WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Переяславська угода (Реферат) - Реферат

Переяславська угода (Реферат) - Реферат

Реферат на тему:

ПЕРЕЯСЛАВСЬКА УГОДА

Загроза нової війни з Польщею, повстання в полках України, брак надійних союзників звертали знову думки до православної Москви, тим більше, що тисячі втікачів знаходили притулок на підлеглій Слобідській Україні і далі в Московщині.

З 1648 року Богдан Хмельницький час від часу звертався до Москви з проханням допомогти в боротьбі з Польщею." Він загрожував навіть війною, якщо вона не дасть допомоги проти Польщі. Значну ролю в справі союзу України з Москвою відіграло східне духовенство, вищі представники якого брали на себе посередництво між Богданом Хмельницьким і царем: Паїсій, патріярх Єрусалимський, що зустрічав Хмельницького у Києві в 1648 році й вітав, як нового Мойсея; Иоасаф, митроп. Коринтський, що загинув під Берестечком у 1651 році; Гавриїл, митрополит Назаретський, що був у гетьмана після берестейської поразки."

Усі звернення до Москви в справі допомоги були марні. Моковський уряд відмовляв або відповідав загальними заявами, висилав хліб і сіль, але вичікував, не бажаючи розривати миру з Польщею."

В. Ключевський так характеризував політику Москви супроти України: вона "протягом 6 років приглядалася з нерухомою цікавістю, як справа Хмельницького, попсована татарами під Зборовом і Берестечком, хилилася до упадку, як Україна пустошилася союзниками-татарами і люто-нелюдською усобицею, і нарешті, коли Україна вже знищилася дорешти, її прийняли під свою високу руку"."

Наводячи цю цитату, М. Грушевський пояснював справу так:

"Увесь хід історії Східньої Европи міг би взяти інший і кращий напрямок, коли б Україна ввійшла в політичну унію з Москвою в початках своєї боротьби з Польщею, ще повна сил, повна людности, не зневіреної в своїх провідниках і в піднятому ними ділі, здатної бути опозицією Москви, обстояти себе в сій позиції і не дати себе зіпхнути на становище провінції. Московські політики може ненароком, а може й умисно дали поборюкатись українській козаччині з Польщею і дійти до останнього обопільного знищення..., аби ввійти з свіжими силами між сил обезкровлених противників і взяти козаччину вже не в роді рівнорядного союзника, а підручного, котрого можна було б звести до ролі прислужника, підданого „холопа".

У Москві добре врахували і другий бік питання. Союз з Україною був конче потрібний для Москви з різних поглядів: він відкривав шлях до Чорного моря і на захід, забезпечував їй панування на сході, а головне — трагічне становище України загрожувало Москві або захопленням її Польщею, або союзом її з Туреччиною, чим не раз лякав Москву Хмельницький. Союз з Україною був дуже бажаний для Москви тим, що забезпечував п мілітарні інтереси. Україна мала 300.000 випробуваного, досвідченого, найкращого на Сході Европи війська. Всі ці умови робили союз з Україною конче потрібним для Москви."

1-го жовтня 1653 року Земський Собор у Москві ухвалив прийняти Україну "під високу руку царя", а 1 листопада московське посольство вже було на кордоні України. Цей поспіх, невластивий московському урядові, свідчить, яка велика була заінтересованість Москви. На чолі посольства стояв боярин Василь Бутурлін, намісник Тверський. В посольстві були: окольничий Іван Олфер'ев, намісник Муромський та дяк Ларіон Лопухін. З ними їхало духовенство з іконами, корогвами, хрестами, з образом Спаса — дар царя Хмельницькому — та великий почет.

Гетьман був зайнятий війною з Польщею та похороном Тимзша і прибув до Переяслава лише 6 січня 1954 року. Він уникав будь-яких урочистих прийнять і ні разу не запросив московських послів до себе. Можливо, для того обрав для переговорів не Київ, чого добивалися посли, а тихий козацький Переяслав. Не було прийняття і в полковника Переяславського Тетері. Всі переговори відбувалися сухо й офіційно."

