WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Український народолюбець Борис Грінченко на Катеринославщині - Реферат

Український народолюбець Борис Грінченко на Катеринославщині - Реферат

помешкання стало надійним пристановищем длязібрань Харківської української громади, яка об'єднувала народолюбців, щирих прихильників праці на користь ріднокраю. Крім Бориса Грінченка, до її кола належали Михайло Лободовський, Дмитро Пильчиков, В.Олександров, Андрій Шиманов та деякі інші. Б.Д.Грінченко та його однодумці вчилися української мови, збирали народні пісні, казки, обговорювали проблеми народної освіти, складали популярні книжки для народу, читали українські часописи з Галичини тощо [15, с. 16; 13, с. 14; 18, с. 97 ]. Громадівці зібрали трохи грошей, і Б.Д.Грінченко надрукував кілька популярних книжок, написаних ним самим та його товаришами. Тоді ж він почав надсилати свої літературні праці до Галичини, де в 1881 р. надрукував поезії у журналі "Світ" [13, с. 15]. Водночас у душу Б.Д.Грінченказапала мрія вчителювання.Він самотужки навчався й успішно здав "Колоквіум" на вчителя і подав прохання інспектору народних шкіл п. Бєлокопитову щодо призначення на вчительську посаду [12, с. 6]. Восени 1881 р. Б.Д.Грінченко отримав призначення учителем у село Введенське Зміївського повіту Харківської губернії. Діставши кілька практичних порад від М.Лободовського, який колись сам учителював по-українськи і був за цепозбавлений роботи, молодий народний учитель вирушив на сільську ниву знань за 10 крб. на місяць [12, с. 6-8]. У селі Введенському Б.Д.Грінченко побачив стару й занедбану сільську школу, що розташовувалась в одному будинку з волостю. Молодий учитель відразу ж поставив питання перед місцевою владою про ремонт шкільного приміщення, опалення його взимку, про придбання підручників у Змієві тощо. Поступово шкільна справа на селі налагодилась, і після Покрови заняття розпочались [12, с. 9-13]. Школа в селі Введенському була невеликою: один клас у 42 кв. м., де навчалися у дві зміни 70 учнів. Основи знань приходили здобувати не тільки місцеві школярі, а й учні з навколишніх сіл. Б.Д.Грінченкові важко працювалося в неукраїнській школі, але молодий учитель-народолюбець вишукував можливістьчитати школярам після занять українські казки та думи. Він швидко знайшов спільну мову як зі своїми вихованцями, так і з їхніми батьками. Однак волосне начальство не симпатизувало приїжджому педагогу: не пив горілку і не ставив могорич, а одного разу навіть вигнав п'яного старшину зі школи кочергою. Пропрацювавши рік, Борис Дмитрович поїхав із Введенського, адже за постановою місцевого земства, сільську школузачинили "за неможливістю в ній викладання" [12, с. 14-19, 22]. Восени 1882 р. Б.Д.Грінченко отримав місце учителя у школі села Тройчате того ж Зміївського повіту. У цьому селі теж проживали вихідці з великоросійських губерній, тому,щоб черпати знання живої розмовної української мови, Борис Дмитрович поселився в українському селі Чунишине, розташованому за кілька верст, уже в Полтавській губернії. Після роботи, діставшись своєї найманої оселі, він учився народній українській мові в селян, записував пісні, приказки, слова, а вечорами писав вірші, складав читанку. Вчитель швидко здобув шанобливе ставлення до себе з боку серед сільських дітей та їхніх батьків. Останні навіть ухвалили збільшити заробітну платнюучителеві. Проте волосне начальство і тут дивилося на педагога недоброзичливо [12, арк. 22, 23, 24 а, 24 б, 25]. Оповідаючи про цей період життя в автобіографії, Б.Д.