WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → А.Чепа і невідомі маргіналії з його бібліотеки - Реферат

А.Чепа і невідомі маргіналії з його бібліотеки - Реферат

Малоросійського генерал-губернаторства В.С.Шандра, за першу половину ХІХ ст. імперська влада "досить гнучко провела ліквідацію решток гетьманської автономії" [26]. Такі урядовці, як О.Б.Куракін та М.Г.Рєпнін виявляли гнучкість у своїй політиці на посаді Малоросійського генерал-губернатора, враховуючи особливості підлеглого їм краю, намагаючись залучити до співпраці місцеву еліту [27]. За життя А.Чепи змінилося три генерал-губернатори: О.Б.Куракін (1759-1829) обіймав цю посаду у 1802-1807 рр., Я.І.Лобанов-Ростовський (1760-1831) - у 1808-1816 рр. і М.Г.Рєпнін-Волконський (1778-1845) - у 1816-1834 рр. За часів правління цих генерал-губернаторів українські інтелектуали продовжили активно доводити свої права й шляхетство. Генеральний суддя Р.І.Маркович, за дорученням О.Б.Куракіна, підготував записку "Замечание о правах малороссийского дворянства". Чернігівська шляхта у 1806 р. та у 1808 р. виступила з петиціями про відповідність українських військових рангів російським офіцерським чинам при переведенні в дворянство [28]. За генерал-губернаторства Я.І.Лобанова-Ростовського полтавська шляхта виступила із запискою про обґрунтування прав малоросійських старшинських чинів на здобуття дворянства. У 1809 р., за дорученням полтавського маршала В.І.Чарниша, статський радник А.Чепа підготував "Записку о преимуществах чинов малороссийских", в якій, ґрунтуючись на досить репрезентативному комплексі документальних джерел, переконливо довів шляхетність малоросійських військових чинів та право їх носіїв на дворянство [29]. В цьому творі він яскраво продемонстрував глибокі знання з історії України з найдавнішніх часів, оперуючи привілеями, універсалами, статутами, указами, грамотами, рескриптами, пропозиціями та іншими документами. Відомо, що за генерал-губернатора князя М.Г.Рєпніна А.Чепа як досвідчений фахівець, неодноразово запрошувався ним на посаду правителя губернаторської канцелярії, що знаходилася у Полтаві. Проте Андріян Іванович кожного разу відмовлявся. Як вважають дослідники, саме М.Г.Рєпнін, який сприяв українським інтелектуалам (нащадкам козацької старшини) в створенні власної писаної історії, звернувся до А.Чепи з проханням надати зібрані ним документи у користування правителю канцелярії малоросійського генерал-губернатора історику Д.М.Бантишу-Каменському, який працював над 4-томною "Историей Малой России", що була видана коштом М.Г.Рєпніна [30]. З аналогічним проханням допомогти Д.М.Бантишу-Каменському документальним матеріалом звертався М.Г.Рєпнін й до чернігівського губернського прокурора В.Г.Полетики. Більше того, для "Истории Малой России" Д.М.Бантиша-Каменського М.Г.Рєпнін сам підготував текст розділу про битву під Берестечком 1651 р. [31]. Сама ідея написання цієї "Истории" виникла в оточенні М.Г.Рєпніна і належала дипломату А.К.Розумовському [32]. В архіві М.Г.Рєпніна в Яготині Полтавської губернії було знайдено листування А.Чепи з його однодумцями: з Василем Івановичем Чарнишем (маршалом Полтавської губ. (1802 р.), генеральним суддею 1-го департаменту) та Василем Григоровичем Полетикою (1765-1895) - знаним збирачем старовинних рукописів і книг, сином Григорія Андрійовича Полетики (відомого депутата від шляхетства Лубенського полку до Катериненської Уложенної комісії) [33]. З цих листів відомо, що Андріян Іванович листувався також з Г.А.Полетикою. Останній для А.Чепи був гідним захисником "малороссийских преимуществ" [34]. Сучасники вважали А.Чепу людиною начитаною, такою, що досягла "посредством упражнения искусства писать превосходно и даже опередивший в том своё время" [35]. Він відзначався ґрунтовністю думок, великими знаннями, шляхетністю, патріотизмом, був авторитетною особистістю в своєму співтоваристві. У 1809 р. місцеве дворянство висунуло його кандидатуру на посаду генерального судді 2-го департаменту [36]. Натура доброзичлива, толерантна, А.