8-го січня відбулась Рада Старшин та поспіхом скликана Загальна Рада мешканців Переяслава. Після вислухання царської грамоти, гетьман, посли та старшини поїхали до Успенського собору. Там стався інцидент, не передбачений у Москві. Коли духовенство хотіло було привести до присяги гетьмана та старшину, Хмельницький зажадав від послів, щоб вони перші принесли присягу від імени царя. Цим Хмельницький вимагав урочистого, формального ствердження україно-московського союзу і запевнення оборони України та її прав. В цьому виявилася рівноправність сторін і — недовір'я щодо дійсних намірів Москви.

Боярин Бутурлін рішуче відмовився приносити присягу за царя. Гетьман і старшина пішли на нараду. Посли довгий час стояли в соборі, чекаючи. З'явились два полковники — Тетеря та Лісницький (Миргородський) — і почали переконувати послів скласти присягу, і знову вони відмовилися. Вся ця історія з присягою була публічним скандалом для московського посольства. Воно кілька годин чекало на гетьмана, і двічі підтверджена Бутурліним обіцянка, що цар охоронятиме всі права України, була фактичною присягою. "Царское слово пременно не бьівает", — сказав Бутурлін.

Питання — чи приносили московські посли присягу, чи ні — розв'язувалося різним способом. Сучасники вважали, що фактично присяга була зложена, бо двічі повторив Бутурлін запевнення, що цар словом своїм ручиться, що Польщі України не віддасть і державний лад її буде збережений. Це витлумачили Хмельницький і старшина, як акт рівнозначний з присягою царя."

Єдиний документ, в якому зберігся опис подій — це "Статейний список" Бутурліна — звіт, що його він подав царському урядові про переговори в Переяславі. Цей звіт не можна вважати за цілком вірний, бо він має ознаки пізнішої переробки, а про неточність його промовляє такий деталь: Бутурлін писав, що на Переяславській Раді зібрався "весь народ" і в церкві присягало "вели-кое множество всяких чинов людей" — тоді, як відомо навіть імена тих, що присягали, разом 284 особи."

Далі — протягом двох днів Хмельницький з Виговським та посли обговорювали деталі угоди, в тому числі — бажання гетьмана, щоб на Україну, власне до Києва, прийшло московське військо. Це було важливе для України не як оборона, бо що могли зробити навіть 3.000 московського війська, коли йшлося про 60.000 реєстрових козаків та 350-тисячну армію, що стояла під Жванцем. Але це було конче потрібне для України, як доказ, що не існувало вже й тіні залежности від Польщі, — це було найголовнішим на той момент."

На тому закінчилися переговори гетьмана з посольством царя. О. Оглоблин у кількох словах резюмує сенс переговорів: 1) встановлено військовий союз України з Московщиною, Гарантований протекцією Московського царя над Україною та 2) дано Гарантію царем про збереження всіх прав і вольностей Української Держави.

У Переяславі сталася ще одна дуже важлива подія. До Бутурліна прибули делегати від старшини, які просили затвердити їх на різних посадах, не повідомляючи про це гетьмана. Бутурлін відмовив їм. Цікаві прізвища деяких з прохачів: батько та брат Ви-говського, батько майбутнього гетьмана Мазепи, Силуян Мужалов-ський — видатний дипломат, посол до Москви в 1649 та 1653 рр., зі свояками та інші. Цей епізод оцінюють дослідники по-різному. М. Грушевський та А. Яковлів не надавали йому значення. О. Оглоблин, навпаки, вважає, що то була "перша щілина в єдиному українському фронті". Правда, московський уряд не звернув тоді на це уваги, але надалі "Москва занотувала цей факт — і раніше чи пізніше використала... ці розбіжності серед керівних кіл України".

З Переяслава поїхали московські посли по Україні приводити до присяги людність. Справа ця виявилася складною. В Києві митрополит Сильвестер Косів заборонив усім підлеглим йому людям присягати. Відмовилися присягати полковник Богун, Кропив'янський, Полтавський, Уманський, Брацлавський •полки, Чорнобиль тощо."

РАТИФІКАЦІЯ ДОГОВОРУ В МОСКВІ

Loading...

 
 

Цікаве