WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Діяльність православних монастирів на Закарпатті в часи угорської окупації (1939-1944) - Реферат

Діяльність православних монастирів на Закарпатті в часи угорської окупації (1939-1944) - Реферат

прикордонників, в якому виявив бажання добровільно допомагати їм. Цього листа передали П. Беца та І. Мадяр. Священик отримав підпільне ім'я Данило і повинен був кожного місяця 20 числа передавати розвідувальні зведення. Отриманутаємну інформацію носили на той бік кордону П. Кобрин та І. Мадяр. Згідно отриманих завдань ієромонах Феодосій (Росоха) роз'їжджав по всій Угорщині і збирав матеріали [18, 12]. Група одержала завдання здобути карту залізничної сітки, графік руху поїздів та повідомляти про рух військових частин до кордону. До групи був залучений піднотар села Воловець І.Овсак, який в 1944 р. загинув в концтаборі Дахау. Він забезпечував членів групи різними бланками та посвідченнями, щоб вони могли пересуватися по всій країні. В Мукачеві групі допомагав В. Іванчо, який працював на пошті, службовець телеграфу з Мукачева І. Шепа, лікар М. Моцков [30, 76]. Кожен мав своє завдання: наприклад Копча слідкував за пересуваннями військ на залізниці та їх озброєння, документами залізниці, картами, М. Моцков - лікував підпільників. У Мукачеві в єпархіальному управлінні о. Феодосій завжди зустрічався кожного числа місяця з В. Іванчо, що передавав здобуті дані. На початку вересня 1940 р. група отримала завдання здобути дві уніформи угорських офіцерів у чині підполковника та майора. Це обмундирування було згодом використано радянськими підпільниками для перевірки "лінії Арпада" [19, 12]. В травні 1941 р. частина групи потрапила в засідку і була заарештована. Угорці жорстоко ставилися до заарештованих. Спочатку ієромонаха Феодосія (Росоха) відвезли до Ужгорода, де постійно допитували за допомогою тортур. 27 червня 1941 р. його відправили до Будапешту до військової в'язниці "Моргіткерут" [12, 12]. У згаданій в'язниці о. Феодосій пробув 6 місяців, 13 листопада 1941 р. переведений до м. Вац. 15 травня 1943 р. військовий трибунал засудив ієромонаха Феодосія (Росоха) на довічне ув'язнення з позбавленням політичних прав, (пізніше замінено на довічне ув'язнення). З Вацу ув'язненого перевезли до Комарно, а потім до концтабору Дахау в Німеччині. 13 членів групи засуджено на різні строки [30, 77]. Після звільнення з табору ієромонах Феодосій (Росоха) залишив чернецтво, згодом одружився і переїхав до Ужгорода [21, 6]. У обласному архіві виявлено документи, які свідчать про те, що монахині Свято-Різдва-Богородицького монастиря в с. Липча Хустського району допомагали радянським партизанам в часи угорської окупації. Це підтверджує заява Ю. Ф. Сеневича, жителя с. Липча від 27 грудня 1958 р., зокрема він писав: "Сестрами монастиря мені було надано притулок коли я мав зв'язки з партизанами С. Чижмарем та В. Чижмарем і з Селищ (с. Нижні Селища Хустського району - авт. ). Нам допомагали архімандрит Пантелеймон (Кундря) та архімандрит Арсеній (Зейкан). Вони подарували 10 тис. пенгів і тисяча курячих яєць для Червоної Армії " [4, 84]. Аналогічні дії підтверджує і Ю. І. Ференці, житель с. Королево Виноградівського району [4, 85], та архімандрит Арсеній (Зейкан) у листі до Л. Брежнєва [2, 109]. У архіві православної Мукачево-Ужгородської єпархії виявлено офіційне листування черниць Свято-Успенського жіночого монастиря в с. Домбоки з адміністратором М. Поповим у 1942 р. стосовно призначення нової настоятельки. У 1941 р. з Липчанського монастиря сестри запросили на посаду настоятельки монахиню Людмилу (Дранко). Але через півтора року вона помирає і сестри змушені звертатися до адміністратора М. Попова з проханням призначити в монастир нову настоятельку, вони пропонували на цю посаду монахиню Февронію (Рацюк) з Липчі [14, 1]. На звороті листа монахинь написано: "Призначаю Февронію (Рацюк) настоятелькою в Домбоки. 