WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Столипін (Реферат) - Реферат

Столипін (Реферат) - Реферат

Водночас у багатьох районах України зростала селянська земельна власність. Так, лише на Лівобережжі в 1905 р. в особистій власності селян знаходилося понад 1 млн десятин землі (при цьому 44,5 % землі належало сільській верхівці, що мала в господарстві понад 50 десятин).

Все це свідчило про відсутність реальної перспективи для остаточної перемоги прусського шляху і, водночас, про економічну необхідність ломки старого землеволодіння, як поміщицького, так і селянського.

Проникнення капіталістичних відносин у сільське господарство в різних районах України через ті чи інші причини відбувалось неоднаково. На Правобережжі перехід поміщицьких господарств до капіталістичних форм господарювання відбувався більш інтенсивно. На Лівобережжі, крім капіталістичних форм найманої праці, досить поширеною була й система відробітків, що негативно відбивалося на становищі селянства.

Найбільш високого ступеня розвилку в умовах капіталізму досягла сільське господарство Півдня, де було менше залишків кріпосництва. Тут широко застосовувалися сільськогосподарські машини, використовувалася праця тисяч прийшлих сільських робітників, У своєму розвитку Південь України швидко обігнав, інші райони Росії, що сприяло прискоренню темпів проникнення капіталістичних відносин у сільське господарство країни загалом.

Розвиток капіталізму в сільському господарстві мав місце і на західноукраїнських землях. Відбувалося скорочення поміщицьких володінь, землі яких переходили до рук буржуазії і заможних селян, йшов також процес обезземелення основної маси селянства. Щоб вижити, селянська біднота змушена була шукати заробітків поза селом; швидкими темпами зростала еміграція. У першому десятиріччі XX ст. кількість вимушено проданих селянських господарств подвоїлася. Заможна верхівка села зосереджувала в своїх руках все більше земель, порядкувала в кредитних та інших кооперативних об'єднаннях.

У господарствах поміщиків та заможних селян впроваджувалися досягнення агрокультури, застосовувалися машини; прогресивні зміни відбувалися у структурі посівних площ.

Протягом першого десятиріччя XX ст. на Україні розвиток капіталізму,, суспільний поділ праці і зростанню товарно-грошових відносин прискорили процес "розселянювання": з одного боку, земля та інші засоби виробництва зосереджувалися в руках сільської буржуазії, з іншого — відбувалася експропріація' основних мас трудового селянства, перетворення-їх робочої сили в товар. Різко зросли ціни на землю. Продаж поміщиками своїх земель приносив їм величезні прибутки. Діяльність Селянського банку сприяла зростанню сільської буржуазії, оскільки більшість незаможних селян не мала змоги придбати землю. Заможні селяни розширювала своє господарство в основному за рахунок оренди і купівлі нових земель. При цьому до їхніх рук переходили й землі бідноти. Малоземельні селяни, не маючи змоги вести самостійне господарство на своїх наділах, змушені були здавати їх в оренду. Особливо інтенсивно вказані процеси розвивалися на Півдні. Тут виникли численні фермерські (капіталістичні) господарства з широким застосуванням найманої праці. При цьому сільські багатії, орендуючи великі площі земель у поміщиків, у свою чергу, здавали їх малоземельним селянам в оренду на рік. Таким чином, селяни-бідняки потрапляли в подвійну кабалу—до поміщиків і сільських глитаїв.

Орендна плата в районах поміщицького капіталістичного господарювання була максимально високою. В умовах селянського малоземелля і збереження панування поміщицького землеволодіння вона ставала все більш непосильною для основної маси незаможного селянства. Водночас поширювалася і оренда "з нужди", кабальна оренда, яка ставала засобом переходу землі від бідноти до заможних селян. Таким чином, починаючи з кінця XIX ст. в українському селі прискореними темпами відбувався процес диференціації сільського населення, який супроводжувався розвитком капіталістичного виробництва.

У господарствах заможних селян, хуторян, фермерів спостерігалося дальше зростання товарного виробництва, розширювалися посіви зернових та технічних культур — пшениці, жита, ячменю, цукрових буряків, тютюну, соняшнику. Зростало тваринництво. Широко застосовувалася передова агротехніка. Продукція цих господарств все більш широким потоком йшла на ринок, як внутрішній, так і зовнішній, через українські порти: Одесу, Миколаїв, Херсон, Бердянськ.

