WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Московська держава і козацько-татарський військовий союз - Реферат

Московська держава і козацько-татарський військовий союз - Реферат

Реферат на тему: Московська держава і козацько-татарський військовий союз ? Ще одним сприятливим для Московії фактором виявився чимраз дужчий тиск українського козацтва на мусульманських сусідів. Провокуючи ускладнення міжнародних відносин у реґіоні, поступово перетворюючись на суб`єкт останніх [2], втручаючись від 70-х рр. XVI ст. у молдовські справи, козацтво часто підважувало плани польської дипломатії, збурювало, а то й доводило до кипіння польсько-турецькі та польсько-кримські стосунки. Цю карту з середини XVI ст. Москва розігрувала дуже активно, ставлячи на підтримку тих козацьких задумів, які шкодили інтересам Криму, Туреччини та Варшави. Крім, однак, суголосного московським інтересам комплексу соціальних практик українського козацтва в поясі Поле - Волго-Донський регіон та відносно татар, майже відразу окреслилися й напрями негативного впливу. При цьому справа не обмежилася хаотичними збитками, шкодами й негараздами локального характеру, не вартими з погляду тривалої перспективи стратегічного занепокоєння, як-от: грабунок купців, розбійництво, пізніше уривкові напади на посольства та порубіжні містечка. Арсенал козацьких заходів включав і такі дії, які засадничо суперечили політичним концепціям Московії, спрямованим на Поле і Волго-Донський реґіон. Амбівалентність впливу тут козацького чинника була закладена самою природою українського козацтва та козацько-татарських стосунків. Строкатість останніх, а точніше існування їхньої позаконфронтаційної складової, накладаючись на однозначне ототожнення себе козацтвом з українським світом, на віддаленість для останнього московської цивілізаційної версії, а далі на принципову ворожість стосунків Московії з Польсько-Литовською державою та з південними мусульманськими сусідами, витворювало стійке живильне середовище для виникнення військово-політичних контактів козаків з татарами на антимосковському фунті. А це вже породжувало для Москви небезпеку іншого змісту, ніж господарські, військові та почасти політичні збитки від козацького розбійництва в Полі. За великим рахунком загрозу таїли будь-які спроби політичного зближення козацтва й Криму, оскільки ідея організації антимосковських заходів була завжди під рукою в одних (татар) і цілком вписувалися в систему ціннісних орієнтацій інших (козаків). Першим відомим на сьогодні тривожним дзвінком для московських властей стало активне співробітництво з кримцями канівського й черкаського старости О. Дашковича, і то відразу в надзвичайно широкому, як на тодішній стан козацтва, форматі - втручання у внутрішньокримські справи та локальне об`єднання зусиль задля збройних операцій проти Московії. Один із перших козацьких неформальних поводирів втягнув частину козаків принаймні до двох спільних з татарами походів (на Сіверщину в 1515 р. та на Москву в 1521 р.) [3]. Проте до останньої чверті XVI ст. подібних практик, наскільки можна судити з уведених до наукового обігу джерел, більше не траплялося. Бракує свідчень і про випадки політичного зближення козаків з татарами. Без сумніву, свою роль в так довгому затриманні затишшя відіграли активні заходи Москви в 50-80-ті рр. XVI ст., спрямовані на залучення українських козаків до антитатарських дій (одноосібних та спільних з донськими козаками чи московськими підрозділами) [4]. Але в першу чергу Москва має завдячувати організаційній слабкості українського козацтва, незавершеності процесу його суб`єктивації в міжнародних відносинах, бракові цілісної тактики соціальної й політичної поведінки, накладанню цих характеристик на відсутність відповідних прокримських інтенцій з боку його неформальних, а потім і формальних старших. Саме за ініціативою поручника козацького Яна Оришовського козацтво мало намір знову втрутитись у внутрішньокримську міжусобицю (як це знову ж таки робив О Дашкович), зав`язавши військово-політичні контакти з одним із тамтешніх угруповань. У 1585 р. (про що стало відомо Москві) Я. Оришовський звернувся до кримського хана з пропозицією, щоб той "з ними, козаки, помирився й давав їм своє жалування", а вони в свою чергу, готові йти куди він (хан) накаже "опріч короля польського" [5]. Відсутніть у зверненні застережень щодо Московії ясно вказує на те, що, попри її активні політичні й матеріальні зусилля, покладені для спрямовування козацької енергії на південь, повністю убезпечитися від повернення до практик О. Дашковича виявилося завданням непосильним. Ідея використання на свою користь українських козаків не вигасала й на протилежному, кримському, боці. Окрім нібито позитивної, але не втіленої в реальні справи відповіді козакам у 1585 р., звідси до кінця XVI ст. принаймні одного разу лунав заклик до налагодження союзницьких контактів. Показово, що козаків тоді, як і пізніше в 20-30-х рр. XVII ст., там прагнули використати у змаганнях з Туреччиною. Наприкінці лютого 1597 р. козацький старший Бартош Проснідич писав королеві, що хан Кази-Ґірей прислав до козаків "через свого слугу листа, писаного власною рукою, жадаючи аби ми, з`єднавшися з ним, разом турка воювали й обіцяючи нам усілякий жолд" [6]. Однак і цьому порухові вилитись у конкретні справи не судилося. Результативною виявилася лише третя спроба, датована 1624 р., яка нарешті переросла в укладення козацько-татарського договору та в комплекс заходів з наповнення його реальним змістом. Військовий союз 1624-1629 рр. - ця найяскравіша до української Національно-визвольної війни середини XVII ст. сторінка позаконфронтаційних військово-політичних контактів українських козаків з татарами - досліджується від середини XIX ст. Історіографічна традиція нараховує на сьогодні нараховує представницьку низку праць [7]. Однак питання розглядається в них під кутом або ж козацької, або ж польської перспективи. Проблеми ж ставлення до козацько-татарської спілки Москви порушено так і не було. Підступався до цього хібащо О. Новосельський, досліджуючи у своїй блискучій праці з історії московсько-кримських стосунків першої половини XVI ст. дипломатичні відносини Москви з братами Магмет- і Шагін-Ґіреями [8]. Висновки й спостереження вченого в ділянці особливостей московської політики стосовно бунтівливих братів уґрунтовані на солідній джерельній базі й вони, безумовно, створюють надійний фундамент для глибокого розуміння проблеми. З аналогічною переконаністю можна сказати, що козацько-татарський союз 1624-1629 рр. не мав шансів залишити Москву байдужою. Під впливом досвіду Смути вона тоді була покликана чутливо реагувати на будь-які дії козацтва чи Криму, у котрих проглядалася можливість появи на певному етапі ворожих щодо неї намірів, тим більше спільних. Як добре відомо, татари, а особливо українські козаки, активно долучилися до роздмухування та затягування московської ворохобиці й, автономно одні від одних, граючи на польському боці, по суті, спричинилися до розхитування Московської держави. Українське козацтво було кревно зацікавлене в перманентному розкупорюванні для себе московського театру прикладаннявійськових зусиль. Цього вимагали інтереси зміцнення стану й уникнення репресій з боку Варшави за постійний "непослух" щодо поведінки вдома та на турецько-татарському напрямку. Ідеї П. Сагайдачного [9] не полишили голів козацької верхівки разом зі смертю гетьмана й надалі залишались осердям тактики
Loading...

 
 

Цікаве