WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Голодомор 1932-1933 років. Причини, передумови, наслідки. Село Мельники 32-33 років XX ст. на фоні державних подій - Реферат

Голодомор 1932-1933 років. Причини, передумови, наслідки. Село Мельники 32-33 років XX ст. на фоні державних подій - Реферат

Реферат на тему: Голодомор 1932-1933 років. Причини, передумови, наслідки. Село Мельники 32-33 років XX ст. на фоні державних подій Найстрашнішим було те, то це було не стихійне природне явище, не природний катаклізм. До цього голоду держава штовхала село, яке відмовлялося прийнята колективну систему господарювання з початку колективізації, в той час як більшовики шлях до соціалістичного суспільства пов'язували З переведенням селянства на рейки великого виробництва, поскільки в умовах тоталітарної держави колгоспами керувати легше |2. 327]. Основними запропонованими формами господарювання були ТСОЗи, артілі, комуни*. Селяни не бажали відмовлятись від своєї власності і передавати її в колгоспи. Поставлені в безвихідь, вони почали продавати або забивати худобу, ховати або псувати сільськогосподарський реманент. Щоб врятувати порося від "усуспільнення" та не здавати шкуру, його різали в сараї, витягували на горище, там осмалювали жаром під висмикнутим з комина димарем, щоб дим виходив через нього, щоб складалося враження, що топиться в хаті [9,6]. Довго мельничани противились колективізації. Та в 1929 році 2 бе-резня на Монастирських і Будянських землях була створена комуна "Заповіт Леніна". Пізніше, в березні 1930 року організовано два ТСОЗи: "Доля бідняка", який пізніше перейменовано в "Нове життя" та "Іскра", які були об'єднані в 1932 р. в артіль "Ударник" [5. 10]. Разом із створенням колгоспів за Постановою ЦК ВКП(б) в кінці січня 1929 р. "Про заходи по ліквідації куркульських господарств в районах суцільної колективізації" почалось розкуркулювання заможних селян [4, 19]. Становлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалось насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Ось як розкуркулювання згадує Шпильова Олена Петрівна (1919 р. н.), яка з батьками на той час жила на х. Беркотівка: "Розкуркулювали нас в листопаді 1932 року. Одного дня прийшли люди (не хочеться їх і згадувати), описали все майно, навіть перепряди конопель. Про те, що будуть розкуркулювати батьки знали, бо не хотіли йти в колгосп. Але ми надіялись, що це лихо нас обмине, бо були не куркулями, а середняками. Та й викуп, який Вам запропонували як відступне, батько заплатив (заплачено 2000 крб., щоб по документах наша сім'я залишилась в середняках). Але на другий день приїхали люди* і з нашого двору вивезли все майно і худобу: в хліві була дуже велика вгодована свиня, яку батько не встиг зарізати, коза, кури, - забрали все. Свиню догнали до колгоспу і там зарізали, м'ясо поділивши між собою. Коза ходила по колгоспному двору ще з місяць, а потім її не стало. Скриню з одягом, яку теж забрали, поставили в сільраді і продавали з неї одежу. Купляли свої ж, мельничанські люди, які на той час вже вступили в колгосп. Коли одяг із скрині продали - нам дозволили її забрати. Отож на зиму в нас залишилась пуста скриня і мішок картоплі. І це в листопаді! Але голодовку наша сім'я однаково пережила" [10,9]. У 1929 р. на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) було вирішено "за всяку ціну" прискорити розвиток машинобудування і інших галузей важкої промисловості, для того, щоб забезпечити умови для побудови нових фабрик і заводів**. У таких умовах село стає сільськогосподарським придатком великої індустріалізації. Тобто основне завдання села - забезпечити робітників продуктами харчування, яких катастрофічно не вистачало. В таких умовах на кожне господарство накладався ненормований план хлібозаготівлі, який з кожним роком зростав. У 1930 р. по Україні було здано 400 млн. т хліба, в 1931 р. - 380, але цього досягнуто майже повним знекровленням села [3, 10]. Спостерігаючи за цим процесом державні діячі зайнялись не порятунком селян, а навпаки, посилили тиск на них. Згідно з постановою РНК УРСР від 6 грудня 1932 р. конфіскації підлягали продовольчі і посівні фонди, а в разі невиконання плану хлібозаготівель вилучались і насіннєві фонди [3, 12]. Разом з тим 6 грудня 1932 року виходить Постанова РНК УРСР і ЦК КП(б)У "Про занесення на "Чорну допису" сіл, які злісно саботують хлібозаготівлі" підписана головою рад наркому В.Чубарем і секретарем С. Косіором де сказано: "Негайно припинити довіз товарів кооперативну і державну торгівлю...; заборонити колгоспну торгівлю...; Припинити... кредитування і провести дотермінове стягнення кредитів... і т.д." |3, 524]. В Мельниках весняну посівну кампанію вже не було чим проводити, і тому комунари свій посівний фонд почали поповнювати за рахунок індивідуальних селянських господарств. Вже навесні 1932 р. люди жили впроголодь. Врожай осені, який вдалось зібрати, трохи поповнив селянські оселі хлібом, але ненадовго. Вже влітку 32-го з'являються на полях люди, яких називали "перукарями". Вони ножицями зрізали колоски, щоб хоч було чим нагодувати дітей. Почалися так звані "крадіжки соціалістичного майна", за які згідно з "Інструкцією Верховного суду та ОДПУ СРСР "Про механізм застосування репресій" за "Постановою ЦВК та РНК СРСР" від 7 серпня 1932 р. передбачалось, згідно з розділом 2 п.6, десятирічне позбавлення волі, а при систематичних крадіжках "колхозного хлеба, свеклы и др. с/х продуктов" - вища міра покарання [3, 563]. Поскільки план по хлібозаготівлі виконати не вдалося, знову по селу пішли загони, які витрушували останнє зерно в людей. В Мельниках люди, які цим займались, були особливо жорстокі. На кожному кутку трусили зерно різні бригади. Так в історію ввійшли] Лук'яненко Дмитро, Задоя Григорій, Вітько Василь, (?) Іван Пимонович, Марченко Денис, Атамась Микола, (?) Кирило Сарафійонович, Самофал ІОлим Всеволодович, Холод Павло Максимович, Пилилась Ничипір, Красота Григорій Лукович, Хижняк Семен Михайлович. Це були люди, які в односельців, навіть у сусідів, витрушували все до останньої зернинки, прирікаючи людей на голодну смерть [11,1]. Але про кожного з них відгуки різні. Якщо Вітько Василь просто ходив, бо примушували, але не подавав голосу, то Кирило Сарафійоновнч, бачачи, що забирають все до останньої зернини, вступався за хазяїв і
Loading...

 
 

Цікаве