WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життя та діяльність Петра Могили - Курсова робота

Життя та діяльність Петра Могили - Курсова робота

Єремія II вивів Львівське братство з підлеглості місцевим єпископам та надав йому право ставропігії. Братства були такими сильними, що на підставі їхніх доносів та свідчень позбувалися своїх посад та священики [4, с.224]. До голосубратчиків прислухалися дуже уважно і церковні зверхники патріарх константинопольський та православна шляхта. Великий вплив братств, насильне насадження латинства - все це дуже не подобалося православним архиреям. Вони бачили становище латинських єпископів, які нікому, крім Папи, не підкорялися. Православні єпископи дуже хотіли зрівнятися в правах з католицькими. Для цього вони були готові на все - навіть на підпорядкування Папі Римському. Так в середовищі українських православних єпископів зароджується задум створити церковну унію православних з Римом. 1.2 Берестейська унія Ідея унії або об'єднання східної та західної церков новою не була. Ще з часу великого розколу 1054 року були спроби поєднання цих церков. Найреальнішою спробою поєднання двох церков міг стати Флорентійський собор 1439 року. На цьому соборі були підписані документи про об'єднання. Православні визнавали примат першості Папи Римського, але зберігали всі свої обряди. На жаль, більшість простого духовенства та мирян не підтримали постанов цього собору, тому справа про об'єднання так і не була завершена. В кінці XVI століття знову гостро постало питання про об'єднання східної та західної церков. Ініціаторами об'єднання стали православні владики, маючи надію, що унія допоможе церкві досягнути її попередньої величі. У1590 році єпископ Львівський Гедеон Балабан першим порушує питання унії. Згодом до нього приєдналися й інші владики, прихильники об'єднання - Кирило Терлецький, Діонісій Збируйський та інші. Владики для узгодження своїх дій таємно зібралися на нараду у місті Белзі. Наслідком цієї наради став лист до короля Речі Посполитої, в якому владики заявляли про свою згоду визнати владу Папи. Нарада проходила в цілковитій таємниці, навіть не всі православні владики знали про об'єднання та про переговори з королем[8, с. 75]. З кожним роком число прихильників унії серед православного духовенства зростало. 1591 року до прихильників унії приєднався Перемишльський єпископ Михайло Копистенський, а 1593 року Володимирський владика Іпатій Потій. Чутки про унію поширювались по Україні. Унія мала, як і прихильників, так і противників. Одним з таких противників унії був князь Василь-Костянтин Острозький, воєвода Київський. Цей князь залишив по собі в історії українського православ'я незабутню пам'ять. Маючи величезні кошти та використовуючи своє становище у державі, він очолив православних у Польщі в їхній боротьбі за віру та національне визволення проти окатоличення та ополячення українського народу. Бачачи занепад православ'я князь вирішує у 1570 році заснувати в Острозі школу, де б православна молодь здобувала освіту у православному дусі. Цю відому школу називають ще Острозькою академією. В цій школі в ті роки здобуло освіту дуже багато визначних діячів, що особливо відзначилися в національному й церковному житті України у XVII столітті [ 5,с.388]. Але князю Острозькому до останнього не розкривали конспірації переговорів щодо унії. А коли нарешті він про них дізнався, то був дуже обурений, що така велика всенародна справа робилася потайки. Вимогу князя Костянтина про скликання собору, на якому повинні обговорити справу, було передано польському королю. Проте, король, не рахуючись з думкою всіх православних, відмовив у скликанні собору, мотивуючи це тим, що лише владики самі можуть односібно вирішувати справу про злуку. У грудні 1595 року єпископи Терлецький та Потій прибули до Риму , де на зустрічі з папою Климентом VIII склали визнання віри і визнали його першість. Папа прийняв Українську Православну Церкву зі збереженням усіх її обрядів та традицій [5, с.389]. Звістка про зраду єпископів православними сприйнялась негативно. На сеймиках шляхта протестувала проти самовільного вчинку владик. Але це не допомогло. У жовтні 1596 року у місті Бересті зібрався унійний собор на якому були присутні: митрополит Київський Михаїл Рогоза та п'ять православних єпископів, папський легат та представник короля. В урочистій атмосфері на цьому соборі було проголошено унію і піддано анафемі всіх, хто не приймав акту об'єднання з католицькою церквою[7, с.90]. Крім унійного собору у Бересті відбувся і антиунійний собор під головуванням князя Острозького. На соборі були 2 єпископи, що не прийняли унії - Гедеон Балабан та Михайло Копистенський, екзархи східних патріархів, архімандрити та багато священиків. Православний собор піддав анафемі всіх хто прийняв унію. Православний собор направив протест до короля, який був відхилений. Натомість король визнав усі постанови унійного собору, а постанови православного - визнав недійсними. Так Україна розділилася на дві частини: з одного боку увесь православний загал та 2 єпископи, а з іншого митрополит, 5 єпископів і невеличка кількість прихильників унії. Після собору почалася полеміка між обома таборами. В цій полеміці приймали участь найкращі полемісти з обох сторін. Уніятів було менше, але вони були краще організовані. Прихильники унії розгорнули активну діяльність для приєднання нових вірян. У1600 р. митрополита Рогозу замінив Іпатій Потій - великоосвідчена людина, добрий оратор і дипломат. Опорою для православних був князь Острозький, який шукаючи підтримки зблизився з протестантами. У 1599 р. відбувся з'їзд православних та кальвіністів на якому домовилися про співпрацю та спільну оборону інтересів[ 5, с.390]. Зразу після унійного собору православних починають переслідувати. Ті ж у свою чергу боронили свої права всіма можливими та доступними для них засобами. Братства, духовенство, міщани, селяни, шляхта, що зберегла вірність православ'ю, виявляли велику активність у цій боротьбі. В той час було написано багато антиунійних творів, на сеймиках вносилися протести проти католицьких безчинств, укладалися союзи з протестантами для спільного відстоювання інтересів. На жаль протести мало допомогли. Король Сигізмунд III вирішив відібрати у православних найбільшу святиню України - Києво-Печерську лавру і передати її уніятам. Але київський воєвода відмовився виконати наказ короля, а послане військо збройно відбив лаврський архімандрит Никифор Тур [11, с.394]. Після Берестейської унії Православна церква опинилася в катастрофічному стані. В 1607 р. помирає єпископ Гедеон Балабан, а в 1610 -Михайло Копистенський. Залишився тільки один православний владика -Єремія Тисаровський. А в 1608р. православних спіткало ще одне нещастя -помирає їх заступник та оборонець князь Костянтин
Loading...

 
 

Цікаве