WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Московська держава і козацько-татарський військовий союз - Реферат

Московська держава і козацько-татарський військовий союз - Реферат

вимог. Неефективність таких зусиль виявилася мало не відразу, а прихід у 1624 р до Магмет-Шагін-Ґіреїв під Кафу козацького загону з Дону відтінив це особливо чітко. Однак поновлені восени 1625р. заходи всеодно ґрунтувалися на тих самих інструментах: інших Москва в тих умовах застосувати не могла. Більшою була лише рішучість. Якщо в 1622-1623 рр. справа обмежилася голослівними заборонами, то в царській грамоті від 22 жовтня 1625 р. донцям прямим текстом нагадувалося про "опалу", накладену на них у часи Бориса Годунова. До того ж грамота містила sanctiо, яке передбачало за продовження морських походів та стосунків з українськими козаками фактично той самий комплекс покарань, який застосовувався в передсмутну добу: відмова від практики надсилання царського жалування, "заказ" на довіз на Дон запасів, заборона приймати донських козаків у порубіжних містах [66]. Для збільшення ефекту в Москві заарештовують козаків військової станиці Олексія Старова, перетворюючи їх на заручників поведінки Війська Донського і прозоро наголошуючи на цьому в тексті грамоти [67]. Така загостреність, ба навіть екзальтованість, як ніщо інше відбиває велику стурбованість Москви тими загрозами, якими віяло від козацько-татарського військового союзу в умовах рішучої налаштованості Шагін-Ґірея на антимосковський похід. Переконання, що цей союз побільшує небезпеку походу та склад його можливих учасників, виразно проступає також із наказів порубіжним воєводам за 1626 р. Серед українських новин Розрядний приказ на чільне місце ставив вісті про козацько-татарські стосунки, а особливо про те, "на кого Щин-Ґірей стояти буде і запорізькі черкаси з ними ідуть, і на кого хочуть допомагати" [68]. Вивщувачів, які принесуть ці новини, слід було негайно допитати, а відповідні відписки направити до Москви "нашвидкуруч". Саме добра поінформованість останньої про кримські справи та перебіг козацько-татарських зносин дозволила їй з`ясувати для себе факти послаблення та зникнення загрози (відповідно в 1628-1629 рр.). Очевидно тому пом`якшується й стиль чергової царської грамоти на Дон (від 2 вересня 1727 р.), з якої зникає sanctiо [69]. Москві були відомі усі деталі загострення внутрішньополітичної ситуації в ханаті, роль Польщі та запорожців у відчайдушних спробах Магмет- і Шагін-Ґіреїв повернути владу, подробиці походів запорожців з союзними татарами на Крим та смерті кількох проводирів українських козаків, а також Маг-мет-Ґірея [70]. У підсумку ж не викликає сумнівів тісна політична заангажованість Москви у справу козацько-татарського військового союзу 1624-1629 рр. Попри своє позірне відсторонення від перебігу союзницьких відносин, Московія впевнено тримала руку на пульсі подій, дбаючи про свій інтерес. Вона чітко усвідомлювала, які загрози потягнуло за собою зближення українських козаків з Шагін-Ґіреєм. Серед заходів, спрямованих на поховання ідеї калги щодо організації потужного походу на московські землі, важливе місце відводилося уникненню шлейфу негативних наслідків ймовірного залучення до акції українських козаків. Вірогідність втягування татарами у вир антимосковських подій запорожців, а через них і донців, розцінювалася Москвою як висока. Саме під таким кутом зору можна пояснити коливання московської політичної лінії відносно Війська Донського від суттєвого ужорсточення (1625-1626) до зниження температури погроз (1627-1629). Адже в 1624-1629 рр. морські походи донських козаків - стрижень московсько-донських суперечностей 10-х - середини 30-х рр. XVII ст. - не тільки не провокували