WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Родина Остроградських - Реферат

Родина Остроградських - Реферат

По-перше. Ми маємо справу з гілкою Омельницького сотника Григорія Матвійовича Остроградського. В той же час в протоколі немає жодних згадок про гілку Миргородського полкового судді Федора Матвійовича Остроградського, син якого Василь Федорович був Голтвянським сотником ще у 1761 році. Маємо також гілку Івана Остроградського, син якого Володимир, був Голтвянським сотником у 1783 році [9]. По-друге. Маємо відомості, що бунчуковому товаришу Миколі Остроградському у 1781 році було відведено 3000 десятин землі в Новоросійській губернії. Однак у протоколі про поміщика Миколу Остроградського не згадується. Малоймовірно, що йдеться про сина Павла Остроградського - Миколу, якому на той час було 9 років. Все це потребує додаткових досліджень. Заслуговує на увагу й особистість Павла Остроградського. У 1794 році голова 1-го департаменту Катеринославського губернського магістрату колезький радник Павло Остроградський, подав прохання на височайше ім'я про надання йому відставки за старістю. Обґрунтовуючи свою відставку він посилається на свій досить солідний, як на той час, вік, йому сповнилось повних 60 років, на те, що залишившись вдівцем, мусить опікуватися чотирма синами. Два з них знаходились у військовій службі, а двоє - перебували в училищах і отримували освіту. Та ще й чотири дочки, які усі потребували догляду та забезпечення, знаходились на його утриманні. Разом з тим, його жалування та прибутків від досить малого помістя не вистачало для того, щоб забезпечити родину "усім необхідним для достойного дворянству утримання". Тому він і просив відставки і пенсіону через 35 років служби. З цього прохання постає досить цікавий життєвий шлях досить значимого суб'єкта степової дійсності. За правління імператриці Єлизавети Петрівни він навчався за кордоном у герцогстві Голштинському, а по закінченні наук там же 10 січня 1754 року вступив у військову службу кадетом. 9 квітня 1756 отримав чин естандарт юнкера; 10 червня 1757 року став корнетом, а вже з 9 березня 1759 року був прийнятий на Російську службу поручиком. Таке перебування за кордоном, а головне пріоритети та цінності нового царювання, стали причиною того, що черговий чин секунд-майора він отримав лише 1 січня 1770 року. І це при тому, що за ці 11 років він приймав активну участь у битвах Семирічної війни, штурмував Станіславську фортецю у Польщі, брав участь у роботі різних комісій. Нарешті 29 грудня 1771 року, будучи "не в силах" продовжувати службу - звільнений з нагородою чином прем'єр-майора. Але "за своєю ревністю" прийняв іншу службу. 23 грудня 1772 року за розпорядженням Головної команди знаходився у колишньому Миргородському малоросійському полку в сотні Голтвянській приватним наглядачем та командиром над установленим кордоном та для припинення заразної хвороби, яка відкрилась у Криму та деяких українських містечках. З відкриттям у 1782 році Київського намісництва був обраний дворянством в повітовий Голтвянський суд повітовим суддею. На цій посаді він знаходився до скасування цього повіту у 1789 році. За цей час він отримав 7 лютого 1785 року чин надвірного радника, і в цьому чині 10 березня 1792 року був призначений Правлячим Сенатом головою 1-го департаменту Губернського магістрату Катеринославського намісництва. На цій посаді він був пожалуваний 2 вересня 1793 року чином колезького радника. Перебуваючи на цій же посаді він паралельно виконував ще й функції голови 2-го департаменту [10, арк. 23 - 25.]