WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Діяльність православних монастирів на Закарпатті в часи угорської окупації (1939-1944) - Реферат

Діяльність православних монастирів на Закарпатті в часи угорської окупації (1939-1944) - Реферат

краю і підірвати її економічні підмурівки, з боку угорської влади починається кампанія обмеженняземельної власності церков та монастирів. Зокрема такі дії були вчинені проти православного монастиря в с. Липча Хустського району. 8 травня 1939 р. монахині придбали земельну ділянку від жителя с. Липча Ю. Бенци за ціною 500 пенгів. Алеугорськими урядовими колами від них землю відібрали, з тої причини, що монахиням приписувалось москвофільство і неблагонадійність щодо угорської держави [3, 1]. У зверненні до сільського народного комітету с. Липча від 25 січня 1945 р. черниці писали: "Того часу на нотарському уряді керував публічний нотар Микола Байцура, який до нашого купно-продажного договору поставився негативно, в тому смислі що монастир не має права землю купувати. В свою чергу він ділянку передав Липчей Петрові, який того часу працював на нотарському уряді бухгалтером. Угорські уряди, бачачи в особі монастиря сильного супротивника мадяризації в краї, затвердили рішення нотаря" [3, 2]. Також до єпархіального управління почали надходити скарги з боку православних священиків у яких вказувалося на незаконні дії урядовців та деяких греко-католицьких духівників. Наприклад ієромонах Макарій (Вадюн) у зверненні від 1 січня 1940 р. писав: "У нашому селі Данилово вчителі примушують православних дітей відвідувати уніатську церкву під загрозою фізичної розправи" [13]. Він наводить імена угорських вчителів - Іван Фатол та Магдалина Мотейчова. Аналогічних скарг від духовенства надходило багато, що змусило єпископа Володимира звернутися 4 січня 1940 р. з листом до регентського комісара З. Перені. У листі єпископ писав: "Маю честь просити від Вас захисту православного населення" [8]. 15 січня 1940 р. єпископ пише скаргу на ім'я міністерського радника в Ужгороді Юлія Марини, з питання неправомірних дій угорських вчителів у Данилові [7]. 25 січня 1940 р. до З. Перені надсилається наступна скарга: "Незважаючи на рішення угорського уряду за №11400/1939, яке стосувалося отримання священиками конгруе з надбавкою з 1 січня 1940 р., це питання й до цих пір не вирішене" [9]. Активна політика єпископа Володимира викликала обурення офіційної влади. Йому було запропоновано прийняти угорське громадянство разом з усіма священиками єпархії. Але єпископ категорично відмовився [25, 81]. 2 червня 1941 р. на вокзалі Мукачева він був заарештований і відправлений під конвоєм до Будапешту. Тут йому запропонували оселитися в заміському будинку римо-католицького єпископа в м. Вац (Угорщина). Провівши біля 6 місяців під домашнім арештом єпископ Володимир у жовтні 1941 р. виїхав до Сербії. На думку О. Данка у 1939-1944 рр. на Закарпатті найактивнішою була група православного духовенства, які були освячені в Яблочинському монастирі (нині територія Польщі). А саме - Алексій (Кабалюк), Амфілохій (Кемінь), Матфей (Вакаров) [27, 167]. Крім того енергійно діяли прихильники ахієпископа Савватія - архімандрит Боголіп (Церковник) та о. Юрій Кенез. Після від'їзду єпископа Володимира на його місце було призначено ігумена Феофана (Сабова), а згодомМихайла Попова. Михайло Попов народився 1 липня 1888 р. у станиці Павловський області Війська Донського. Закінчив повний курс Донської Духовної Семінарії в 1910 р. 21 червня висвячений у сан диякона, 24 липня 1910 р. у сан священика. Навчався на медичному факультеті в Ростові на Дону. Колишній військовий священик у чині генерал-майора. Закінчив філософський факультет у м. Дебрецин, отримав вчену ступінь доктора філософії 31 березня 1919 р. як угорський письменник, член Угорського Державного Бюро Печаті. В цьому ж році вийшла у світ його монографія (приват-доцентська дисертація): "Романтика в Евгении Онегине Пушкина" [35, 110]. Попов проводив політику переходу православної церкви під юрисдикцію архієпископа Савватія. Угорці хотіли бачити автокефальну церкву під владою константинопольського патріарха, і відповідно архієпископа Савватія. Вже в квітні 1941 р. М. Попова затвердили на посаді адміністратора православної церкви в Угорщині. 28 серпня 1941 р. він видав розпорядження за №2, у якому наказав усім священикам згадувати під час богослужіння Савватія [31, 151]. Це розпорядження ще більше поглибило "Савватіївський розкол". 10 червня 1940 р. угорськими військовими було закрито православний монастир в Тереблі, монахів заарештовано [41, 4]. У листі до єпархіального управлінняо. Веніамін (Керечанин) - настоятель монастиря, писав: "Нас зігнали в село в церковний дім. Я був три рази у начальника жандармерії, він лякає в'язницею. Прошу Вас звернутися із скаргою до уряду в Ужгороді і Хусті, або зразу ж в Будапешт" [5]. Православний єпископ Володимир (Раїч) звернувся у листі за №741/1940 до З. Перені. Повідомивши про ганебні дії жандармів, він підводить підсумок: "Вважаю, що цей проступок є неправильний, просимо взяти під свій захист монастир і вжити заходи, щоб монахи повернулися в обитель" [6]. Настоятеля монастиря архімандритаВеніаміна (Керечанин) після арешту відправили в Дебрецин, де 20 грудня 1941 р. засудили до смертної кари через повішення, за підозрою у співпраці з радянськими партизанами [1, 2]. 25 травня 1941 р. в с. Канора Свалявського району за підозру в співробітництві з радянськими партизанами угорськими солдатами був заарештований ієромонах Свято-Миколаївського чоловічого монастиря в с. Іза-Карпутлаш Іоанн (В. Іваняс), уродженець с. Кошельово Хустського району. Після арешту його перевезено до ужгородської в'язниці, а 23 червня 1941 р. відправлено до Будапешту. 13 листопада 1941 р. перевезений до концтабору у м. Вац (Угорщина), де 16 травня 1943 р. відбувся суд. Засуджений на 10 років за зраду Угорській державі. З м. Вац перевезений 27 жовтня 1944 р. в концентраційний табір Дахаув Німеччині. Визволений 29 квітня 1945 р. [12]. Було ще декілька випадків репресій проти православних монахів. Так ігумен Феодосій (Горват), настоятель приходу в с. Синевир Міжгірського району на власній автомашині возив партизанам продукти харчування [32, 143]. Довідавшись про це, угорці його заарештували і кудись вивезли, подальша доля священика невідома [24, 3]. У 1939-1941 рр. в Волівці і Мукачеві діяла розвідувальна група ієромонаха Феодосія (Ф. Росоха), який працював православним священиком у Канорі Свалявського району, а потім Воловці. Про прихід угорців у Воловець 15 березня 1939 р. він згадував: "Цілих два тижні я переховувався, а потім все-таки змушений був вийти на люди. Адже я був священиком і мав певні обов'язки. Як тільки я зайшов у село, мене тут же взяли і стали гнати поперед себе" [17, 12]. Головне, що не сподобалося угорцям, це те, що ієромонах Феодосій (Росоха) не хотів привітати їх промовою від православної громади. Його взяли під домашній арешт, з обов'язком відмічатися в сільській жандармерії кожного дня о 9 годині ранку і о 9 вечора. У жовтні 1939 р. він написав листа командиру радянських
Loading...

 
 

Цікаве