незадоволення Криму, навпаки - відповідали інтересам останнього, бо під впливом намов запорожців спрямовувалися до турецьких берегів. З`ясовані особливості ставлення Москви до козацько-татарського військового союзу відбивають розуміння нею необхідності збереження за собою колишнього місця в шкалі політичних орієнтацій українського козацтва. Про обнадійливі для неї зрушення у системі козацьких вартостей не йшлося. Політичний патріотизм козаків стосовно Варшави залишався непохитним. Москва продовжувала сприйматися ними як один із чинників скріплення своєї позиції у змаганнях з Польщею. Не більше. Врешті, тяглість принципової налаштованості Московії на очікування від українсько-кримського зближення військової загрози для себе виразно засвідчують події доби Богдана Хмельницького. Попри цілковиту неприйнятність для Чигирина нав`язуваної Кримом ідеї спільного походу на Дон та на московські землі, проблему такого вторгнення Московія вважатиме актуальною аж до Переяславської ради 1654 року. ? Література 1. Детальніше див.: Брехуненко В. А. Стосунки українського козацтва з Доном в XVI - середині XVII ст. - Київ; Запоріжжя, 1998. - С. 58, 74-82. 2. Про особливості суб`єктивації козацтва в міжнародних взаєминах див.: Леп`явко С. А. Українське козацтво в міжнародних відносинах (1561-1591). - Чернігів, 1999. - С. 15-200. 3. Грушевський М. С. Історія України-Руси. - Т. VII. - К., 1995. - С. 92. 4. Там само. - С. 117-124, 169; Леп`явко С. Українське козацтво в міжнародних відносинах. - С. 46-48; Соловьев С. М. История России с древнейших времен. - Кн. 4. - М., 1960; Флоря Б. Н. Россия и походи запорожцев в Молдавию в 70-х гг. XVI в. // Карпато-Дунайские земли в средние века. - Кишинев, 1975. - С. 213-224. 5. Грушевський М. С. Історія України-Руси. - Т. VII. - С. 169; Соловьев С. М. История России. - Кн. 4. - С. 251. 6. Archiwum G??wne Akt Dawnych (далі - AGAD). - Extranea IX Polen. - №59. -Vol.89. 7. Найповніший перелік літератури до середини XX ст див. в кн.: Baranowski B. Polska a Tatarszczyna w latach 1624-1629. - L?dz, 1946. З новітніх розвідок див.: Мицик Ю. А. Михайло Дорошенко // Україна в минулому. - Вип. V. - К; Львів, 1994. - С. 156-171; Брехуненко В. А. Стосунки українського та донського козацтв як чинник кримсько-козацького союзу 1624-1629 рр. // Наукові записки. Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - Т. 4. - К., 1999. - С. 116-129. 8. Новосельский А. А. Борьба Московского государства с татарами в первой половине XVII века. - М;Л., 1946. - С. 134. 9. Про сутність тактики П. Сагайдачного див.: Грушевський М. С. Історія України-Руси. - Т. VII. - С. 376-369; Смолій В. А. Петро Сагайдачний: воїн, політик, людина // Вітчизна. - 1990. - № 1. - С. 194. 10. Грушевський М. С. Історія України-Руси. - Т. VII. - С. 488-489. 11. Детальніше про це див.: Брехуненко В. А. Стосунки українського козацтва... - С. 124-156. 12. Новосельский А. А. Борьба Московского государства... - С. 98-106. 13. Брехуненко В. А. Стосунки українського козацтва... - С. 164-177. 14. Новосельский А. А. Борьба Московского государства... - С. 124-129. 15. Про місце козацького чинника в польсько-татарських стосунках 1624-1629 рр. див.: Грушевський М. С. Історія України-Руси. - Т. VII. - С. 539-543; Т. VIII. - Ч. 1. - К., 1995. - С. 25, 42-56; Рудницький С. Українські козаки в 1625-1630 р. // Записки Наукового товариства імені Шевченка (далі - Записки НТШ). - Т. XXI. - Львів, 1899. - С. 30-45; Baranowski B. Polska a Tatarszczyna… - S.32-33,44,65,80-100. 16. Новосельский А. А. Борьба Московского государства... - С. 437-438. 17. Російський державний архів давніх актів (далі - РДАДА). - Ф. 123. - 1624 №16, 17-а; 18, 1625 №15,16; 1626 №1,6, 7, 1628 № 6, 7.
Loading...

 
 

Цікаве