WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Московська держава і козацько-татарський військовий союз - Реферат

Московська держава і козацько-татарський військовий союз - Реферат

[51]. У березні-квітні, як з`ясував О. Новосельський, один із мурзів Великого ноґаю Ак-мурза втік до Криму й зі свого боку спонукував калгу до походу, запевняючи, що ноґайці тільки й чекають активних дій [52]. Шагін-Ґірей тим часом направляв вивідувачів під Терки, а московським посланцям виголошував давню вимогу кримських правителів до Москви - віддати незаконно відібрані Казань та Астрахань [53]. 21 червня донський отаман Григорій Клейменов повідомляв почуті в Україні вісті, що ноґайці хочуть від Астрахані відкочувати до Криму і що "з Криму Шан-Ґірей піднімається з усіми ратними людьми, а хоче йти Московську державу воювати" [54]. Москва через астраханських воєвод вжила превентивних заходів [55], але напруга не спала. Ситуація для Московії ускладнювалася й тим, що в приготуваннях Шагін-Ґірея засвітилися українські козаки. В кінці липня до Розрядного приказу надійшла відписка рильського воєводи М. Гагаріна з повідомленням, зробленим на підставі вивіданих розвідником К. Якимовим у Білій Церкві та Києві відомостей, що "кримський цар вийшов з Криму з багатьма людьми, а йде де, государ, на твої государеві міста, а з ним, государ, запорізьких козаків 800 чоловік, а ті, государ, козаки прийшли до нього без гетьманського відома" [56]. З іншого флангу, донського, надійшла споріднена інформація. Вивідувані воронезького воєводи говорили наприкінці серпня, що Шагін-Ґірей закликав своїх союзників запорожців до походу на Москву, "...і запорозькі козаки з ним були і з ним на Московську державу іти не захотіли" [57]. Більше того, ці вивідувачі вели мову про прагнення калги через свого посла вплутати в справу ще й Польщу і що "король до кримського царя і до калги Шин-Ґірея писав, щоб звав до себе на допомогу запорізьких черкас", бо сам король нібито "запорізьким черкасам велів іти на Московську державу і запорізькі черкаси того не послухали і до нього не пішли" [58]. При ближчому розгляді не вся інформація, що надійшла до Москви з Воронежа та Рильська, виглядає переконливою. Зокрема, явно недостовірними є новини про позицію Польщі [59]. Але повідомлення воєвод влучно передавали загальний образ ситуації - дальшу підготовку Шагін-Ґірея, його спроби використати своїх союзників-козаків та різноголосся в середовищі останніх. Те, що частина запорожців усупереч волі старшини вирішила приєднатися до калги, виглядає цілком реальним. Перша половина 1625 р. була позначена загостренням козацько-татарських стосунків. У своєму статейному спискові О. Прончищев та Р. Болдирєв детально описали ситуацію, про яку інші джерела говорять обтічними натяками [60]. Каменем спотикання для союзників стала зовсім не зрада Шагін-Ґіреєм козацьких інтересів перед Польщею, як писав М. Грушевський [61], а невдача потужного, скоординованого з донцями травневого походу під Трапезунд, де нападників погромила турецька флотилія, яка підійшла до міста на п`ятий день штурму [62]. Розгнівані запорожці списали поразку на подвійну гру калги: "Шан-Ґірей-царевич відпускав нас з Дніпра турського воювати, а сам до турського з вісю послав, що ми йдемо під його міста воювати: така його правда". Гнів козаків був настільки сильним, що навіть виникла ідея розірвати стосунки з калгою. Ще до повернення на Січ запорожці переобрали старшину й "відсторонили тих, хто з Шан-Ґіреєм мирився". В Криму очікували від козацької флотилії ворожих дій. Сам Шагін-Ґірей мусив перепрошувати козаків. Вже із Січі запорожці надіслали до Бахчисарая листа, в якому перерахували всі свої претензії й погрожували виправою на Крим. Цар і калга мусили висунути до Перекопу