WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в першій світовій війні - Реферат

Україна в першій світовій війні - Реферат

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

"УКРАЇНА

В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ"

Невдала для балканських слов'ян війна 1912-1913 рр. зміцнила становище Австро-Угорщини. Вона створила нову державу — Алба-нію, яка позбавила Сербію виходу до Адріятицького моря. Відносини між слов'янами і урядом цісаря Франца-Йосифа щораз більше на-пружувались. Дня 28 червня 1914 р. в Сараєві, столиці Боснії, забитоерцгерцога Франца-Фердінанда, наслідника цісаря Франца-Йосифа. Австрійський уряд обвинуватив Сербію в організації атентату і 10-голипня вислав до уряду Сербії гострий ультиматум. Сербія звернула- ся до Росії з проханням про підтримку. За порадою Росії Сербія далапомірковану відповідь на ультиматум, але Австрія її не прийняла і проголосила війну. Німеччина, союзниця Австрії, проголосила 1-го серпня того ж року війну Росії, а 3 серпня 1914 року прого- лосила війну і Франції. Німецькі війська негайно рушили на Францію через невтральну Бельгію. Европа поділилася на два фронти: з од-ного боку Австро-Угорщина, Німеччина та Італія (пізніше приєдна-лися до них Туреччина та Болгарія), а з другого Франція, Росія і Анг-лія. Так почалася перша світова війна.

Повторилася трагедія російсько-японської війни. Росія, хоч ви-трачала величезні кошти на армію, вступила у війну непідготовле- ною, без запасів набоїв та амуніції. До того ніхто у Росії, починаючи з уряду, не вірив, що буде війна. І навпаки: Австро-Угорщина та Ні-меччина віддавна й ретельно підготовлялися до війни. У Західній Україні заздалегідь обмірковувалося питання — яке становище зай- няти на випадок війни, на чийому боці? Більшість вирішувала під-тримувати Австрію.

Перший удар, як сказано, Німеччина скерувала на Францію, яка теж не була готова до війни. Щоб врятувати її, кинуто дві російські армії на Східню Прусію, і Німеччина примушена була стягнути вій- ська з Франції. Російські армії зазнали страшної поразки, але Фран-ція була врятована."

У перші дні після проголошення війни по всій Російській імперіїпіднявся патріотичний рух. Страйк петербурзьких робітників при-пинився, і вони взяли участь у патріотичних маніфестаціях. Держав-на Дума урочисто підтримала уряд, заявивши йому про свою льояльність. Українці, що не мали окремої групи у Думі, видали деклярацію за підписом С. Петлюри, редактора "Украинской Жизни", у якій пи-сали, що виконають чесно свій обов'язок супроти держави. Київськагазета "Рада" писала, що українці повинні боронити російську дер- жаву."

Але, не зважаючи на ці деклярації льояльности, російський уряднегайно розпочав переслідування українства: повернулися найтяжчідні — закрито "Просвіти" і українські видавництва, заборонено дру-кувати будь-що українською мовою. Багато українських діячів зас- лано. Був засланий також професор М. Грушевський, який повер- нувся назад з Австрії до Києва. Його заарештовано і заслано спочатку до Симбірська, потім до Казані і нарешті — до Москви, де він пробувдо революції 1917 року.

У той же час ішло переслідування українців у Галичині. На всіхгаличан поляки, австрійці й мадяри кинули обвинувачення в мос-квофільстві. З початком війни тисячі людей запроторено до концен-траційних таборів у Талергофі (біля ґрацу), ґнав, ґмюнді, Терезієн-штадті. Виарештувано багато священиків, інтелігенції, селян. Полі- тичні й громадські діячі тікали до Відня. В Галичині мадярські війсь-ка вішали людей без суду." Становище погіршувала діяльність москвофілів. Багато з москвофілів, що виїхали були перед війною до Росії, на початку війни зорганізували в Києві "Карпато-Русский Освободктельньій Комитет", який 29 липня ст.ст. 1914 р. видав відоз- ву, закликаючи галицьких українців зустрічати російську армію з церковними процесіями, а тих, що служать в австрійській армії —переходити до російської."

1-го серпня 1914 року у Львові засновано Головну Українську Раду з представників трьох партій — Національно-Демократичної, Радикальної й Соціял-Демократичної. Головою її обрано д-ра КостяЛевицького, секретарем — д-ра С. Барана. Завданням Ради було охо-роняти інтереси українського народу в Австрії та репрезентувати його під час війни. Рада створила військову організацію — ЛегіонУкраїнських Січових Стрільців для боротьби з російським військом.До цього Легіону вступали тисячі молоді."

