УРСР" від 9 травня 1952 року, у постанові Бюро ЦК КПУ "Про заходи, вжиті членами Бюро ЦК КП України по наданню допомоги місцевим партійним і радянським органами західних областей УРСР у ліквідації залишків оунівського підпілля" від 17 січня 1953 року, у постанові Президії ЦК КПУ "Про стан ліквідації решток банд українських буржуазних націоналістів в західних областях Української РСР" від 31 грудня 1953 року тощо. Якщо це направду були "залишки" повстанського руху, чому така потужна репресивно-каральна система не могла довгий час їх подолати? Очевидно, що "конкретні" терміни ліквідації у партійних рішеннях мали мобілізаційне значення. Не випадково вони встановлювались фактично упродож 40-50-х років не лише місцевими партійними органами, а й центральними. Так, МГБ СРСР наказом № 00207 у лютому 1948 року, а МГБ УРСР директивою № 8 від 28 лютого 1948 року вимагали "остаточної ліквідації" оунівського підпілля у Тернопільській області. 30 грудня 1952 р. ЦК КПРС зобов'язав МВД СРСР ліквідувати "до кінця" націоналістичне підпілля і "озброєні банди" у західних областях УРСР і БРСР, у Литві, Латвії та Естонії.

Loading...

 
 

Цікаве