18 червня 1942 р. М.Попов" [14, 2]. 22 червня 1942 р. з адміністрації Мукачівської єпархії у Липчанський монастир вислали два документи - розпорядження. Один адресований настоятельці Параскеві (Прокоп), у якому вимагалося видати всі документи монахині Февронії і посприяти, щоб вона до 28 червня 1942 р. виїхала в Домбоки на посаду настоятельки [10]. Інший лист під назвою "Декрет" отримала монахиня Февронія (Рацюк), ось його зміст: "Повідомляємо що призначили Вас настоятелькою дівочого монастиря в Домбоках. Призначили Вас на цю посаду виключно з прохання сестер і зі згодиадміністратора М. Попова. 28 червня маєте вступити на цю посаду" [11]. У 1944 р. під час відступу німців на захід у православний монастир в Домбоки Мукачівського району потрапили полонені радянські діти. Коли ешелон проїжджав біля залізничної станції Жорнава Великоберезнянського району його, за деякими спогадами, бомбардували. Серед пасажирів потягу були і діти, вивезені німцями з Новоєльні Дятлівського району Гродненської області Білорусії, де був розташований дитячий інтернаціональний санаторій та піонерський табір. Є кілька версій, як діти потрапили в Червеньово і Домбоки. В одній з них сказано, що до руського Червоного Хреста (який очолював покійний архімандрит Василій (Пронін) наприкінці літа 1944 р. звернувся угорський офіцер взяти під опіку 186 хлопчиків і дівчаток віком від 5 до 15 років. о. Василій доручив секретарю Червоного Хреста Ользі Люсієвській (Лосієвській) поїхати в Домбоки і Червеньово і домовитися з о. Іваном Карбованцем про перевезення дітей у вказані монастир і село [34, 64]. Другу версію про порятунок дітей оприлюднив кореспондент Ф. Прокопенко у 1967 р. журналі "Україна" під назвою "Дорога мамо! Любий батьку!" Тут було записано: "Лісом проходив житель села Червеневого, Мукачівського району, Іван Іванович Карбованець, який їх і виявив" [36, 11]. І третя, найбільш достовірна версія про перевезення дітей з району Ужгорода до Червеньова і розташування їх у єврейських хатах та подвір'ях деяких селян, належить старості села Червеньова Курті, який при житті розповів у присутності працівників сільської ради як він їздив в Ужгород і на автомашинах доставив радянських дітей в село. Звичайно, що всі учасники версій посприяли тому, щоб ці діти знайшли притулок у Червеньові. Московський письменник В. Р. Томін у книзі "Дорога к додому" наводить свідчення сина одного з керівників корейської секції Комінтерну Ше Сун Міна - Володимира Марсіна, який теж був серед врятованих дітей, і згодом згадував: "Нас выгнали из вагонов и отвели в какой-то женский монастырь. Местные жители относились к нам неплохо, монашки нас немного подкормили... Мы стали работать на полях, собирали подсолнухи, кукурузу. Монастырь стоял в стороне от дороги" [38, 35]. Марія Федорівна Довганич - жителька Червеньова, що брала активну участь у порятунку дітей, згадувала: "Самих старших дівчаток і деяких малюків відвели в сусіднє село Домбоки, в жіночий монастир. У монахинь були в наявності швейні машинки, і робота налаштувалась як в майстерні: дівчатам швидко пошили сукні і білизну. Одягнули й інших теж" [39, 4]. Рішення надати притулок дітямз боку жителів села і монахинь було
Loading...

 
 

Цікаве