WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Матеріали архівного фонду М.П. Киценка як джерело вивчення діяльності визначого краєзнавця - Реферат

Матеріали архівного фонду М.П. Киценка як джерело вивчення діяльності визначого краєзнавця - Реферат

Реферат на тему: Матеріали архівного фонду М.П. Киценка як джерело вивчення діяльності визначого краєзнавця ? Ці люди, мали різний фах і професію: були серед них вчителі, журналісти, науковці, інженери, лікарі, адміністративні працівники різних рангів, але їх єднало глибоке почуття значимості минулого для духовного розвою сьогодення й поступу в майбутнє. Ентузіасти, допитливі дослідники та палкі популяризатори маловідомих сторінок історії, вони були водночас, скромними трударями, закоханими у свій край і його неповторність. Одним із таких дослідників і просвітителів запорізького краю, популяризаторів традицій українського козацтва був партійний та державний діяч, журналіст Микола Петрович Киценко (1921-1982). Його ім'я заслуговує вдячної пам'яті нащадків. Не випадково, щойно відновлене із забуття, воно було вшановане відзнакою лауреата республіканської премії ім. Дмитра Яворницького, встановленої Всеукраїнською спілкою краєзнавців (1991). Світлу пам'ять про Миколу Петровича Киценка зберігають на Запоріжжі його колеги, журналісти, історики. Свідченням неї є публікації в місцевій пресі [1-3], опрацювання документальної спадщини Миколи Петровича, участь у підготовці збірника документів про увічнення слави запорозького козацтва, котрому він віддав полум'я свого серця [4]. Почергово обіймаючи посади коректора і відповідального секретаря Токмакської районної газети "Більшовицьким шляхом", редактора Верхньохортицької районної газети "За більшовицькі колгоспи", голови Запорізького обласного комітету по радіомовленню і телебаченню, начальника обласного управління культури, завідуючого відділом пропаганди і агітації Запорізького обкому Компартії України, секретаря Запорізького сільського обкому партії, заступника голови та завідуючого відділом по праці Запорізького облвиконкому, М.П. Киценко ґрунтовно вивчав історію, топоніміку і топографію запорізького краю і, зокрема, о. Хортиці та займався організаційно-практичною діяльністю по збереженню і увічненню козацьких пам'яток. Його творча робота супроводжувалась нагромадженням різносторонніх матеріалів і документів, які вже після смерті Миколи Петровича, в 1995 р., його дружиною Поліною Тимофіївною були передані на зберігання до Державного архіву Запорізької області [5]. Науково-технічна обробка цих документів дає змогу стверджувати, що зберігся цікавий і інформаційно ємкісний комплекс джерел. Вони яскраво відображають творчу діяльність М.П. Киценка - автора відомих книг "Хортиця в героїці і легендах" (1967; 1972), "Запоріжжя в бурях революцій"(1969), одного з організаторів створення Державного історико-культурного заповідника запорозького козацтва на острові Хортиці. Даний інформаційний масив складається, зокрема, з рукописів книг та статей, збірок поезій, оповідань та новел, виписок з документів та чернеток, зроблених ним для майбутніх праць, копій службових матеріалів, пов'язаних із створенням заповідника, текстів промов, особистого листування, фотодокументів. Безперечний інтерес дослідників в майбутньому викличуть машинописні примірники книг М.П. Киценка з авторськими правками та помітками, відгуки на ці книги, рукописи журнальних статей з історії Хортиці, підготовані для академічних видань, зокрема - стаття "Ще раз про місце і роль Хортиці в історії запорозького козацтва" (1968) [6]. Привертають увагу і тексти статей "Острів Велика Хортиця. Історична довідка" (1968) та "Хортиця" (1968) (остання була підготована спільно із старшим науковим співробітником Запорізького обласного краєзнавчого музею В.Ф. Пєшановим). Становлять цінність і бібліографічні списки історичних джерел та літератури, складені М.П. Киценком, які привідкривають наукову лабораторію краєзнавця. Як зазначає в своїх спогадах Степан Маркович Кириченко - колега і соратник М.