WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Релігійна діяльність Михайла Попова на Закарпатті в 1938-1944 рр. - Реферат

Релігійна діяльність Михайла Попова на Закарпатті в 1938-1944 рр. - Реферат

Реферат на тему: Релігійна діяльність Михайла Попова на Закарпатті в 1938-1944 рр. ? Період кінця 30 - поч. 40-х рр. ХХ ст. на Закарпатті був надзвичайно складним. Після повалення угорськими військами уряду незалежної Карпатської України на території Закарпаття встановилася військова адміністрація. Православна церква виявилася заручницею міжнародних подій і потрапила в епіцентр боротьби між Угорщиною та Югославією. Слід зазначити, що релігійна ситуація на Закарпатті в цей період була складна. Близько 61,9 % населення належало до греко-католицької церкви, 17,2 % - до православної церкви, менше вірників відносилися до іудейської, римо-католицької, реформатської, євангельської та інших церков. Серед православних, починаючи з 20-х рр. ХХ ст. панували дві церковні юрисдикції - сербська та константинопольська, представники яких вели між собою боротьбу. Визнання та підтримку чеської держави перед угорською окупацією мала сербська юрисдикція, яка була представлена переважною більшість духовенства. Питання діяльності М. Попова на посту адміністратора православної церкви на Закарпатті за часів угорського режиму в певній мірі розглядалося істориками. Щоправда на теперішній час відсутні узагальнюючі наукові праці, які б у повному обсязі розкривали становище православної церкви у визначений історичний період. Серед наукових публікацій слід назвати статтю О. Данка, присвячену церковно-державним відносинам на Закарпатті в 1938-1944 рр. [Данко О. Православна церква на Закарпатті // Закарпаття під Угорщиною 1938-1944 рр. / Упор. та передм. В. Маркуся та В. Худанича. - Ужгород: Гражда, 1999. - С. 165-181]. Автор побіжно аналізує діяльність М. Попова та приходить до висновків, що "Закарпатська Православна Церква пройшла шлях від переслідуваної церкви до церкви, підтримуваної угорською владою" [Данко О. Вказ. праця. - С. 177]. Заслуговують на увагу публікації О. Хланти та Р. Офіцинського, де вчені прослідкували основні аспекти діяльності М. Попова, акцентуючи свою увагу на його стосунках з угорськими урядовцями та діяльності після 1946 р.[1]. Разом з тим, згаданим працям притаманні і деякі неточності та помилкові твердження. Поза увагою вчених залишилися взаємовідносини М. Попова з вищими ієрархами православної церкви та місцевим духовенством, його управлінська діяльність на чолі єпархії тощо. В основу дослідження покладено матеріали архіву Управління служби безпеки України в Закарпатській області (далі Архів УСБУ) та Державного архіву Закарпатської області (далі ДАЗО). Метою даної публікації є дослідження діяльності М. Попова на Закарпатті як представника угорського міністерства культів та адміністратора православної церкви. Нами поставлено ряд завдань: на основі архівних джерел розглянути головні аспекти біографії М. Попова, що вплинули на формування його як релігійного діяча; вивчити діяльність М. Попова спрямовану на утвердження константинопольської юрисдикції на Закарпатті; окреслити основні проблеми в діяльності Попова-адміністратора та показати їх наслідки для розвитку православної церкви. Михайло Попов народився 1 липня 1888 р. в станиці Павловській Хоперського округу Донської області. В 1910 р. закінчив семінарію в Новочеркаську. В цьому ж році прийняв сан священика, після чого він став служити в станиці Сершевській [Архів УСБУ. - Арх. крим. спр. № 1411-С., Арк. 12]. Під час Першої світової війни перебував в 9-й Донському кавалерійському полку та в інших військових частинах. Після Жовтневої революції в Росії перейшов до білої армії. У березні 1920 р. в Євпаторії вступив до військ генерала Врангеля, де працював полковим священиком. На початку листопада 1920 р. з залишками врангелівських військ евакуювався до Константинополя. У 1921-1928 рр. М. Попов проживав у болгарському місті Ломеч, де виконував обов'язки військового та парафіяльного священика. 19 квітня 1928 р. переїхав до Будапешту, і за наказом митрополита Євлогія (Георгієвський) зайняв приход у білоемігрантській колонії[Там само. - Арк. 14]. 29 жовтня 1931 р. М. Попов був звільнений з займаної посади і позбавлений сану за втручання в справи політичних та громадських організацій та аморальну поведінку [Там само. - Арк. 356]. Після цього випадку М. Попов перейшов під юрисдикцію Карловацього Синоду зарубіжної російської православної церкви. У 1932 р. був заарештований угорцям та інтернований, спочатку проживав у Хайдунамаші, а з 1935 р. в Дебрецині. М. Попов займався журналістикою, працював лектором в місцевому університеті, де водночас закінчив філософський факультет. 23 жовтня 1938 р. Синод Сербської православної церкви (далі СПЦ) обрав єпископом для Мукачівсько-Пряшівської єпархії Володимира (Раїч), який приїхав на Закарпаття 16 листопада 1938 р. [ДАЗО. - Ф. 109, Оп. 1, Спр. 461, Арк. 41]. Згідно Віденського арбітражу, що відбувся 2 листопада 1938 р., від Чехословаччини до Угорщини відійшла західна частина Закарпаття з містами Ужгород, Мукачево, Берегово та 118 сільськими населеними пунктами. У зв'язку з цим, управління Мукачівсько-Пряшівської православної єпархії перебралося до Хуста, куди 26 листопада 1938 р. переїхав і єпископ Володимир (Раїч). Адміністратором православних приходів на окупованій угорцями території єпископ Володимир призначив ігумена Аверкія (Таушев) [Хланта О., Офіцинський Р. Вказ. праця. - С. 62]. Ігумен Аверкій (Таушев) довідавшись, що в Дебрецині проживає православний священик М. Попов, запросив його до своєї єпархії. Але пізніше, отримавши інформацію про те, що М. Попов був позбавлений сану, заборонив йому відправляти службу [Архів УСБУ. - Арх. крим. спр. № 1411-С., Арк. 156]. У 1938 р. М. Попов отримує угорське громадянство. Його особою починає цікавитися угорське Міністерство культів. У цьому ж році він зустрічався з П. Телекі, що очолював згаданий державний орган [Хланта О. Вказ. праця. - С. 167]. П. Телекі мав на меті схилити М. Попова то утворення в Угорщині автокефальної православної церкви, використавши при цьому празького архієпископа Савватія (Врабец). Після окупації Закарпаття угорськими військами, ставлення до православної церкви було неприховано вороже. Угорський уряд вважав, що діяльність православної церкви спрямована на співпрацю з російською владою і підозрював священиків у антидержавній діяльності. Восени 1939 р. угорська влада прийшла до переконання, що не варто перебільшувати загрозу радянського сусідства в Карпатах, а тим більше обов'язково пов'язувати з православною церквою [Данко О. Вказ. праця. - С. 170]. За дорученням Міністерства культів М. Попов встановив тісні зв'язки з архієпископом Савватієм (Врабец) та його прихильниками на Закарпатті. У цій роботі йому сприяли - М. Дорослай - православний священик з м. Сегед (Угорщина),якого в 1939 р. було обрано головою консисторії Мукачівської єпархії та Є. Якуб - секретар архієпископа Савватія на
Loading...

 
 

Цікаве