. Серед багатьох питань, які ставить перед дослідником постать Павла Остроградського, чи не найцікавішим для дослідника соціальних процесів є питання його відставок. Поглянемо на його першу відставку. У 1771 році він пішов у відставку з регулярної російської армії, щоб стати на службу до Миргородського полку. Для переходу зі служби у регулярних частинах російської армії, яка попри все відкривала обрії у ствердженні свого статусу в ієрархічному суспільстві Російської імперії, на невеличку посаду у Миргородському полку, повинні були бути більш ніж суттєві причини. І не всі вони, як це було притаманно історіографії середини XX століття, беззастережно визначались економічними причинами. Зрозуміло, що сьогодні ми можемо лише припустити, що це могло статися не без впливу українського оточення та середовища. Зрозуміло, що не обійшлося й без впливу російського армійського середовища, в якому перебував Павло Остроградський і яке підштовхувало його більше полюбити та оцінити саме своє середовище. В такому контексті людина, яка кинулась в середині 50-х років за кордон отримувати знання, потім повернулась до Російської імперії, отримала чин і могла сподіватися на просування по службі та успішну кар'єри, відмовляється від таких перспектив. Прослуживши в російській регулярній армії, подивившись на реальність, вона повертається до свого середовища. Але яке воно було для Павла Остроградського? Ось питання, яке потребує відповіді. Ми знаємо тільки те, що його оточення, як під час служби у Миргородському полку, потім на повітових посадах Київського намісництва, а незабаром й Катеринославського, зосереджувалось у Кременчуку, а з 1789 року - у Катеринославі. Впродовж усього часу він справно ніс службу, незважаючи навіть на те, що був вдівцем і мав вісім дітей. Та й вік, як для людини XVIII століття був вже достатньо солідним. Але незважаючи на це, він продовжував службу у Катеринославі до 1794 року. Неважко помітити, що відставка співпадає із кардинальними змінами у житті шляхетного чиновництва південного краю. Смерть намісника князя Г. Потьомкіна восени 1791 року, усування від справ у 1793 році В. Попова - гаранта збереження усталених на півдні відносин та смерть у 1794 році провідника усталених традицій правителя В. Каховського ознаменували прихіднової когорти на чолі із намісником Зубовим та правителем Хорватом. Як наслідок, традиційне суспільство, з яким П. Остроградський себе ототожнював, зазнавало суттєвих змін. В ньому не залишалось місця таким як П. Остроградський. Що це за нове суспільство, які їхні світоглядні та ціннісні орієнтири? Як це позначилось на укладі південного краю та взаєминах міста та села? Усе це потребує подальших студій, серед яких біографічним та персонологічним відводиться не аби яке значення. Кілька слів слід сказати про документи, що публікуються у додатках. Як протокол, так і грамота зберігаються у фонді М.А. Остроградського (1857-1917) (Російський державний історичний архів. Ф.683) - товариша міністра торгівлі та промисловості, сенатора. Вони являють собою завірені копії 1798 року, написані в аркуш типовим канцелярським начерком кінця XVIII століття. Фактично, на сьогодні це єдиний зразок протоколу та грамоти дворянських депутатських комісій про внесення роду до дворянської книги. Текст документів друкується за орфографією оригіналу зі збереженням мовних особливостей. Застарілі кириличні літери "і", "ять" та "фіта" передані відповідно літерами "и", "е" та "ф". Твердий знак на кінці слів опускається. Непрочитані в тексті слова позначаються квадратними дужками. ? Література 1. ДАХО. Ф.14. Оп.1. Спр.90. Арк.2. 2. ДАХО. Ф.14. Оп.1. Спр.135. Арк.2. 3. РДВІА. Ф.ВУА. Спр. 18725. Арк. 3-4, 21, 80; Спр.18727. Арк. 29, 30зв. 4. Богумил А. К истории управления Новороссии князем Г.А.Потемкиным. Ордера 1790-1791 гг. Выпуск 1. - Екатеринослав: Типография губернского земства, 1905. - С.32. 5. Письма Екатеринославского губернатора Василия Васильевича Коховского состоящему при делах ея Величества Екатерины II, тайн. сов. В.С.Попову, для доклада князю Платону Александровичу Зубову (С 20 января 1792 года по 21 июня 1794 года) // ЗООИД. -Одесса, 1881. - Т.XII.- С.341-342. 6. Романович-Словатинский А. Дворянство в России от начала XVIII в. до отмены крепостного права. - СПб.: Типография Министерства внутренних дел, 1870. -С.106-107. 7. РДВІА. Ф.52. Оп.1. Спр.102. Част.V. Арк.161-161 зв.; ДАХО. Ф.14.Оп.1.Спр.3.Арк.26; Спр. 4.Арк. 14. 8. "Пишу тебе, мой ангельской друг..." (Из эпистолярного наследия начала XIX века) // Составители: С.Абросимова, А.Бойко. - Запорожье: РА "Тандем У", 1997. - С. 10. 9. Кривошея В.В. Українська козацька старшина. Частина 1. Урядники гетьманської адміністрації: Реєстр. - К., 1997. -С.40-43. 10. РДАДА, ф. 16, оп. 1, спр. 966, част. 1.
Loading...

 
 

Цікаве