частину свого війська [63]. Утім, далі голосних заяв діло не пішло. Але оголивши хисткість козацько-татарського союзу, цей конфлікт був спроможний викликати розбіжності в середовищі українських козаків, а звідси й зазначений вище різнобій з приводу долучення до планованого калгою московського походу. О. Прончищев та Р. Болдирєв вирушили з Криму у вересні. Зібрані ними свідчення, схоже, стали для Москви одним із останніх сигналів, який змусив перейти від тактики пасивного вичікування й збирання інформації до активного втручання в справи по всьому фронту - від орди Великого ноґаю до українських козаків. При цьому заходи Москви засвідчують, що повідомлення послів про кризу в козацько-татарських стосунках не навіяли їй думки про затухання військового союзу козаків з Шагін-Ґіреєм. Так само не розхолодили й новини про султанів наказ Магмет-Ґіреєві виступити в похід на Польщу та про козацьке повстання під орудою М. Жмайла. Невипадково ще задовго до з`ясування того, що запорожці під час повстання зверталися до кримців за допомогою проти Варшави [64], Москва поновлює призупинені в 1624 - на початку 1625 рр. спроби заборонити зносини донських козаків із Січчю. У такий спосіб вона пробує розірвати вісь Дніпро-Дон як одну із вірогідних ланок задумуваної Шагін-Преєм антимосковської спілки. Адже в умовах домінування українських козаків у запорозьке-донських стосунках Дон вважався партнерами Шагін-Ґірея по військовому союзу за одну з точок опори і в стосунках з мусульманськими сусідами, і в змаганнях з Варшавою. У 1624-1629 рр. українським козакам вдалося підпорядкувати своїм інтересам дії Війська Донського на турецько-татарському напрямі. Завдяки запорожцям донці частково долучилися до підтримки Магмет- і Шагін-Ґіреїв під Кафою, а від середини 1624 р. спрямовували енергію лише на Туреччину. Крім того, більшість морських походів з Дону в 1624-1625 рр. і далі до 1629 рр. були спільними, українсько-донськими, а найпотужніші з них органічно вписувалися в тактичну лінію запорожців на кримсько-турецькому напрямі. Руйнуючи спілку українських та донських козаків, Москва могла розраховувати відразу на кілька вигод. Забивався клин у вибудовуваний Шагін-Ґіреєм антимосковський пояс Волга -Дніпро. Без підштовхування з боку запорожців участь донців у антимосковських акціях Криму ставала практично нереальною. Українські козаки позбувалися своєї опори у ділянці кримсько-турецьких заходів. Ослаблення для Порти загрози з боку Дону при збереженні, а то й посиленні - з боку Дніпра, позитивно відбилося б на турецько-московських стосунках, полегшило б московській дипломатії досягнення тут трьох головних завдань - остаточне устійнення мирних відносин, скріплення намірів султана зруйнувати козацько-татарський союз й польсько-кримське порозуміння шляхом примусу татар до набігів на українські землі, зрештою, роздмухування суперечностей між Стамбулом та Варшавою. Власне курс на розірвання зв`язків українського козацтва з Доном Москва бере з початку 20-х рр, відколи остаточно з`ясувалася посутня роль запорожців у здійснюваних з Дону морських і сухопутних походах, цих дошкульних ударах по новій московській політиці щодо Криму й Туреччини. Підхід Москви вперше реалізували царські грамоти до Війська Донського від 29 травня, 17 червня та 20 вересня 1622 р., у яких містилися категоричні заборони на будь-які контакти з українськими козаками як збудниками неприязні між государем і мусульманськими сусідами на півдні [65]. У березні 1623 р. московський тиск посилився. На Дон був споряджений спеціальний посланець князь М. Бєлосельський з широким колом завдань щодо вивідування реального стану українсько-донських стосунків та наказом суворо вимагати від донців виконання антизапорозьких
Loading...

 
 

Цікаве