WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Український народолюбець Борис Грінченко на Катеринославщині - Реферат

Український народолюбець Борис Грінченко на Катеринославщині - Реферат

Реферат на тему: Український народолюбець Борис Грінченко на Катеринославщині ? Для нас особливо цікаво те, що становлення Б.Д.Грінченка як громадського діяча, педагога й літератора проходило й на Катеринославщині, де Борис Дмитрович перебував з 1887 р. до 1893 р. Про практичну діяльність Б.Д.Грінченка в Катеринославській губернії вже згадувала А.Животенко-Піанків [14, с. 49-55, 64]. Однак діяльність українського народолюбця в цьому краї потребує комплексного історико-краєзнавчого дослідження. Таку мету ставить перед собою автор даної статті. Народився він 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр Харківського повіту у родинівідставного штабс-капітанаДмитра Грінченка і доньки російськогодворянина Літарьова - Поліксенії[14, с. 159, 176]. Хоча сім'я належала до дворянської верстви, панського достатку не було. Батько Бориса мав лише близько 19 десятин землі, що здебільшого поросла лісом, й водяний млин, який давав основний прибуток для усієї родини [14, с. 38; 15, с. 5]. Натомість батьки зі шкільноговіку дбалипро освіту сина, який навчився читати й писати вже з років п'яти. Алемовою спілкування й навчання Бориса спочатку була російська, бо українську батьки-дворяни не сприймали,як мужицьку. Батько Бориса, хоча й не цурався простої роботи по господарству та на млині, спілкувався з селянами по-українськи, але забороняв дітям промовляти "по-мужицьки". Мати виховувалась у російській сім'ї полковника царської армії й зовсім не знала української мови. Вона розпочала читати по-українськи, коли син став публікувати свої літературні праці. Не сприяло вивченню Борисом рідної мови й те, що навкруги від Вільхового Яру були розташовані лише російськомовні села. Тому всі няньки, наймити й наймички розмовляли російською [14, с. 23, 38; 15, с. 6]. Допитливий хлопець читав усе підряд, що потрапляло до рук. Серед книжок, прочитаних Борисом у дитинстві, чільне місце посідали художні праці західних майстрів літератури В.Скотта, Дж.Байрона, А. де Вин'ї, Е.Шатріана, В.Гюго, російських письменників М.В.Гоголя, О.С.Пушкіна, М.О.Некрасова, М.Кольцова, життєписи славетних людей, житія святих та церковні проповіді. Крім того, він захоплювався історією російської держави, літератури, наполеонівських війн, інквізиції і т. ін. [14, с. 38-39; 15, с. 10]. З дитячих літ у вихованні Бориса була присутня й українська компонента. Свою генетичну тягу до рідної української мови хлопчик повною мірою задовольняв у живому спілкуванні з дідом Андрієм і бабою Галею. Напевно, завдяки їм, Борис дуже полюбив українські казки й пісні [15, с. 7]. Подальше знайомство юнака з рідною українською мовою і культурою тривало на хуторі Кути, або Долбіно, куди батько перевіз родину після смерті брата у 1868 р. Цей хутір розташовувався вже серед українських сіл, тому Борис мав змогу вчити від простого народу мову, а згодом й записувати слова та пісні [15, с. 9]. У 1874 р. Б.Д.Грінченко вступив до Харківської реальної середньої школи. Під час навчання, йдучи від народних духовних першоджерел, юнакпостійно цікавився українською літературою, перечитавши "Енеїду" І.П.Котляревського, "Приказки" Є.П.Гребінки, "Кобзаря" Т.Г.Шевченка, твори П.О.Куліша, Марка Вовчка, Г.Ф.Квітки-Основ'яненка, І.С.Нечуя-Левицького та ін. До того ж розпочав роботу над складанням українського словничка, записуючи в ході спілкування з народом слова, казки, пісні та приказки [14, с. 39-40, 189; 15, с. 12]. Тринадцяти років Борис Грінченко зацікавився поезією Т.Г.