WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Чи йшов брат на брата? (один спірний епізод литовсько-руської історії) - Реферат

Чи йшов брат на брата? (один спірний епізод литовсько-руської історії) - Реферат

Реферат на тему: Чи йшов брат на брата? (один спірний епізод литовсько-руської історії) ? Одне з таких питань стосується взаємин між синами Ґедімінаса (Ґедиміна) - великим князем Альґірдасом (Ольґердом) і Кястутісом і (Кейстутом). Як відомо, ними в 1345 р. був здійснений переворот, внаслідок |якого був позбавлений великокнязівської влади їхній брат Явнутіс (Явнут). (Висловлене свого часу В.Антоновичем і підтримане багатьма дослідниками Припущення, згідно з яким Явнутіс не був великим князем, а лише володів вільнюським уділом, давно спростоване Ю.Вольфом [30, s.33] і може викликати зараз інтерес лише в якості історіографічного факту). Внаслідок перевороту у ВКЛ було встановлено специфічний режим правління, за якого Кястутіс займав особливе становище, яке відрізняло його від решти литовсько-руських удільних князів. Частина істориків визначала тодішню систему влади у ВКЛ як "діархію", за якої Кястутіс був фактичним співправителем брата [28, s.81-84,148; 11, с.8-9,10-11,61; 10, с.74-75; 13, с.348; 14, с.60]; дехто навіть вважав, що можна вести мову про існування в цей час двох великих князів - вільнюського і тракайського [28, s.82; 4, с.19,21; 23, s.10-14; 19, т.СХХХІV-СХХХV, с.24-25,29,54,60-61, т.СХІLV-СХLV, с.1,74-78,83,106,108; 22, s.7-8]. Інші заперечували це, вважаючи Кястутіса лише "виконавцем планів" Альґірдаса [16, с.24; 25, s.471]. Більша солідарність спостерігається в історіографії стосовно оцінки особистих відносин між Альґірдасом і Кястутісом. Вже давно стало "загальним місцем" наголошування на незмінній дружбі й солідарності цих двох синів Ґедімінаса. Усталенню цієї точки зору в польській історіографії значною мірою сприяла праця визначного дослідника історії ВКЛ К.Стадницького "Ольгерд і Кейстут" (1870) [29]. Цей же погляд закріпився в східнослов`янських (російській, українській і білоруській) литуаністичних традиціях, особливо після виходу в 1878 р. класичної праці В.Антоновича "Нарис історії Великого князівства Литовського до половини XV століття" [3]. (І.Філевич, а за ним М.Грушевський, М.Сидор вважали за можливе констатувати існування "тріумвірату" Альґірдаса, Кястутіса і Любартаса (Любарта) [17, с.113-115; 7, с.126; 15,с.67]. Однак з часом була здійснена спроба перегляду цих уявлень. Головна роль тут належить польському історику міжвоєнної доби Л.Колянковському. Його праці взагалі відрізняються нестандартним трактуванням багатьох "загальновідомих" проблем і епізодів литовсько-руської історії. Зокрема, Колянковський доклав багато зусиль для спростування закоріненого в литуаністиці стереотипу, згідно з яким Йоґайла (Яґайло) був вельми пересічним правителем і політичним діячем, особливо в порівнянні з "геніальним" Витаутасом (Вітовтом). Дійсно, традиційна оцінка якостей Йоґайли чи не в першу чергу ґрунтується на повідомленнях Яна Длуґоша, вельми неприхильного до засновника династії Яґеллонів та його нащадків. Якщо ж абстрагуватися від цієї характеристики, то слід визнати, що політика Йоґайли мала більш вагомі і тривкі результати, в порівнянні з його "блискучими" сучасниками Витаутасом і Дмитром Івановичем московським. В той же час Колянковський, як видається, йшов задалеко, доводячи, нібито вся політика Витаутаса, зокрема східна, була сіє Гасіо політикою Йоґайли, в руках якого двоюрідний брат був лише здібним знаряддям. Торкнувся Л.