П. Киценка, а на той час - начальник обласного управління культури, у планах Миколи Петровича було, крім іншого, ще й проведення ґрунтовної науково-історичної роботи, написання дисертаційного дослідження з історії запорозького козацтва [7, с. 26]. Цілий ряд матеріалів архівного фонду - це друковані праці істориків - однодумців Миколи Петровича, з якими він підтримував добрі стосунки: О.М. Апанович, К.Г. Гуслистого, запорізького краєзнавця В.Г. Фоменка. Журнали та статті споряджені дарчими написами авторів. Збереглися відгуки й рецензії науковців на праці М.П. Киценка. Серед них і нелицеприємний ідеологізований відгук старшого наукового працівника Інституту історії СРСР, доктора історичних наук Є.І. Дружиніної від 20 липня 1972 р. - свідчення гонінь і цькування Миколи Петровича. В ньому резюмувалося: "Підводячи підсумки, слід сказати, що соціально-економічні відносини в Запорозькій Січі, класова боротьба козацтва, а також політика російського уряду не отримали правильного висвітлення в брошурі М.П. Киценка. Героїчні традиції Хортиці подано неповно і однобоко, внаслідок, принижені і збіднені. В тексті брошури не знайшов належного відображення дух братерства і дружби, що пов'язував запорозьке козацтво з іншими народами як під час війни і класових боїв, так і в роки мирної праці, спрямованої на господарче освоєння незримих просторів Степової України" [8, арк. 19]. Документи архівного фонду розповідають про те, що М.П. Киценко був щедро обдарованою людиною. Серед його творчого доробку рукописи поезій "З доріг війни" (1941-1945), оповідань "В ярмі і вогні" (1942-1943), тексти літературних радіопередач: "Книга великої долі", "Післявоєнне Запоріжжя в поезії", "Орлина криниця", "Говорить Запоріжжя", " Випадок у Троянівці" (1954-1957), лейтмотивом яких було сучасне і минуле рідного краю, його традиції. Документи фонду дають можливість побачити широту зацікавлень, інтересів, захоплень М.П. Киценка, побачити процес його творчого і професійного зростання як журналіста, літературного діяча, людину, яка тонко відчувала Слово, якій боліло за свій народ, свою Вітчизну. Патріотом України Микола Петрович був завжди. Чи не промовистий факт? Збірка його поезій, писаних в 1941-1945 рр. на лівому березі Амура (біля Хабаровська), в тайзі за Читою, в хащах біля Іркутська, в степах Монголії мала назву "Тобі Україно". Перебуваючи в лавах Червоної армії і знаходячись далеко від рідної домівки, він пише вірші про рідний край, надсилає поезії та фейлетони на актуальну військово-патріотичну тематику до обласної газети "Комсомолець Запоріжжя". Збереглися окремі листи-відповіді редакції на матеріали, надіслані М.П. Киценком. Отож, магнетичне почуття Вітчизни було для нього визначальним. Тому, навіть у чужому краю в суворі будні військового часу він постійно звертався подумки до неї, шануючи материнську мову, плекаючи рідне слово. Писав вірші Микола Петрович і пізніше. Хоча, як зауважує запорізький журналіст Іван Науменко: "Скромність не дозволяла йому називати себе поетом". У М.П. Киценка немало віршів про Україну, але "заради великої справи - створення історико-культурного заповідниказапорозького козацтва Микола Петрович втаємничив свої вірші "у шухляду" [9]. Тексти вищезгаданих радіопередач також з усією очевидністю передають цю закоханість М.П. Киценка в українське слово, його джерельну прозорість і глибину. Влучність образів, пастельність барв, тонкість порівнянь в киценковому слові поєдналися з степовою широчінню думки, щирістю і теплотою почуттів. Неважко підмітити, що навіть тексти радіомовних новин, які переглядав М.П. Киценко, після його редакторської правки виглядали свіжішими, життєвішими. Праця Миколи Петровича на посаді головного редактора програм Запорізького радіо, шліфувала його поетичний дар. З професійною майстерністю виписані ним цикли радіоновел. Їх рядки наповнені тонким відчуттям ранкової свіжості, безхмарного дитинства, непідробної ніжності й тепла. Ці новели, на які ще мало звертали уваги дослідники, свідчили про новий зблиск таланту Миколи Петровича, таланту його Великої Любові до України. Частина
Loading...

 
 

Цікаве