4-го серпня група українських еміГрантів-наддніпрянців, за іні-ціятивою Д. Донцова та В. Дорошенка, заснувала Союз Визволення

України — як безпартійну політичну репрезентацію Центральної таСхідньої України, для пропаганди ідеї самостійности України.

На австрійському фронті російська армія мала спершу блискучі успіхи. Австрійці відступали, 3-го вересня (21 серпня ст.ст.) російські війська вступили до Львова. Верховний головнокомандувач, великийкнязь Микола Миколайович, видав маніфест, в якому висловлював радість, що "російський народ об'єднався" і що "завершено діло Іва-на Калити". Новопризначений генерал-губернатор Галичини, граф О. Бобринський, відразу почав проводити на практиці ці думки: "Га-лиция и Лемковщина, — оголосив він, — искони коренная часть еди-ной великой Руси. . . все устройство должно бьггь основано на русс-ких началах. Я буду вводить здесь русский язьік, закон и устройство". Лідер "вшехпольської" партії, професор С. ґрабський, вітав прихід російського війська до Львова — "на землю русску"."

Ще раніше штаб верховного головнокомандувача видав брошуру капітана Нарушевича для російських старшин під заголовком: "Сов-ременная Галиция. Зтнографическое и культурно-политическое со-стояние в связи с национально-общественньііяи настроениями". У ційброшурі були крайньо тенденційні характеристики галицьких уста- нов, діячів, а головно — Греко-Католицької Церкви та митрополита Андрея Шептицького."

З Бобринським приїхала російська адміністрація, яка зайняла всіпосади. Здебільшого це були люди без належної освіти, які не нада-валися бути репрезентантами російської влади. Головням завданням адміністрації було боротися з "мазепинцями)-. Багато посад зайнялимісцеві москвофіли. Закрито всі українські установи, бібліотеки, школи, але польські продовжували існувати. Почали відкривати курси російської мови для вчителів, друкувати підручники російсь-кою мовою.

З самого початку окупації Галичини почалися труси, арешти. Тільки через київські тюрми перевезено вглиб Росії, до Сибіру, понад 12.000 осіб, серед них багато греко-католицьких священиків.

19 вересня 1914 року арештовано митрополита Андрея Шептиць- кого і вивезено до манастирської тюрми у Суздалі, де пробув він дореволюції 1917 року. Вивезено ректора Львівської семінарії о. Й.Боцяна та ряд видатних осіб з греко-католицького духовенства.

Почалося переслідування греко-католиків, навертання їх на пра-вослав'я. До Львова приїхав архиспископ Волинський Євлогій (ґе- оргієвський), відомий ворог унії, і з ним православне духовенство. До вакантних парафій, настоятелі яких були заслані або виїхали до

Австрії (їх було коло 200), призначали православних священиків. Засновували православні церковно-парафіяльк). школи.''

Російське військо посувалося на захід. Після 4-ох місяців облоги,на початку березня 1915 року піддалася фортеця Перемишль. У по-лон взято 117.000 вояків. Російська армія заволоділа значною части- ною Карпат і йшла на Краків. І^інцевою метою походу було заволо-діти Угорщиною, відділити її від Австрії.

Становище Росії в Галичині здавалося таким твердим, що на по-чатку квітня 1915 р. приїхав до Львова Микола II, якого урочисто там зустрічали; потім він відвідав Перемишль.""

Але успіхи російської армії 1914 року та на початку 1915 надтодорого коштували їй. За перший рік війни вона втратила 82°/о стар-шин — забитих та поранених, і 64°/о солдатів." Загальне число втратбуло більше, ніж число кадрових старшин та солдатів, які виступилиу похід. Були частини, в яких не залишалося жадного кадрового старшини; їх заміняли "запасні" прапорщики, які пройшли короткікурси. Не були підготовлені й "запасні" солдати, що часто не всти- гали пройти жадного вишколу. Трагізм становища збільшувала недо-стача зброї — рушниць, гармат, набоїв. "Запасним" не вистачало руш-ниць для навчання, і вони приходили на фронт, уперше беручи в ру- ки рушницю. А бувало й так, що рушниці мали тільки ті "запасні", які йшли у перших рядах. Уже в перший момент війни забракло рушниць: їх було тільки 5.000.000, а змобілізованих 6.50.000 осіб. Зарік у Росії виробляли лише 600-700 тисяч рушниць. Не вистачало гармат та набоїв.'" Головне Артилерійське Управління перед вій-ною заявляло, що на кожну гармату потрібно 7.000 набоїв, але Війсь-кове Відомство заготовило тільки по 900 набоїв, себто у 8 разів менше.

Loading...

 
 

Цікаве