Шевченка, знайшовши "Кобзар" у батьковій скрині. Шевченкова українська поезія зачарувала душу хлопця, стала для нього особистим Євангелієм. Він став писати по-українськи. Напевно, талант мав спадковий характер, адже його бабуся по батькові доводилась двоюрідною сестрою Г.Ф.Квітці-Основ'яненку [14, с. 23, 39; 15, с. 11]. Захоплення літературою перетворилося на своєрідну гру, коли Борис "видавав" на своєму хуторі рукописні"журнали". Його першими слухачами й читачами стали батьки, старий пічник дід Андрій, а дещо пізніше - брат і сестра. З дитячих та юнацьких років об'єктом пильної уваги й вивчення Б.Д. Грінченка були природа і люди - селяни. Борис душею приріс до народної мови, пісенної та поетичної творчості хліборобів, незважаючи на те, що батько забороняв спілкуватися з простолюдинами [14, с. 39, 40, 159]. У Харківській реальній школі Б.Д.Грінченко вчився добре, особливо полюбляючи словесність. Водночас ужев 15 років юнак почав замислюватись над долею народу, над тим, як допомогти йому. В атмосфері посилення протистояння в суспільстві він розпочав знайомитися з нелегальною літературою. Предметом його читання стала й перша українська соціально-революційна брошура "Парова машина" С.А.Подолинського. У листопаді 1879 р., будучи вже у 5-му класі школи, Борис дав прочитати цю книжку своєму товаришеві. Не біду, брошуру побачив батько останнього, який розповів про це директорові реальної школи п. Шихову. Наслідки не забарилися. Директор почав допитувати Б.Д.Грінченка. Того ж дня інспектор реальної школи зробив трус у його квартирі, а директор передав справужандармам. Пізньої осені 1879 р. юнака заарештували й кинулидо в'язниці, до холодної камери в льоху. Через півтора місяця ув'язнення Б.Д. Грінченка віддано на рік батькові на поруки. Так Борис опинився на батьківському хуторі, що розташувався в 10-ти верстах від Харкова. Впродовж року Б.Д.Грінченкові заборонялося навчання і поїздки до губернського центру [1, с. 568; 15, с. 13-15; 12, с. 1, 2]. Перші серйозніжиттєві випробування не зламали, а загартували силу волі Б.Д.Грінченка. На початку 1881 р., відбувши річний термін висилки, він пішки, несучи з собою все своє невелике майно і 10 крб. у кишені, попрямував до Харкова. Спочатку Борис прийшов на свою стару квартиру, де жив перед арештом, але поселитися там не зміг - хазяйка розповіла всім про нього як "соціаліста" - страшнішого за розбійника [1, 568; 12, 3]. Тоді юнак відправився у передмістя Харкова Журавлівку, де оселився у знайомого чоботаря за 4 крб. на місяць. Улаштуватись на роботу "неблагонадійному" було непросто. Лише завдяки брату його матері Миколі Літареву, члену місцевого військового суду,він здобув посаду писарчука у Харківській казенній палаті. Працювати прийшлось у відділі, що вів справами про "займанщину" [1, с. 568; 12, с. 3, 4]. Незадовго перед тим охтирський адвокат, українолюбець А.Л.Шиманов розпочав і виграв низку справ, унаслідок чого одержав близько 200 тис. крб., а селяни перестали сплачувати незаконні податки. Ці численні справи викликали інтерес у Б.Д. Грінченка з точки зору вивчення українського народу. Водночас, аби поліпшити матеріальне становище, Борис давав й приватні уроки [12, с. 5]. У Харкові матеріальне становище Б.Д. Грінченка було надзвичайно скрутним. Зароблених грошей вистачало лише на обіди в найдешевішій їдальні (та й то через день). Здебільшого до вбогого раціону Бориса входили хліб з чаєм, а інколи молоко, яке передавала мати. Житлові умови такожхарактеризувалися бідністю: кімната з одним віконцем, з покривленими стінами, з глиняною долівкою. До того ж Борису доводилось проживати вкупіз родиною шевця [15,с. 16]. Як не дивно, саме це скромне
Loading...

 
 

Цікаве