WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Діяльність православних монастирів на Закарпатті в часи угорської окупації (1939-1944) - Реферат

Діяльність православних монастирів на Закарпатті в часи угорської окупації (1939-1944) - Реферат

Реферат на тему: Діяльність православних монастирів на Закарпатті в часи угорської окупації (1939-1944) ? Православна церква відродилася на початку ХХ ст. Угорський уряд намагався припинити православний рух. Проти православних вірників було влаштовано два ганебні судові процеси в Мараморош-Сиготі у 1903-1904 рр. та 1913-1914 рр. З входженням закарпатських земель до складу Чехословаччини у 1919 р. під назвою Підкарпатська Русь, православна церква отримала офіційне визнання від державної влади. Станом на 1921 р. православних налічувалося вже більше 60 тисяч. Починають утворюватися чоловічі та жіночі православні монастирі, які знаходилися під юрисдикцією сербської православної церкви. Офіційна політика угорців щодо православної церкви і її монастирів було неоднозначне. Відчуваючи недовіру до греко-католиків через події Карпатської України Угорщина вирішила підтримувати православний рух, ставлячи собі за мету створити окрему автокефальну православну церкву під владою Константинопольського патріарха. При написанні даної роботи автором було використано матеріали архівного та мемуарного характеру. Деякі з документів вже вводилися в науковий обіг, але більшість використовуються вперше. Важливий фактичний матеріал міститься в фондах Р - 1434. "Сільський Народний Комітет с. Липча", Р - 544. "Уповноваженого Ради по Справам російської православної церкви при Раді Міністрів СРСР по Закарпатській області", Р - 1490. "Уповноваженого Ради по Справам релігійних культів при Закарпатському облвиконкомі у місті Ужгород". Поза увагою істориків залишається поточний архів Мукачево-Ужгородської православної єпархії, в його фондах автором виявлено численні листи, накази, записки, що розкривають складний процес взаємовідносин єпископської резиденції з керівними угорськими колами на Закарпатті в 40 рр. XX століття. В роботі використано спогади колишнього в'язня Дахау - ченця Т. Росохи, що розкривають антифашистську діяльність духовенства в кінці 1930-х на поч. 1940-х рр. [17-20]. До наукової розвідки залучено матеріали періодичних видань, на сторінках яких висвітлюються окремі аспекти досліджуваної проблеми. Мова йде про журнали "Православный вестник" - офіційний орган Мукачівсько-Пряшівської єпархії, "Церковний календар на 1943 р." тощо. Тема діяльності православних монастирів на Закарпатті в 1939-1944 рр. досліджувалася істориками лише побіжно. Наприклад відомий український вчений-емігрант О.Данко вважає, що православна церква під час угорської окупації "пройшла шлях від стану переслідуваної на самому початку періоду до стану церкви підтримуваної тією ж мадярською владою" [27-28]. В. Пагиря описав соціально-економічне життя деяких монастирів на Закарпатті, обмежуючи тему дослідження 1939 р. [34]. Окремі аспекти діяльності православного чернецтва у роки Другої світової війни розглянули В. Максимишинець [32], О. Довганич, З. Пашкуй, М. Троян [30], Г. Кризина [25]. Автор поставив перед собою ряд завдань. Зокрема, охарактеризувати офіційну політику угорської влади щодо православної церкви та монастирів; показати роль єпископа Володимира (Раїча) як керівника єпархії; розкрити місіонерську, соціально-економічну та політичну діяльність чернецтва у рамках визначених темою дослідження. За рішенням Віденського арбітражу від 2 листопада 1938 року. Ужгородський, Мукачівський та Берегівський райони були передані Угорщині [23, 14]. Від Підкарпатської Русі було відібрано територію площею 1523 квадратних кілометри. На цій території знаходилось 97 населених пунктів в яких проживало 173 233 чоловік [22, 100]. В червні 1938 р. на єпископську кафедру Мукачево-Пряшівської єпархії призначили владику Володимира. 30 жовтня 1938 р. відбуласяйого хіротонія в Белграді. Єпископ Володимир, в миру Любомир Раїч народився 11 січня 1882 р. в м. Ужиці (Сербія) [33, 5]. Після закінчення школи у рідному місті він виїхав до Росії, де закінчив у 1903 р. Віфанську духовну семінарію. У 1907 р. отримав диплом кандидата богослов'я Московської духовної академії. Після чого працює викладачем гімназії в Сербії. 2 травня 1937 р. висвячений у монахи з іменем Володимир. Через деякий час отримав сан ієродиякона, ієромонаха та архімандрита. 20 листопада 1938 р. єпископ Володимир приїхав до Мукачева, а 26 листопада змушений був переїхати до Хуста, залишивши в Мукачеві свого адміністратора ігумена Аверкія (Таушев). Під керівництвом якого перебувала Архієрейська резиденція і єпархіальне майно та номінально всі приходи і монастирі на окупованих територіях [37, 50]. Він повинен був піклуватися і діяльністю чернецтва і православних монастирів у названих межах. На території, що відійшли угорцям за Віденським арбітражем діяв жіночий православний монастир в с. Червеньово-Домбоки на Мукачівщині. Для ефективного функціонування єпархії єпископ Володимир реорганізував Духовну Консисторію: духовний суд, шкільне, монастирське та єпархіальне управління. На чолі цих установ єпископ призначив близьких до себе осіб з місцевого духовенства. Станом на 1 квітня 1939 р. на території сучасного Закарпаття діяло 2 православні чоловічі монастирі і 4 скити та 3 жіночі монастирі і 6 скитів. Угорський уряд у 1939 р. проводив у нашому краї політику спрямовану проти Сербської церкви. Вона полягала у тому, угорці мали на меті створити в Угорщині "автокефальну православну церкву", яка б не підпорядковувалася Сербії, а належала юрисдикції Константинополя. Щоб втілити цю ідею у життя, уряд підтримував архієпископа Савватія (Врабеца). Угорські урядовці, які працювали в єпископському секретаріаті в Хусті проводили антисербську агітацію і просили підтримки у державної влади. Зокрема, у 1939 р. з Хустаза підписом Єнива Йокоба був надісланий лист-звернення до декана Мигаля Дорослаї в Сиготі, а за його посередництвом до міністерства внутрішніх справ,віровизнань та освіти в Будапешті, щоб вони поробили потрібні кроки для того, щоб нас звільнити від сербських бандитів..." Маючи на увазі в першу чергу єпископа Володимира. "Сербська юриздикція потрібна тільки Гомічкову, Кабалюкові, монахам Матвієві та Амфілохієві " [28, 358]. Слід зауважити, що архімандрит Алексій (Кабалюк) у цей час очолював Духовну Консисторію в Хусті [16, 2]. Але в документах угорських урядовців 1939 р. Кабалюк згадувався як людина, яка могла б допомогти переконати священиків Сербської юрисдикції стати на шлях автокефалізації православної церкви в Угорщині. У 1939 р. в м. Хуст на квартирі архімандрита Алексія (Кабалюк), за свідченням М. Попова, відбулася його зустріч з духовенством, що підтримувало єпископа Володимира (Раїч). На зборах крім Кабалюка був присутній архимандрит Матфей (Вакаров) та інші священики. М. Попов, Дорослай та Е. Якоб намагалися довести до присутніх обов'язковість утворення автокефальної угорської церкви, та її можливості [40, 10]. Щоб послабити вплив православної церкви на населення
Loading...

 
 

Цікаве