WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Московська держава і козацько-татарський військовий союз - Реферат

Московська держава і козацько-татарський військовий союз - Реферат

засісти в козацьких головах, якщо не те що козацький провід, а й запорожці, які восени 1634 р. вибралися з Дону на море, не спокусилися на звабливі пропозиції калги Девлет-Ґірея "спільно воювати під Білгородом Кантеміра", а вимагали, "щоб він (калга. - В. Б.) надіслав послів своїх до них в Запоріжжя про прямий договір" [34]. Йдемо далі. Під час переговорів у поведінці гетьмана Каленика Ан-дрієвича та його оточення відбилася ще й інша вельми важлива річ: вимога вивести за рамки договору Варшаву й обмежитися виключно Військом Запорозьким віддзеркалює те, що козацька еліта вже мислить не тільки категоріями осібності козацького стану, як було раніше, а й фактично усвідомлює козацтво самодостатньою політичною одиницею в рамках політичного тіла Речі Посполитої. Принаймні, можна стверджувати про виразний рух козацької думки у згаданому напрямі як наслідок "конфесіоналізації козацтва" [35]. Вирізнення у цьому сенсі добігло такої межі, що шукаються зовнішні підпори для змагань з Польщею, вже не тільки станових, а й просякнутих релігійним мотивом. Можливих союзників козаки бачать не тільки в одновірцях - донських козаках, а й у мусульманських сусідах. Згідно з договором 1624 р., калга брав на себе наступне зобов`язання: "Якби неприятель якийсь заявився у пана гетьмана, осавулів, атаманів і всього війська запорозького, я Шагін-Герай, як тільки мене оповістять, з усіми беями і мурзами маю їм помогати" [36]. Як слушно зазначав Б. Барановський, "козаків можна було навіть ужити проти Польщі, стосунки з якою не складались для татар добре" [37]. У такому контексті цілком логічною виглядає глуха звістка московських джерел про те, що під час повстання М. Жмайла до Криму прибули козацькі гінці по допомогу [38]. Важливим для уявнення тодішньої постави козацтва, а також деяких тогочасних практик позаконфронтаційних сусідських відносин козаків з татарами е опис церемоніалу підписання договору. Інформація К. Краушевського тут перегукується зі свідченнями, виявленими Ю. Мициком [39], суттєво доповнюючи їх. З`ясовуємо, що на Січ на чолі з Шагін-Ґіреєм прийшло 12 тис. татар, з протилежної сторони церемонію підпирало 8 тис. запорожців. Після укладення договору калга віддав козакам упоминки, яких ті вимагали. Потім козаки й татари спільно частувалися, а Шагін-Ґірей із задоволення, що нарешті досяг бажаного, "...сам кожному (козаку. - В. Б.) зосібна зі своєї руки чарку горілки давав". Запорожці, як вони традиційно робили в таких випадках, салютували з рушниць, татари ж при цьому "страху наїлися" [40]. Тривожні для московських властей відомості про кримсько-козацький союз обтяжувалися зібраними її послами в Криму упродовж 1624 р свідченнями про однозначно агресивну налаштованість щодо Москви Шагін-Ґірея на противагу його прихильному ставленню до Польщі. Свій норов калга виявив уже при першій зустрічі з московськими послами Я. Дашковим та В. Волковим, відмовившись "шертувати" про дотримання миру й погрожував разом з Польщею розорити Московію [41]. Далі дійшло до пограбування послів, згаданого вище вбивства І. Бегічєва, висування непомірних вимог стосовно розмірів московських упоминок тощо [42]. Під кінець року в Посольському приказі стало відомо й про посольство Шагін-Ґірея до Варшави: глуха звістка про це містилася у відписці путивльських воєвод О. Головіна та І. Єсипова [43]. Сюди ж слід додати повідомлення М. Ізмайлова та Ф. Степанова про контакти калги по дорозі з Персії з казиївськими ноґаями [44]. У підсумку вимальовувалася неприємна для Москви перспектива визрівання передумов для масштабного нападу