WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст. - Реферат

Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст. - Реферат

дотримання останнім миру з Московською державою, термінове укладення шведсько-українсько-російського оборонно-наступального союзу, направленого проти Османської імперії [98]. Однак у Карла X Густава були зовсім протилежні плани - Швеція, розвиваючи свої військові успіхи в Центрально-Східній Європі, не хотіла миритися з Москвою. Цілковито підтримуємо думку З. Вуйцика, що "Хмельницький, метою якого була незалежна Україна, бачив у Швеції ворога як проти Росії, так і проти Польщі, гідного партнера, який буде взмозі допомогти йому в здобутті тієї незалежності" [99]. Одночасно з московським та шведським зовнішньополітичними напрямами Український гетьманат, як вже зазначалося вище, продовжував дипломатичні стосунки зі Стамбулом. У березні 1655 р. Б. Хмельницький приймав у Чигирині турецького посла Шагін-агу. Після завершення переговорів з ним до Порти відправилися українські дипломати, які наприкінці травня - у червні вели переговори у столиці Османської імперії [100]. Головною їхньою темою знову було питання щодо прийняття Україною номінальної васальної залежності від султана [101]. У відповідь на лист Мегмеда IV, де засвідчувалася сюзеренна присяга Хмельницькому [102], той наприкінці листопада 1655 р. писав, що "ми дуже раді були великій милості султана і знову будемо вірно служити нашому могутньому господареві (Мегмеду IV. - Т. Ч.)" [103]. Поряд з трьома головними напрямами поліваріантної зовнішньої політики гетьманату в цей час - Росія, Швеція, Туреччина (включно з Кримом) - залишалося ще два - Польща і Трансільванія. Незважаючи на відмову від польської протекції, Б. Хмельницький все ж таки остаточно не пориває з Яном II Казимиром. У Чигирині гетьман приймає польські посольства, а у відповідь на прохання-наказ монарха Речі Посполитої надати військову допомогу (лист від 7 березня 1656 р.), хоча й відмовляє у цьому, але й "обнадіює" колишнього зверхника щодо можливого повернення до "дідичного пана" - "...в глибині воєнних подій виявляться, нарешті, наша вірність і покора" [104]. Майже так само протягом 1655-1656 рр. український гетьман діяв у напрямі налагодження мирних стосунків з Трансільванією. Коли посольство цього князівства у жовтні 1656 р. прибуло до України для остаточного укладення договору й зажадало від Хмельницького скласти присягу на вірність Юрію II Ракоці, то оточення гетьмана заявило: "Ми не хочемо брати ярма на шию. Князь нас не завоював шаблею, як Молдаван і Мультян (волохів - Т. Ч.), ми з доброї волі і по дружбі хочемо мати з ним союз" [105]. З огляду на те, що більшість проблем міжнародної діяльності уряду Б. Хмельницького протягом 1655-1657 рр. ґрунтовно висвітлені у працях В. Смолія і В. Степанкова [106] та нещодавно опублікованих монографіях Т. Яковлєвої [107] й В. Горобця (останній відзначав, що балансування між Варшавою та Стокгольмом, між Бахчисараєм та Москвою, між Варшавою та Москвою визнавалося в Чигирині за найліпший за тих умов варіант ведення зовнішньополітичної гри) [108], хотіли б лише відзначити, що у цей час Український гетьманат, завдяки впровадженій Б.Хмельницьким концепції полівасалітетної підлеглості, остаточно утвердився у геополітичній структурі Центрально-Східної Європи як держава, що фактично була непідлеглою, але номінальне залежною від монарших дворів даного регіону. Можемо стверджувати, що переяславсько-московські домовленості не були схвалені на Генеральній раді, а, отже, згідно тогочасних вітчизняних політико-культурних традицій, не відбулася їхня ратифікація найвищим законодавчим органом ранньомодерної Української держави. На нашу думку, потрібно говорити лише про визнання гетьманом Б.Хмельницьким номінальної васальної підлеглості московському цареві Олексію Михайловичу. Але навіть і це не стримувало українського володаря від проведення самостійної зовнішньої політики, яка досить часто розходилася з планами Москви. Вагомим доказом цьому є зовнішньополітична діяльність гетьманського уряду після 1654 р., що була направлена на збереження союзницьких відносин з кримським ханом та визнання протекції шведського короля і турецького султана. ? Література 1. Величенко С. Володарі і козаки: замітки до проблеми історичної легітимності і тяглості в українській історіографії Х/ІІ-Х/ІІІ ст. // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. - Т. І. - К., 1993. - С. 117-121. 2. Плохій С. Божественне право гетьманів: Богдан Хмельницький і проблема легітимності гетьманської влади в Україні // Mediaevalia Ucrainica: ментальність та історія ідей. - Т. III. - К., 1994. - С. 86-110. 3. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький: Соціально-політичний портрет. - К., 1993. - С. 317-319. 4. Памятники, изданные Киевскою комиссиею для разбора древних актов. - Т. 1. - Отд. ІІІ. - К., 1898. - С. 464. 5. Czermak W. Plany wojny tureckiej Wladislawa IV. - Krak?w, 1895; Грушевський М. Історія України-Руси. - Т. VIII. - К., 1995. - С. 463-464; Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа. 1648-1654 гг. - К., 1962. - С. 77; Флоря Б. Запорозьке козацтво і плани турецької війни Владислава IV // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Зб. наук. праць. - К., 1992. - С. 79-104. 6. Czermak W. Plany wojny… - S. 305. 7. Ibid; Флоря Б. Запорозьке козацтво... - С. 84. 8. Флоря Б. Запорозьке козацтво... - С. 100-101. 9. Соловьев М. С. История Росссии с древнейшиx времен: в XV кн. - Кн. 3. - Т. Х. - М., 1879. - С. 193. 10. Michalowski J. Ksi?ga pami?tnicza. - Krak?w, 1864. - S.120-121. 11. Памятники, изданные Киевскою комиссиею... - Т. 1. - Отд. III. - С. 118-125; Документи Богдана Хмельницького (1648-1657). - К., 1961. - С. 33-36. 12. Документи Богдана Хмельницького... - С. 33-36. 13. 13.Там само. - С. 36-39. 14. Там само. - С. 37, 39. 15. Там само. - С. 39-41; 41-44; 44-46; 46-47; 51-53. 16. Там само. - С. 44, 46. 17. Там само. 18. Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею (далі - Акты ЮЗР). - Т. III. - СПб, 1861. - С. 207-208. 19. Воссоединение Украины с Россией. Материалы и документы: В 3 т. - Т. 2. - М.,1953. - С. 55-56. 20. Документи Богдана Хмельницького... - С. 52-53. 21. Шевченко Ф. П. Дипломатична служба на Україні під час Визвольної війни 1648-1654рр. // Історичні джерела та їх використання. - Вип. 1. - К., 1964. -С. 93-94;. Документи Богдана Хмельницького... - С. 84, 85. 22. Бутич І. До історії українсько-трансільванських взаємин (1648-1656) // Архіви України. - 1966. - № 3. - С. 62-66; Кордуба М. Між Замостям і Зборовом (Сторінка зносин Семигороду з Україною і Польщею) // ЗНТШ. - Т. 133. - Львів, 1922. - С. 39-56. 23. Пріцак О. Ще раз про союз Богдана Хмельницького з Туреччиною // Український археографічний щорічник. - Вип. 2. - К., 1993. - С. 177-192. 24. Флоря Б. Богдан Хмельницький і турецька "протекція" // Київська старовина. - 2001. - №3. - С. 92. 25. Там само.

 
 

Цікаве

Загрузка...