Колянковський і проблеми взаємин між Альґірдасом і Кястутісом. В 1930 р. він висловив погляд, згідно з яким ідилічні відносини між братами не завжди були такими. Згадана вище "діархія" була, на думку польського історика, наслідком боротьби Альгірдаса і Кястутіса за верховну владу близько 1350 р.; під час її Альґірдас був навіть ув`язнений останнім [22, s.8]. Цей погляд, як зазначалося, протирічив давно усталеному в історіографії стереотипу. В якості доказів Колянковський послався на дві обставини: а) під час переговорів литовських послів з московським урядом в 1494 р. останній домагався відновлення кордонів відповідно до угод часів великих князів Семена Івановича та Івана Івановича (1340-1359). Литовська сторона, відкидаючи цю вимогу, посилалася на те, що згадані договори постали "nezhodoju Olgerdowoju z Kestutiem"; б) велике литовське посольство (Олександр Гольшанський, Ян Заберезинський і Юрій Зінов`євич), виряджене у січні 1495 р. за дочкою Івана III Оленою, яка мала стати дружиною правителя ВКЛ Александраса (Олександра), отримало, поміж іншими, наступну інструкцію: "a budutli mowity o zapisy szto pered Witowtom byli zapisy, kotorymiz Welikij kniaz Olgrid postupi? I zapisa? zemli welikomu kniaziu moskowskomu, im otkazaty, ize tot kniaz by? niat i by? prinuzon na wse dozwolity kak to I doswiadczat kak sia im widie?o u kotorych on by? mocy". (Archiw. Glow. Warsz. Metr lit. 192. s.453) [22, s.8, рrz.1]. На думку Л.Колянковського, наведені відомості засвідчують, що вже в середині XIV ст. настало "порозуміння" Кястутіса з московським урядом. На користь цього нібито промовляють і згадки про розмежування між литовськими і московськими володіннями, яке сталося за часів правління Кястутіса у ВКЛ [ 1, №53, с. 161, №83, с.329-330]. "Отже, слід, - зробив висновок дослідник, - раз і назавжди покінчити з вигаданою Вітовтом для хрестоносців, плеканою століттями і в науці, ідилією" [22, s.8, рrz.1]. Ця теза не зустріла помітного спротиву. Наприклад, в розлогій рецензії на цитовану працю Л.Колянковського Ф.Папе взагалі не згадав про неї, що, як видається, мало свідчити про мовчазну згоду [26]. Повністю прийняв точку зору Колянковського, наприклад, Ф.Шабульдо [20, с.49], не вдавшись, однак, до аналізу аргументів польського дослідника. Отже, розглянемо обидві джерельні звістки, наведені Л.Колянковським на доказ свого "революційного" твердження. Друга з них, де йдеться про "нятьство" (тобто полон) Альґірдаса, є дійсно дуже цікавою і унікальною. Ця важлива подія більше ніде не згадується і вже тому заслуговує на увагу. Але саме тому задовільно витлумачити її надзвичайно важко, якщо взагалі можливо, за наявної джерельної бази. Відразу ж впадає у вічі, що пояснення даного епізоду діями Кястутіса виглядає цілком довільним. Адже в джерелі твердиться, що невигідна угода з Москвою була укладена Альґірдасом під тиском тієї не названої тут сили, "w mocy" у якої він на той час знаходився. Тоді довелося б визнати, що Кястутіс, полонивши брата, змусив його до поступок на користь східного сусіда і суперника ВКЛ. Треба зазначити, що уявлення про нібито різні зовнішньополітичні програми вільнюського і тракайського центрів, уособлюваних Альґірдасом (а згодом Иоґайлою) і Кястутісом, зокрема, стосовно відносин з Москвою, вельми розповсюджені в литуаністиці. Цю думку, майже півстоліттям раніше виходу в світ праці Л.Колянковського, висловив Ст.Смолька [28, s.139-141]; до неї приєднався С.М.Кучиньський [24, s.205-206]. Особливо активно дану точку зору обстоювали радянські дослідники: В.Пашуто, В.Кучкін, Ф.Шабульдо, С.Думін та ін. [12, с.41; 9, с.20; 20, с.46,49-50,93,123-124,132-133,136; 8, с.107]. Більше того, на думку І.Грекова (який широко використав роботу Колянковського), ймовірне погодження Кястутіса з Дмитром Івановичем і Московським напередодні Куликовської битви, з метою захоплення верховної влади у ВКЛ. Після ж перевороту 1381 р. нібито постав їхній антиординський союз [6, с.65-66; 5, с.98-104,137,139-140,145-146,148-158,164-165,167-168,174]. Оскільки доказів на користь такого припущення не існує,
Loading...

 
 

Цікаве