кримців із залученням українських козаків, ноґайців (як мінімум казиївців та малих ноґаїв) і при позірному нейтралітеті Варшави. Щоправда, безпосередніх приготувань до вторгнення Шагін-Ґірей не робив. Гостроту ситуації також суттєво пом`якшували, на що слушно вказував О. Новосельський [45], глибокі розбіжності між братами з більшості зовнішньо- та внутрішньополітичних питань, нестабільність становища ханату відносно Туреччини, конфлікт нової кримської влади з Кантеміром. Утім, жоден з братів ні в 1624 р., ні надалі не переходив межі, яка відділяла різновекторність поглядів (а часто й дій) від руйнівної конфронтації. Успішна ж організація Шагін-Ґіреєм крупного багатосуб`єктного походу на Москву за участю українських козаків при одночасному відверненні останніх від дошкульних морських походів (що було б тоді справою реальною) могла зламати налаштованість Порти на мир з Москвою, розрядити напругу в Криму, в кримсько-турецьких стосунках, каталізувати остаточне замирення султана з Польщею, а отже зруйнувати так потрібну для Москви систему противаг. Як випливає із московських заходів відносно Туреччини, Криму, Ноґаю, українського та донського козацтва, датованих зимою-весною 1625 р., спершу Москва подій не форсувала, ставлячи, очевидно, на неподоланність комплексу перешкод, з яким зіштовхнувся Шагін-Ґірей, і про який вона була добре поінформована. До розважливості певною мірою підштовхувало Москву також вгрузання калги на початку року в ногайські справи, про яке вона вперше довідалася від козацького посольства Івана Гирі (лютий). Крім того, посланці доклали зусиль, аби переконати Посольський приказ у винятково антитурецькій спрямованості козацько-татарського договору й навіть у намірах Варшави напустити запорожців на Порту(!) [46]. Сприяли в цьому козакам і дії авантюриста Олександра Яхії, представники якого прибули до Москви наприкінці 1625 р. і малювали перед тамтешніми політиками (проте безуспішно) спокусливі перспективи антиосманської ліги [47]. З емісарами О. Яхії Москва повелася чемно, але безпредметно, а в кримсько-козацькому питанні взяла паузу й зосередилася на збиранні інформації та на спробах пом`якшити позицію Шагін-Прея. Наказ посланцям до Криму О. Прончищеву та Р. Болдирєву обмежувався вказівкою "провідувати чи черкаси з ханом і калгою в зносинах" і чи "злих намірів на Московську державу від калги очікувати" [48]. Путивльські воєводи отримали розпорядження вивідувати "черкаські вісті", особливо ті, які торкаються стану козацько-кримських ікозацько-польських стосунків [49]. Враховуючи московський підхід першої половини XVII ст. до акумуляції українських новин, можна вмотивовано припустити, що подібні накази отримали також воєводи інших порубіжних міст - Севська, Брянська, Білгорода, Валуйок тощо. Показово також, що до донських козаків заходів "на випередження" не вживалося. Свідчить про це відсутність у тексті царської грамоти до Війська Донського від 22 жовтня 1625 р. згадки про надсилання на Дон царських послань восени 1624 - влітку 1625 р., тоді як вказується на грамоти 1622-1623 рр. [50] Ближче до середини 1625 р., однак, ситуація в Криму загострюється. Успіх у поході на Кантеміра та задній хід султана в стосунках з Магмет- і Шагін-Ґіреями зміцнили позиції братів у ханаті, й калга енергійно взявся за реалізацію своєї старої ідеї великого походу на Московщину. Цього разу його інтерес підживлювали й ноґайці. У Москві оперативно, до того ж із різних джерел, отримали інформацію про заходи Шагін-Ґірея. Ще на весні астраханські воєводи звідомлювали центр, що на Волзі було перехоплено кримських послів до орди Великих ноґаїв. Мета посольства полягала в перетягненні орди в Приазов`я для спільного кочування з казиївськими поганцями
Loading...

 
 

Цікаве