WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська держава за П.Скоропадського - Реферат

Українська держава за П.Скоропадського - Реферат

Реферат на тему:

Українська держава за П.Скоропадського.

"Україна - це нелегка справа. Здобути Українську державу ще не значить її збудувати. Самих лише нацiонал-патрiотичних почуттiв для цього недостатньо. Нацiональна iдея не запанує без конструктивного державництва".

П. Скоропадський, 1918.

Зайнявши всю Україну, 29 квітня німецькі війська розігнали Центральну Раду і поставили при владі колишнього царського генерала Павла Скоропадського.

Павло Петрович Скоропадський (1873 - 1945 рр.) - націонал-консерватор, один із лідерів української буржуазно-поміщицької контрреволюції в 1917-18, генерал-лейтенант (1916).

П.Скоропадський - виходець з українського дворянського роду, крупний поміщик Чернігівської і Полтавської губерній. Закінчив Пажеський корпус (1893), служив у кінній гвардії, був у свиті царя.

Під час 1-ї світової війни 1914-18 командував 1-ю гвардійською кавалерійською дивізією і армійським корпусом (у серпні - грудні 1917 - 1-м Українським корпусом). У жовтні 1917 на з'їзді "вільного козацтва" у Чигирині призначений головою військових формувань Центральної ради. Під час німецької окупації став гетьманом Української держави.

Один з лідерів українських буржуазно-дворянських сил. У зовнішній політиці ім'я Скоропадського пов'язують з пронімецькою орієнтацією. Не зважаючи на пожвавлення економічних відносин, його внутрішня політика відзначалася посиленням антиробітничих і антиселянських тенденцій. Скоропадський орієнтувався на ліберальну модель розвитку.

У Києві 30 квітня на так званому з'їзді хліборобів Скоропадського обрали Гетьманом України. Цього ж дня гетьман оголосив розпущеними Центральну Раду, її місцеві органи та установи, земельні комітети, зневажив все її законодавство, повертає правову силу всім попереднім видам і формам приватної власності. Ставши на "грунті української державності" гетьман обіцяв проведення у майбутньому виборів до українського законодавчого сейму, право викупу селянами землі у поміщиків та інших великих землевласників, відбудову крайової торгівлі, промисловості.

Прийшовши до влади, П.Скоропадський розпочав проводити правову, адміністративну, судову та аграрну реформи. Особливу увагу привертає остання, оскільки України була розвиненою аграрною державою.

Для підготовки умов до аграрних перетворень на місцях створювалися земельні комісії, які з перших днів нової влади усували земельні комітети Центральної Ради. Домінантою реформацій стало відновлення приватної власності на землю, повернення її в товарний обіг. Міністерством земельних справ на місцях створювалися регіональні управління хліборобства та державного майна, а також губернські, повітові, волосні земельні, земельно-ліквідаційні та особливі комісії. Ці останні вирішували питання про право на врожай 1918 р. із земель колишніх землевласників відповідно до спеціального закону, ухваленого 27 травня 1918 р.

Поряд із земельними комісіями Рада Міністрів утворила тимчасові повітові та губернські земельно-ліквідаційні комісії, до компетенції яких входив розгляд справ про відновлення порушеного володіння й користування землею, про повернення відібраних після 1 березня 1917 р. підприємств, рибних ловів, знаряддя та всякого рухомого майна, про відшкодування збитків і винагороду за користування майном, про розрахунки за посіви на чужих землях без дозволу власників, володарів чи орендарів.

Земельна реформа мала багатоступеневий характер. Низкою законодавчих актів передбачалося реалізувати такі принципи:

• відповідальність за перетворення брав на себе уряд;

• створення Державного земельного фонду за рахунок державних, церковних і частини приватних земель із повним відшкодуванням за них;

• продаж земельних ділянок малоземельним господарям;

• створення дрібних, але економічно міцних господарств;

• забезпечення ефективної роботи цукрової промисловості як базової галузі України;

• вдосконалення сільськогосподарського кредитування.

У жовтні було засновано Вищу земельну комісію, яку очолив сам П.Скоропадський. Посилена увага глави держави до аграрного питання в цей час пояснювалася тим, що після жнив 1918 р. передбачалося розпочати перерозподіл землі для того, щоб у 1919 р. кожний господар працював уже на власній землі.

Слід зазначити, що при уважному ознайомленні реформа мала дуже суперечливий характер щодо відносин селян і поміщиків-землевласників. В цей час селяни вже звикли до думки, що земля, яку їм надала Центральна Рада безкоштовно, належить їм, і повертати її ніхто не збирався, а тим більше викупати. Що стосується великих землевласників, то вони не просто прагнули повернути свої землі та маєтки. Абсолютизуючи трактування закону про відшкодування за користування панською землею, поміщики проводили конфіскаційні рейди та погроми по селянським оселям. Непевність становища селян та поміщиків викликала незадоволення з обох боків. Річ утім, що по суті це була ліберальна реформа, яка передбачала поступки як з селянського, так і панського боку, але ніхто на них йти не хотів. З перших же днів новий уряд розпочав заходи, щоб унормувати становище. Але це було йому не під силу.

