WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Життя і смерть професора Петра Єфремова - Реферат

Життя і смерть професора Петра Єфремова - Реферат

про Яворницького Петро Єфремов. Вiдчувається, що i Яворницький, i Єфремов були в приятельських взаєминах, у всякому разi - "близькими по духу науковими дiячами". Є й уснi твердження, якi засвiдчують це. Критик слушно вiдзначає, що чимало сторiнок iсторичних монографiй Яворницького написано рукою безперечного художника, досвiдченого митця. З цiєю стороною наукових праць вченого органiчно пов'язанi його белетристичнi твори, повiстi й оповiдання "За чужий грiх", "Наша доля", "Де люди - там i лихо", малюнки "Помiж панами", збiрка "По следам запорожцев" тощо. Петро Єфремов спостерiг цiкаву особливiсть художньої творчостi Яворницького. Бувши визначним iсториком Запорiжжя, справляючи значний влив на вiтчизняну iсторичну белетристику i малярство, сам Д. Яворницький в своїх повiстях нiби цурається iсторичних сюжетiв. Прозаїк веде читача не на iсторичне Запорiжжя, не у вир бурхливого i мальовничого життя ХVІ-ХVІІ столiть, а лише нiби слiдами запорожцiв ступає. Вiн спостерiгає й малює далекий вiдгомiн того життя в умовах ХІХ столiття. "Вiн нiби свiдомо прокладає виразну межу мiж своєю науковою й письменницькою працею окремим, кожнiй властивим матерiялом, темою й формою". У 1920-х рр. Петро Єфремов, якого у нас ще донедавна називали "буржуазно-естетським публiцистом i критиком" [6, с. 95], продовжував самовiддано працювати на освiтянськiй нивi, викладаючи в Днiпропетровському iнститутi народної освiти. Одним з його тодiшнiхстудентiв був майбутнiй професор Михайло Жовтобрюх. Вiн згадує: "Я слухав лекцiї професора Єфремова Петра Олександровича ще в 1926-27 навчальному роцi. Читав вiн нам курс української лiтератури дев'ятнадцятого й початку двадцятого столiття. У вузi тодi радянська лiтература не читалась. Читав П. О. спокiйно, глибоко аналiзуючи твори письменникiв, але, пам'ятаю, без зовнiшньої емоцiональностi. Тому його поважали тi студенти, що хотiли знати лiтературу, й не ходили на лекцiї тi (а тодi було вiльне вiдвiдування), хто вiд лекцiй чекав естетичну насолоду....Пам'ятаю, що П. О. завжди виступав розважливо. У мене була повага до нього" [7]. На значний лiтературознавчий доробок Петра Єфремова, зокрема, звертає увагу Богдан Кравцiв у своїй грунтовнiй розвiдцi "Розгром українського лiтературознавства 1917-1937 рр." [8]. У критика - великi творчi плани. Але у серпнi-вереснi 1929 р. у Днiпропетровську здiйснено масовi арешти української iнтелiгенцiї. Готувався процес "Спiлки визволення України". Серед заарештованих були, зокрема, професор Петро Єфремов i молодий викладач Василь Чапля (Чапленко). Останнiй згодом згадуватиме: "Одного разу, вдень, слiдчий показав менi в вiкно, як вели через дворик Петра Олекасандровича, - показав i сказав: - Ото ваш отаман! Це я вже востаннє бачив свого вчителя. На дальших допитах вiд мене вимагали, щоб я написав щось на нього доганне, та я все намагався говорити про нього тiльки "позитивне" з погляду тодiшньої дiйсностi (наприклад, те, що Петро Олександрович був колись - вiн менi так оповiдав - членом соцiал-демократичного гуртка). Взагалi ж я ввесь час уважав, що нiякої СВУ не було, що це все вигадка ГПУ" [5]. Просидiвши у в'язницi сiм мiсяцiв, Василь Чапленко змiг вийти на волю лише перед самим судом над СВУ, навеснi 1930 року. В газетах вiн тодi прочитав, що Петро Єфремов у своїх зiзнаннях сказав, що молодь за ним не пiшла. "Я зрозумiв це як слова, сказанi на мою оборону, - напише згодом В. Чапленко, - бо насправдi молодь за ним "дуже йшла", i зокрема, коли б вiн мене "вербував", мабуть, не вiдмовився б вступити до СВУ - з огляду, головним чином, на велику його, Петра Олександровича, авторитетнiсть для мене" [5]. А в березнi-квiтнi 1930 року проходив гучний процес у справi "Спiлки визволення України", на якому масово засуджено стару українську iнтелiгенцiю. Дiстали свої строки i брати Сергiй та Петро Єфремови. Сергiєвi так i не пощастило вирватися iз сталiнських лабет, а Петра Єфремова пiсля вiдбуття термiну зустрiчали в рiзних мiсцях. Проте iнформацiї дуже суперечливi. Згадуваний вже Василь Чапля (Чапленко) у листi до академiка Яворницького вiд 19 лютого 1938 року обережно запитував: "Чи не знаєте Ви адреси П. Ол.?" [9]. Невiдомо, що вiдповiв Яворницький. Напевне, i вiн на той час втратив Єфремова з поля свого зору. Нинi ми знаємо, що завдяки друговi В.Пiдмогильного Борисовi Антоненку-Давидовичу Петро Єфремов дiстав роботу коректора у видавництвi в Алма-Атi. Про це можна прочитати у спогадах Антоненка-Давидовича, якого заарештували в 1935-му. А як склалася доля П.Єфремова - все ще невiдомо. Напевне, вiн загинув у часи єжовщини. У виданiй на Заходi "Енциклопедiї українознавства" вмiщено коротеньку статтю про Петра Єфремова. Пiсля фрази "засуджений у процесi СВУ" зазначено "дальша доля невiдома". Умовне поховання обох братiв Єфремових - у їхньому рiдному селi Пальчик на Черкащинi. ? Література 1. Кравцiв Богдан. Розгром українського лiтературознавства 1917-1937 рр. // Записки нукового товариства iм. Шевченка. - Т. CLХХІІІ. - Париж-Чiкаго, 1962. 2. Чабан Микола. "Коли краса завжди на покутi буде". Про це мрiяв репресований професор, брат Сергiя Єфремова // Прапор юності. - Днiпропетровськ, 1989, - 28 грудня. 3. Мiщук Р. С. Єфремов Петро Олександрович // Українська лiтературна енциклопедія. - Т. 2. - К., 1990. - С. 190. 4. Див., зокрема, статтi М. Чабана про Петра Єфремова у "Вiтчизнi" (1992. - №2-3), "Початковiй школi" (1993. - №1), "Словi i час" (1993. №10), "Старожитностях" (1993. - ч. 9-10), щорiчнику "Українська журналiстика в iменах" (вип. ІV, Львiв. - 1997). 5. Чапленко В. Мій учитель П.О.Єфремов. - Український самостійник. - Мюнхен, 1968. 6. Пiвтораднi В. І. Українська лiтература перших рокiв революцiї (1917-1923 рр.). - К.: "Радянська школа", 1968. 7. Лист М. А. Жовтобрюха до автора вiд 7 червня 1992 р. 8. Записки НТШ, т. 173, Париж-Чiкаго, 1962. 9. Днiпропетровський iсторичний музей, КП-88105/Арх.-21688.
Loading...

 
 

Цікаве