Грінченко згадував: "Мені хотілося вчитися від народу мови, записувати лексичні й фольклорні матеріали і взагалі придивлятися до народного життя. У полт[авському] селі я жив в одній хаті з хазяями, квочками під полом, ягнятами й телятами по ночах, але того, чого шукав, мав досить" [1, с. 568]. Цілком зрозуміло, що ідеали і прагнення народолюбця були дуже далекими від світосприйняття місцевих чиновників. Улітку 1883 р. Борису Дмитровичу трапилась нагода підвищити свою кваліфікацію - уЗмієві відкрились педагогічні курси для вчителів усієї Харківської губернії. Їх керівником був І.Я.Литвинов - інспектор народних училищ,який вирізнявся серед інших інспекторів своїми високими людськими й професійними якостями. На педагогічні курси прибуло близько 80 учителів. У цьому учительському середовищі Б.Д.Грінченко відразу ж виділився знанням педагогічної справи й організаторськими навичками. Не дивно, що навколо нього незабаром об'єднався гурток удев'ять педагогів, якіпісля курсів сходилися й обговорювали не тільки справу педагогічну, а й українську, читали відповідні книжки, які привіз із собою Б.Д.Грінченко. Незабаром кілька вчителів відійшло відучасті в гуртку, але четверо учасників не припиняли спільних занять до кінця курсів [12, с. 28,29]. В ході педагогічних курсів особистість Б.Д.Грінченка привернула увагу директора народних шкіл п. Жаворонкова, який направив здібного учителя у двокласну школу в с. Олексіївку Зміївського повіту. І це попри те, що Борис Дмитрович не мав права учителювати у такому навчальному закладі через те, що не скінчив учительську семінарію [12, с. 29, 30]. Олексіївська школа представляла собою гарний мурований будинок з мезоніном. У цьому приміщенні розміщувались ясні, чисті й теплі класи, бібліотека, кухня, квартири учителів. Школа мала й присадибну ділянку - три десятини саду. Матеріальне становище Б.Д.Грінченкаполіпшилося, адже в цій школі платили 330 крб. на рік. Проте моральні умови для діяльності українолюбця тут були вкрай несприятливі. Борису Дмитровичу доводилось всіляко приховувати українські книжки, рукописи тощо. Певно завідувач школи все ж таки дещо дізнався про українські уподобання вчителя. Не випадково, коли у школу приїхав інспектор І.Я.Литвинов, він порадив Б.Д.Грінченку бути обережнішим. Самотність народного учителя у цьому великому торгівельному селі, де проживали багаті купці й панувало російськомовне середовище, обумовила його клопотання про переведення в українське село [12, с. 34-36]. Наслідком цього став переїздБ.Д.Грінченка 14 вересеня 1884 р. завідувачем двокласної школи в село Нижня Сироватка Сумського повіту. Прибувши до цієї великої школа, Борис Дмитрович швидко зрозумів, що в нійне все гаразд. Знання йдисципліна учнів не відзначалися належним рівнем, що й не дивно за умов п'янства учителів, нездоровоїморально-психологічної атмосфери в колективі, чому особливо сприяв законоучитель О.Лавденков. Незабаром завідувачу вдалосьналагодити навчально-виховний процес, хоча при цьому й повною мірою відчути на собі невимовну важкість учителювання в обстановці постійних наклепів, коли число протоколів чи доносів швидко досягло кількість 26 [12, с. 38, 41, 46, 51, 53, 73, 76]. Вистояти в цій непростій життєвій ситуації, напевно, допомагало те, що поруч з Б.Д.Грінченком завжди знаходилась його дружина Марія Миколаївна, з якою було взято шлюб на початку 1884 р. Згодом Борис Дмитрович писав: "…жінка моя з того часу стала мені вірним товаришем увсіх моїх заходах і в багатьох важних і важких працях" [1, с. 568]. На початку нового навчального року Б.Д. Грінченко одержав перевод у Виру, в однокласну школу. Але 30 вересня 1885 р. він виїхав з Нижньої Сироватки, кинувши учителювання й поїхавши на батьківський хутір [12, с. 79]. Невдовзі Б.Д.Грінченко замислив прилучитися до земської діяльності.
Loading...

 
 

Цікаве