Справа в тому, що Україна перебувала "під контролем" німецьких військ, і про ніякі самостійні кроки і не йшлося. 10 вересня 1918 р. був підписаний договір з Німеччиною про передачу їй 35% урожаю на Україні. Після цього (щоправда й до цього теж) почали створюватися і функціонувати каральні загони, що були гарантом забезпечення закону від 8 липня про боротьбу з руїною у сільському господарстві, який відновлював своєрідну форму кріпатства (реманент): селян насильницьки примушували обробляти панські землі.

Селяни, які вже давно звикли думати, що поміщицька земля належить їм за революційним правом, зустріли аграрну політику в багнети. В українському селі нагромадився колосальний вибуховий потенціал. Незабаром по всій Україні вибухнули стихійні й досить значні селянські заколоти. У запеклі бої з німецькими військами кинулися озброєні селянські загони (тоді зброя була легкодоступною) на чолі з ватажками з місцевих жителів. Ці сутички набрали величезних масштабів.

Таким чином буржуазна аграрна реформа П. Скоропадського була спрямована на відновлення сільського господарства України, створення міцного класу хліборобів, які б отримали землю за викуп при посередництві держави шляхом парцеляції великих земельних маєтків. А всі організаційні ланки, що були створені для її впровадження, мали бути об'єктивними адміністративно-господарськими органами. Однак провести в життя задуми уряду не вдалося. І це пояснювалося не лише браком часу. Надто сильною була інерція мислення в колишніх латифундистів, котрі з Гетьманом пов'язували можливість соціального реваншу. Не на висоті виявився низовий виконавчий апарат, що не перейнявся в основній своїй масі новими завданнями, які ставило життя. Уряду Української держави не вдалося пом'якшити продовольчу кризу, забезпечити міста достатньою кількістю харчів, щоб зменшити соціальну напругу в країні, і тим самим він сам собі окреслив короткотривале існування.

Не зважаючи на всі ускладнення та тертя, в міністерствах ішла невпинна праця. У галузі зовнішньої політики міністрами були – М.Василенко і Д.Дорошенко. Головним завданням було налагодити визнання Української Держави іншими державами. Перше місце серед європейських держав належало Німеччині. Проте, безперечні спільні інтереси обох цих держав не відповідали поводженню місцевої військової окупаційної влади, яка своїми надмірними вимогами викликала гострі конфлікти. Тому гетьманський уряд добився перенесення безпосередніх стосунків з вищою німецькою владою до Берліну. Подорожі до Берліну голови кабінету міністрів Ф. Лизогуба та самого Гетьмана (4. ІХ – 17. IX 1918 р.) дуже сприяли зміцненню відносин Німеччини та України й викликали низку прихильних до України відгуків в німецькій пресі. Складнішими були відносини з Австро-Угорщиною, яка відмовилася ратифікувати Берестейський договір, занулювала під впливом Польщі таємні статті договору відносно утворення коронного краю зі Східньої Галичини та Буковини й намагалася відступити Холмщину Польщі. Гетьманський уряд наладнав добрі відносини з урядами менших держав, які постали на території колишньої Російської імперії: Фінляндії, Литви, Грузії, Кубані, Дону, Криму. Велися переговори з нейтральними державами – Швейцарією, Іспанією, Данією, Швецією, Голландіею, Норвегією, Італією, Персією. Але Німеччина та Австро-Угорщина рішуче запротестували, коли влітку 1918 року Україна хотіла нав'язати відносини з державами Антанти, Францією та Англією.

Велика праця припала на міністерство шляхів (В. Бутенко). Залізниці були зруйновані, мости пошкоджені або висаджені в повітря, паротяги та вагони у великому числі вивезені до Росії. Міністерство спромоглося вже в середині літа налагодити нормальний залізничний рух. Великим досягненням була вдала боротьба зі страйками. Успішно працювало міністерство фінансів (А. Ржепецький). Розхитані фінанси вдалося налагодити й створити державний бюджет. Українська валюта, забезпечена природними багатствами України й головним чином цукром, стала тривкою. Міністерство народної освіти (М. Василенко. П. Стебницький. В. Науменко) зустрічало весь час опозицію у своїй праці. Початкові школи легко переходили на українську мову навчання, якщо були забезпечені відповідними вчителями. Тому велику увагу зверталось на організацію навчання української мови в учительських семінаріях. Складніша була справа з українізацією середніх шкіл.

Loading...

 
 

Цікаве