WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст. - Реферат

Концепція полівасалітетної підлеглості Б. Хмельницького та українсько-російські взаємовідносини середини XVII ст. - Реферат

концентрувалося, зокрема, у принципі: "як збирав турецький султан із Угорської, Мультянської та Волоської землі" [82]. Саме так заявляли українські посли під час березневих переговорів у Москві. "Как по иных землях дам вдруг отдаетца, волили бы есьми и мы, чтоб цену давать ведомую от тех людей, которые твоєму царскому величеству належат" [83], - говорилося у п. 15-му відправлених до Москви "лютневих" статей Б. Хмельницького. Однак цей пункт був затверджений в іншій редакції-з українського населення мав збиратися спеціальний податок з подальшою його передачею російському представникові в Україні. З огляду на те, що зобов`язання новообраного протектора перед "гетьманом з усім Військом Запорозьким" були спрямовані на обмеження пропонованих цим колективним підданим "прав і привілеїв" (що переконливо засвідчило не лише "редагування" московською стороною пп. 14, 15, але й ігнорування деяких інших пропозицій української сторони), Б. Хмельницький робить все можливе для того, щоб не скликати Генеральну раду й, таким чином, відтягнути затвердження січнево-березневих домовленостей з Росією. Від часу приїзду українських послів з Москви із погодженими царем "статтями" протягом квітня-грудня 1654р. та наступного часу питання щодо скликання Генеральної ради задля ратифікації досягнутих рішень навіть не ініціювалося українським правителем. Отже, сюзеренно-васальні домовленості з царем (як перед тим з султаном) так і не були затверджені найвищим законодавчим органом Української держави й не легітимізовані з точки зору правових норм, які склалися на середину XVII ст. в Центрально-Східній Європі. А тому можемо говорити лише про їхній номінальний характер. Доказом цьому є продовження дипломатичних стосунків Війська Запорозького з Османською імперією та Кримським ханатом [84] і, що найголовніше, ряд цілеспрямованих кроків Б. Хмельницького щодо прийняття протекторату Шведської корони. Вони розпочалися ще у 1652-1653 рр. й відновилися в червні 1654 р., коли гетьман надіслав листа до І. Радзейовського з пропозицією укладення військового союзу проти Речі Посполитої [85]. Перед тим, у лютому (менше ніж через два місяці після Переяслава!), Хмельницький звертається до султана Мегмеда IV з проханням про заступництво Османської імперії та продовжує обмінюватися посольствами з його васалом - Кримським канатом [86]. Весною в Стамбулі перебували представники гетьмана, які одержали від султана згоду на продовження стосунків з Кримом [87]. Саме тому 16 квітня Б. Хмельницький писав до Іслам-Гірея, що гетьманат "на вічні часи" не порушить взаємної присяги про "братерський союз" і "приязнь" [88]. Показовою також є оцінка Б. Хмельницьким у цьому листі своїх дій щодо прийняття московської протекції: "Що ж до Москви, з якою ми вступили в дружбу, то ми це зробили згідно з порадою Вашої Царської Милості (хана. - Т. Ч.). А з усього бачимо, що ляхи стягають людей з різних земель на нашу загибель, то чому б і ми не мали цього (домовленостей з Московською державою. - Т. Ч.) робити? Бо краще мати більше друзів..." [89]. У відповідь на це послання та посольство полковника С. Савича кримський хан у травні надіслав гетьману свою грамоту [90]. Про те, як український гетьман усвідомлював визнання васальної залежності від російського царя, якнайкраще свідчать його слова на адресу Олексія Михайловича, які він висловив його послу Бутурліну незадовго до смерті, влітку 1657 р.: "Я піддався не для того щоб робити те, що скажеш... Я з польським королем перед тим бився, щоб вернути свободу собі і козакам..." [91] Проблеми ґенези та еволюції українсько-шведських стосунків за доби Б. Хмельницького певним чином вже були висвітлені у вітчизняній та зарубіжній історіографіях [92]. Зупинимося лише на основних моментах міждержавних відносин між українським гетьманом та шведським королем, характеризуючи їх через призму полівасалітетної моделі зовнішньої політики гетьманату. Отже, наприкінці серпня 1655р., перебуваючи поблизу Камянця, Хмельницький, у відповідь на прибуття до нього шведського посла Ю. Торквата, повідомляє у листі до короля Карла X Густава про свою радість, "що згідно з нашими (Війська Запорозького. - Т. Ч.) давніми проханнями, обіцяє (Карл X. - Т. Ч.) нам довір`я, захист і дружбу" [93]. Якщо під обіцянкою "дружби" між гетьманом і королем, згідно уявлень володаря України, розумівся процес укладення двостороннього договору, то згадка про "довір`я і захист" засвідчувала не що інше, як бажання Б. Хмельницького визнати протекцію ("protectionem") Карла X Густава. Але коли в жовтні під Львовом розпочалися безпосередні переговори, український гетьман трохи змінив тональність своїх звернень і листів. "...Його Милість шведський король нехай приймає те, що йому дав Господь Бог в його розпорядження, а що нам Господь Бог поміг визволити Україну свою руську, при цьому я стою", [94] - ці слова Хмельницького до львівських міщан засвідчили ту велику напругу в ході українсько-шведських переговорів, яка виникла через суперечку стосовно приналежності західноукраїнських територій. Ця проблема не була вирішена й протягом наступного року, а тому гетьман використовує випробуваний дипломатичний хід. 12 червня він звернувся до царя Олексія Михайловича зі скаргою на Карла X Густава, що той відбирає "рубіж князівства Російського по Віслу ріку" [95]. Таким чином, не погоджуючись з гетьманом як васалом царя, король, на переконання Хмельницького, вступив у конфлікт з Московською державою. А тому володар Українського гетьманату висловив бажання воювати проти Шведського королівства, якщо той буде "противитися Вашій Царській Величності" [96]. Вже на початку липня така позиція Хмельницького "дивним чином" стає відомою королю Швеції. Очевидно, що це було інспіроване гетьманською канцелярією з метою певного залякування і прихилення шведського короля до вигідного для України рішення територіального питання (ця тактика була дивовижно подібною на дій української еліти весною 1653 р., коли Чигирин таким же чином "зіштовхував" московського царя і турецького султана). У цьому випадку гетьман був начебто "змушений" виправдовуватися перед потенційним сюзереном, "...для підтвердження нашої приязні до Вашої Королівської Величності ми повідомляємо і ясно заявляємо, що не дамо нікому допомоги - хоч би до цього нас часто закликали - ані підемо ні на кого в наступ, але при Божій допомозі захищатимемо, як зможемо, віру, волю і наші кордони. Хоч би й поширювалася якась несприятлива чутка, ніби ми піднімаємо зброю проти Вашої Королівської Величності, то нехай Ваша Королівська величність дасть якнайменше віри цій безглуздій чутці, бо ми (як свідчать про нас минулі події) ніколи без причини не трубимо сигналу", [97] - писав 13 липня Б. Хмельницький до Карла X Густава. Наприкінці жовтня до Варшави, якою вже оволоділи шведи, прибуває український посол Данило Грек у супроводі трьохтисячного козацького загону. За дорученням Хмельницького він мав домовитися зі шведським королемщодо підданства України на таких умовах:
Loading...

 
 

Цікаве