Процеси обезземелення селянства під впливом дії фінансового капіталу особливо посилюються на початку XX ст. У 1905 р. на Україні частка безземельних і малоземельних селян складала 55,7 %. Внаслідок столипінської реформи диференціація селянства набула масового характеру. В 1917 р. на Україні частка безземельних і малоземельних селян становила -вже 80,5 %. Водночас частка заможних господарств (понад 15 десятин) зросла з 4,2 до 5,1 %.

Таким чином, процес обезземелення селян в останнє передреволюційне десятиріччя відбувався надзвичайно інтенсивно. Внаслідок цього виникало "аграрне перенаселення", створювалася прихована армія безробітних. Лівобережні та правобережні губернії давали щорічно 1,5млн сільськогосподарських робітників, які в основному відходили на заробітки на Південь України та на Кубань.

Чимало селян-заробітчан йшли у міста. Так, у 1913 р. з Київської губернії прибуло до Києва 90 'тис. заробітчан, до Катеринослава і Херсона—20 тис. У переважній більшості це були вихідці з бідняцьких і середняцьких господарств. На Правобережжі у 1910 р. 83 % господарств, що мали до 3 десятин землі, відпускали на сторонні заробітки членїв своїх сімей, від 3 до 5 десятин — 75 %.

Впливовою силою стає заможна верхівка села, в якій царизм вбачав свою опору на селі. Столипінська реформа передбачала дальше посилення заможного селянства шляхом насадження приватної селянської земельної власності, утворення великих фермерських господарств (хуторів) в умовах відпливу селянської бідноти з села і масових переселень на окраїни Росії.

Селянська біднота на Україні в ході реформи змушена була продавати свої наділи за безцінь заможним селянам" хуторянам. До липня 1913 р. по всіх губерніях України незаможними селянами (263 тис. господарств) було продано 745 тис. десятин землі. Особливо багато надільних земель було продано на Правобережжі та на Півдні України, де відбувався прискорений процес розвитку капіталізму. Проводячи політику "хуторизації" в інтересах заможного селянства, царизм тим самим прискорював процес пролетаризації біднішого селянства. Створенню великих фермерських господарств всіляко сприяв також Селянський банк. У 1906—1910 рр. за його посередництвом селянам України було продано майже 500 тис. десятин землі, в основному заможним селянам-хуторянам (83 %). Процес фер-меризації сільського господарства тут йшов більш швидкими темпами, ніж в інших районах Росії. Так, на Правобережжі 48 % селян виділилося на хутори, на Півдні — 42, на Лівобережжі—16,5%. Всього ж на Україні протягом 1906—1912 рр. було утворено 226 тис. фермерських господарств. Заможні селяни-хуторяни, які складали лише 5,1 % всіх господарств, зосередили в своїх руках 8,5 млн десятин землі.

В результаті столипінської реформи значно поглибився процес диференціації селянства. В передреволюційні роки "аграрне переселення" на Україні набуло великих розмірів, сотні тисяч селян переселялися на Середнє Поволжя, Північний Кавказ, в Сибір, на Далекий Схід. Протягом семи передвоєнних літ з України переселилося 1,1 млн чоловік. Частина з них (понад 290 тис.) повернулася на Україну. Втративши свої господарства, вони поповнили ряди сільського пролетаріату.

Отже, політика насадження фермерських господарств І переселення селян не послабила соціальні протиріччя на селі, а, навпаки, ще більше Їх загострила.

Переважання того чи іншого типу аграрної еволюції в різних районах України зумовлювало рівень соціального розшарування селянства. Там, де меншими були феодальні пережитки, зокрема, в середовищі державних селян, козаків (на Лівобережжі), процеси диференціації відбувалися більш інтенсивно.

З часом темпи буржуазної трансформації земельних відносин на Україні зростали, але докорінної ломки не відбулося. У своїй основі землеволодіння і напередодні Жовтневої революції продовжувало залишатися напівфеодальним, що позначилося на характері поміщицького і селянського землекористування. Темпи буржуазної аграрної еволюції на Україні, як і загалом у Росії, залишалися відносно повільними.

Loading...

 
 

Цікаве