WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Селянський рух на Волині в кінці XVI ст.: спроба статистичного аналізу - Реферат

Селянський рух на Волині в кінці XVI ст.: спроба статистичного аналізу - Реферат

селянських втеч за 1593 р., а по Кременеччині (у її межах та на територію Луцького повіту) - за 1594 та 1595 р.р.; у ці) ж роки залишається на високому рівні і рух селян Луцького повіту. Таким чином, спалах селянської активності на Волині припадає на 1592-1596 рр., причому слід виділити в окремий етап відрізок 1593-1595 рр., на який припадає 65% селянських втеч (по усіх рядах). На цьому ж етапі, рівень селянського руху тримається на одному рівні. Невелику перевагу завдяки стрибку у втечах селян з Володимирщини на територію Луцького повіту та в межах останнього має 1593 р. Пояснення такому розподілу кількості селянських втеч може бути знайдене при їх співвіднесенні з хронологією подій повстання, з яких необхідно виділити початок 1593 р. - наближення військ К. Косинського до меж Волинського воєводства - та кінець 1595 р. - перенесення основних подій повстання, очоленого С. Наливайком, на Волинь. Певна неузгодженість міжнайбільш яскравими точками повстання та найвищими покажчиками селянського руху впадає в око. Викликано це може бути характерним для основної маси селянства відставанням від найбільш радикальної його частини, не кажучи вже про козацтво, прив`язаність селян до власного господарства й насидженого місця, тим паче, що в кінці XVI ст. селянам все ще було, на відміну від середини XVII ст., що втрачати та ін. Не можна не вказати й на ту обставину, що всі дані, використані при створенні "хроніки", а відтак і при їх підрахунках і групуванні, почерпнуто з актових книг різних судово-адміністративних установ. Тому слід відзначити в загальних рисах і особливості фіксації в них інформації, яка стосується селянських втеч. Ініціатива у розшукові втікачів та фіксації свідчень про факти втеч належала виключно їх власникам. Кількість подібних свідчень залежала від інтенсивності пошуків власниками своїх селян-втікачїв; від неї багато в чому залежала й успішність цих пошуків. Інтенсивність же, а отже й частота свідчень в актових книгах, не могла бути однаковою в різні періоди. І перша, і друга зростали в часи більш-менш значних втрат для шляхецьких маєтків. Результативність пошуків залежала від багатьох випадковостей і, очевидно, зросла під час повстань кінця XVI ст. Можливо, цим пояснюється (до деякої міри) різкий стрибок у кількості свідчень актових книг про селянські втечі. Дещо схожа картина спостерігається і на протязі періоду, що передував повстанням. Тут при виділенні хронологічних відтинків враховувалися спустошливі татарські напади на Волинь другої половини 70-х рр. XVI ст. з наступним звільненням найбільш потерпілих населених пунктів від сплати державних поборів (так, к. К- Острозький був звільнений на 8 років). Ці відтинки та їх кількісне наповнення мають такий вигляд: 1569-1577 рр.- 41 втеча. 1578-1585 рр.-326 втеч, 1586-1591 рр.-84 втечі.* Співвідносити ці дані з даними за 90-ті роки не входить у наше завдання, але слід згадати татарський напад на Волинь 1593 р. [9, с. 12]. Тому, можливо, слід говорити не про винятковий, а про нормальний характер даних за 1578-1585 рр. І під цим же кутом розглянути період 1592-1596 рр. та внести відповідні поправки у вивчення селянського руху та міграційних процесів. Дана обставина а(ж ніяк не суперечить тісному взаємозв`язку "селянського" та "козацького" рухів у подіях кінця XVI ст. і значному впливові другого на розгортання першого (як і навпаки). Що стосується спрямованості селянських втеч, то можна говорити про такі її риси. Майже половина всіх випадків втеч (понад 400) представляла собою переміщення до володінь найбільш крупних волинських магнатів, до латифундій таких князівських родин, як Острозькі, Корецькі, Заславські, Збаразькі та Радзивілли. Кількість втеч до них сягала кількох десятків випадків. Трохи менша; кількість втікачів прямувала до володінь представників магнатерії, в переважній більшості випадків - князівських родин. Для порівняння можна зазначити невелику кількість втікачів з володінь князів. Відносно часто селяни тікали з маєтків Вороницьких, рідко - Корецьких, Пронських та ін., епізодично - Острозьких. Безперечними "лідерами" щодо спрямованості втеч були Острозькі - од їх володінь нами зафіксовано понад 270 випадків втеч. Це - третина від загальної кількості втеч, що, до речі, корелює з загальною часткою володінь цієї родини на Волині; наскільки це стосується інших магнатських родин поки що залишається без відповіді. З волостей, якими володіли Острозькі, виділяються за спрямованістю в них Полонська (біля 60 випадків), Крупська і Любарська (понад 20 в кожну). Все, що було сказано вище по відношенню до Любара, може бути в повній мірі віднесене й до Полонного. Крупська волость, хоч і не була порубіжною, але завдяки зручному географічному становищу могла також відігравати роль "перевалочного пункту", правда, всередині Луцького повіту. Отже, можна припустити існування - неважливо, чи створеної спеціально-міграційної мережі у володіннях Острозьких, яка обслуговувала не лише волинські їх володіння. Дана обставина також може мата відношення до подій, пов`язаних з повстаннями кінця XVI ст., якщо згадати ставлення повсталих до волинських маєтностей князя Костянтина та контакти між ним та керівниками повстання. Проведений у статті найпростіший статистичний аналіз показує його значні можливості при дослідженні проблеми селянського руху на Україні другої половини XVI - першої половини XVII ст., тим більше, що для нього існує на сьогодні суттєва база. * Дані підрахунки проведені не за збіркою "Селянський рух на Україні 1569--1647 рр.", а на основі безпосереднього аналізу луцьких гродських книг, тому можливі більші розбіжності, ніж у матеріалах таблиці. ? Література 1. Лепявко С. А. Казацкие восстания 1591-1596 годов на Украине: Автореф. канд. дисс. - Днепропетровск, 1991. 2. Селянський рух на Україні 1569-1647 рр.: 36. док. і матер.- Київ: Наук. думка, 1993. 3. Хроніка селянського руху на Україні (1569-1647) // Селянський рух. 4. Литвак Б. Г. Крестьянское движение в России в 1775-1904 гг.: История и методика изучения источников.- Москва: Наука, 1989. 5. Страшко В. В. Підготовка хроніки подій у тематичних виданнях документів // Архіви України, - 1976. - № 5. 6. Якубский В. А. Проблемы аграрной истории позднесредневековой Польши. - Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1975. 7. Поршнев Б. Ф. Феодализм и народные массы.- Москва, 1964. 8. ЦДІА України в м. Києві: Луцький гродський суд. - Ф. 25. 9. Мишко Д. І. Северин Наливайко. - Київ: Радянська школа, 1962.
Loading...

 
 

Цікаве