Чепа і в інших поціновував людяність, гостинність та інші чесноти. Водночас із загальновідомою характеристикою А.Чепи, який надавав для користування усім бажаючим зібрані ним документи та книжки, певним дисонансом звучить твердження М.О.Судієнка про те, що Андріян Іванович був "человек тяжелый, вялый, от которого трудно было добыть что-нибудь для сведения" [37]. Листи А.Чепи до його однодумців В.І.Чарниша та В.Г.Полетики, з якими він працював "для славы и пользы отечества", наповнені щирим патріотичним пафосом, усвідомленням значення своєї громадської діяльності на користь земляків. Над "Запиской о преимуществах чинов малороссийских" він працював, за його власним висловом, "по усердию и любви к нации" [38]. Особливо відзначився А.Чепа у царині документальної евристики. Він відзначив, що документи з історії України ("политические, исторические и прочая, общие и частные, в том числе некоторые сочинения, речи, произнесенные в собрании шляхетства малороссийского и достопамятные письма незабвенного защитника малороссийских преимуществ" [Г.А.Полетики]), він розпочав збирати ще працюючи в канцелярії П.О.Румянцева [39]. Евристична діяльність А.Чепи мала чітку спрямованість. Перш за все він акцентував увагу на збиранні документів, що стосувалися України, і, як він зазначив в листі до В.Полетики, "не только исторических документов, но всяких до прав обстоятельств и состояния народа касающихся пиес" [40]. А.Чепа не тільки розшукував і збирав документи та інші пам'ятки писемності, але й здійснював їхню систематизацію - "порядок, удобный к приисканию". Він усвідомлював значення зібраного ним матеріалу не тільки для власних студій, але й для майбутніх дослідників рідної історії, для тих, зазначав він, кому "случится моё собрание употребить в пользу для отечества нашего" [41]. І.Крип'якевич вважав, що саме А.Чепа першим в українській історіографії звернувся до систематизації джерел [42]. Відомо, що А. Чепа планував укласти реєстр на зібрані ним матеріали [43]. Певні тематичні лакуни в своєму зібранні А.Чепа намагався "заповнити" розшуком, придбанням чи запозиченням у знайомих необхідних йому матеріалів [44]. Окрім історичних джерел він збирав також і фольклорно-етнографічний матеріал. Один його рукопис з таким матеріалом був опублікований М.В.Стороженком в "Киевской старине" [45]. Зібрані ним рукописні пам'ятки А.Чепа сподівався опублікувати. Він мріяв про видання української історичної бібліотеки("Журналу", чи "Записок малороссийских"), на зразок "Древней российской вивлиофики" М.І.Новікова [46]. Документальна збірка А.Чепи стала у пригоді відомим дослідникам української історії - О.Рігельману [47], Я.М.Марковичу [48], Д.М.Бантишу-Каменському [49] та іншим. На превеликий жаль, документальні та книжкові збірки А.Чепи загинули під час пожежі в його маєтку Чепурківці. Збереглися лише незначні фрагменти ("розсипи"), що знаходилися в інших дослідників. Свого часу А.Чепа передав 13 великих збірників до Петербурга Я.М.Марковичу (онуку славнозвісного мемуариста), який працював над книгою з історії Малоросії. Але ці збірники були втрачені по раптовій смерті Я.М.Марковича і лише 2 збірники А.Чепі вдалося розшукати [50]. З листа А.Чепи до матері Я.М.Марковича (24.03.1804 р.) відомо, що Андріян Іванович позичив небіжчикові 13 книжок ("большою частию рукописных"), які потрібні були Я.М.Марковичеві "к сочиненной им малорусской истории" [51]. В цьому листі міститься цікава інформація щодо характеристики книгозбірні А.Чепи. В листі він вказує інвентарні номери усіх 13 книжок, що він їх позичив Я.М.Марковичу. Найбільший номер - №615; тобто на момент написання листа (24.03.1804 р.) в бібліотеці А.Чепи налічувалося не менше ніж 615 томів, серед яких було багато рукописних кодексів [52]. Дещо з колекції А.Чепи
Loading...

 
 

Цікаве